ДІЙОВІ ОСОБИ:<br />
Король дон Фернандо.<br />
Королева донья Ісабела.<br />
Дон Родріго Тельєс Хірон — магістр ордену<br />
Калатрави К<br />
Дон Манріке — магістр ордену Сант-Яго.<br />
Фернан Гомес де Гусман — командор ордену Калатрави.<br />
Лавренсія — дочка Естевана, наречена Фрондосо.<br />
Фрондосо.<br />
Пасквал, Хасінта— селянки.

Флоре с , О р т у н й о командорові слуги.<br />
Е с т е в а н , А л о н с о — алькальди Овечої Криниці.<br />
ХуанРудий, Менго, Баррільдо — селяни

Леонело — студент.<br />
Сімбранос — солдат.<br />
Суддя.<br />
Хлопчик.<br />
Рехідори (члени громадської ради) Сьюдад-Реаля та Овечої<br />
Криниці.<br />
Вояки, прибічники, музики, селяни та селянки.<br />
Діється в Овечій Криниці та в інших місцях.<br />
ДІЯ ПЕРША<br />
ЯВА ПЕРШІ<br />
Мешкання магістра Калатрави в Альмагро 1.<br />
Увіходять командор, Флорес і Ортуньй<br />
Командор<br />
Чи магістру вже відомо,<br />
що я тут?<br />
Флорес<br />
Авжеж, що так.<br />
Ортуньйо<br />
Дуже гордий цей юнак.<br />
Командор<br />
А ім'я йому знайоме —<br />
Фернан Гомес де Гусман?<br />
Флорес<br />
Що ти хочеш од хлоп'яти?<br />
Командор<br />
Може ймення він не знати,<br />
то зважав би хоч на сан<br />
головного командора.<br />
Ортупьйо<br />
Вірить він словам лестивим,<br />
що не варто буть поштивим.<br />
Командор<br />
Ненадійна то опора...<br />
Ввічливість і доброта —1<br />
ключ до приязні людської,<br />
а з пихатості дурної<br />
.ворожнеча вироста.<br />
Ортуньйо<br />
0, якби ж то знав пихатий,<br />
що усі його клянуть,<br />
що до нього тільки лють<br />
можуть люди відчувати,—<br />
він волів би краще вмерти,<br />
ніж образити когось.<br />
Ф л о р е с<br />
І усе те перенось,<br />
що вчиня нечема впертий!<br />
Як між рівних грубіянство<br />
нерозумна дуже річ,<br />
то з нерівними — це бич,<br />
це насильство і тиранство.<br />
Тільки тут, як я гадаю,<br />
ще не знає хлопчик цей,<br />
чим скорять серця людей.<br />
Командор<br />
Я ж інакшу думку маю:<br />
причепив до боку шпагу<br />
і нашив хреста на груди,—<br />
то поєднуй же усюди<br />
із одвагою повагу.<br />
Ф л о р е с<br />
Може, хтось тут інтригує,<br />
посварити хоче вас?<br />
Ортуньйо<br />
То вертайся, маєш час.<br />
Командор<br />
Зараз я усе з'ясую.<br />
ЯВА ДРУГА<br />
Входить магістр Калатрави з прибічниками.<br />
Магістр<br />
Дон Фернандо, вибачайте,<br />
що я вас не стрів раніш;<br />
я тепер дізнався лиш,<br />
що ви в місті.<br />
Командор<br />
Уважайте,<br />
що я маю всі підстави<br />
нарікати на прийом;<br />
адже ясно нам обом —<br />
від магістра Калатрави<br />
більшої до себе шани<br />
міг би ждати командор,<br />
як одна з його підпор.<br />
Магістр<br />
Правда ваша, любий папе...<br />
Я сердечно радий вам<br />
і як друга обіймаю.<br />
Командор<br />
І на це я право маю:<br />
важив я для вас життям<br />
серед чварів і незгодин,<br />
як святий отець нарік,<br />
незважаючи на вік,<br />
вас магістром.<br />
Магістр<br />
* Згоден, згоден,<br />
і клянуся цим хрестом —<br />
вашу вірність я ціную<br />
і. як батька вас шаную.<br />
Командор<br />
Я вдоволений цілком.<br />
Магістр<br />
Що там чути про війну? 2<br />
Командор<br />
Пильно слухать ви повинні —<br />
многоважні е новини.<br />
Магістр<br />
Я вас слухаю. Ну, ну!<br />
Командор<br />
Дон Родріго, не забудьте,<br />
що магістром Калатрави<br />
вас зробив великий воїн,<br />
знаний всім отець ваш славний 3:<br />
він ще вісім років тому<br />
замість себе вас поставив;<br />
королі і командори<br />
всі на вибір цей пристали;<br />
на посаді цій високій<br />
вас затвердили і папи:<br />
булли видали посвятні,—<br />
спершу Пій, а потім Павел,—<br />
3 тим, щоб дон Хуан Пачеко 4,<br />
старший в ордені Сант-Яго,<br />
разом з вами врядував;<br />
а як він помер, вся влада<br />
перейшла до ваших рук,<br />
хоч і юні ви літами;<br />
тож тепер велить вам честь<br />
виступати одностайно<br />
із преславним вашим родом.<br />
Ваші кревні всі вважають,<br />
що по смерті дон Енріке<br />
на Кастілью має право<br />
дон Альфонсо Португальський,<br />
що принцесу взяв Хуану;<br />
є ще й інший претендент —<br />
Ісабелин муж, Фернандо,<br />
королевич Арагонський,<br />
та його права на спадок<br />
більш сумнівні; весь ваш рід<br />
за Хуану виступає,<br />
що її ваш брат 5 у перших<br />
взяв під свій надійний захист.<br />
У такий непевний час<br />
я, магістре, вам пораджу<br />
наших лицарів зібрати<br />
в місті орденськім Альмагро<br />
й захопить Сьюдад-Реаль,<br />
що лежить якраз на грані<br />
Андалузії й Кастільї.<br />
Війська треба небагато,<br />
щоб це місто взяти боєм,<br />
бо його охороняють<br />
наголо одні міщани<br />
та ще декілька ідальго,<br />
що стоять за Ісабелу<br />
й королем зовуть Фернандо.<br />
Добре буде, дон Родріго,<br />
тим усім нагнати жаху,<br />
хто говорить, що цей хрест<br />
затяжкий на ваше рам'я.<br />
Гляньте: графи Уруенья 6,<br />
войовиті предки ваші,<br />
вам показують з могили<br />
у боях здобуті лаври,<br />
ще й маркізи де Вільєна 7,<br />
й інші воїни одважні,—<br />
ледве здужає підняти<br />
їх усіх на крилах Слава.<br />
То здійміть же білий меч,<br />
хай в бою червоним стане,<br />
як і орденський ваш хрест!<br />
Як я можу називати<br />
вас магістром Калатрави,<br />
поки меч ваш володарний<br />
буде білим, не багряним?<br />
Хай шарлатом висяває<br />
хрест на грудях, меч при боці,<br />
ви ж, Хіроне, мужем станьте<br />
і преславний храм безсмертя<br />
ваших предків увінчайте!<br />
Магістр<br />
Командоре, будьте певні,<br />
що в усобній цій війні<br />
я на тій же стороні,<br />
що й мої шляхетні кревні.<br />
Якщо нам потрібно взяти<br />
у бою Сьюдад-Реаль,—<br />
стане блискавкою сталь<br />
у руці моїй завзятій.<br />
І свої, й чужі тепер<br />
будуть знати, будуть бачить,<br />
що не згас мій пал юначий,<br />
відколи мій дядько вмер.<br />
З піхов вийму я меча —<br />
зчервоніє він од крові,<br />
як і хрест наш пурпуровий,—<br />
хай усяк це поміча!<br />
Ну, а де ж тепера ви?<br />
Є у вас якісь солдати?<br />
Командор<br />
їх у мене небагато,<br />
та хоробрі, як леви,—<br />
З ними можна світ добуть!<br />
А в Овечій тій Криниці<br />
люди смирні, мов ягниці,<br />
Землю орють, скот пасуть,<br />
всі не зучені до зброї.<br />
Магістр<br />
Ви в Криниці живете?<br />
Командор<br />
Вибрав я містечко те,<br />
щоб пожити в супокої...<br />
Ну, та— вам пора давно<br />
ознаймить васалів збори.<br />
Магістр<br />
Ще сьогодні, командоре,<br />
я ступлю у стремено.<br />
(Виходять).<br />
ЯВА ТРЕТЯ<br />
Майдан в Овечій Криниці.<br />
Входять Пасквала й Лаврепсія.<br />
Лавренсія<br />
Не вертався б він довіку!<br />
Пасквала<br />
Це такі твої думки?<br />
Я ж гадала, навпаки,—<br />
ти в журбу впадеш велику.<br />
Лавренсія<br />
Щоб запавсь його і слід<br />
до Овечої Криниці!<br />
Пас квала<br />
Ет, були вже гордівниці,—<br />
спершу серце наче лід:<br />
він, мовляв, мені не люб,—<br />
а тоді з кохання плаче.<br />
Лавренсія<br />
Ні, у мене — інша вдача,<br />
непохилиста, як дуб.<br />
Пасквала<br />
Ой Лавренсіє, дивись,<br />
пить води не^ зарікайся!<br />
Лавренсія<br />
Ні, ніхто не сподівайся,<br />
щоб спіткнулась я колись!<br />
Як же вірить командору,<br />
як любить його мені?<br />
Він мене посвата?<br />
Пасквала<br />
Ні.<br />
Лавренсія<br />
А неслави й поговору<br />
про сеньйора-стрибунця<br />
скільки ходить по містечку!<br />
Не одну дурну овечку<br />
він зоставив без вінця.<br />
Пасквала<br />
Та балакаєш ти гарно...<br />
Лавренсія<br />
Ти ж, Пасквало, знаєш, мабуть,—<br />
він мене вже з місяць вабить,<br />
все даремно, все намарно.<br />
Розкажу тобі все чисто:<br />
Флорес, той поганий звідник,<br />
і Ортуньйо, той негідник,<br />
вже приносили намисто,<br />
і сережки, й шнуровиці,<br />
все до пана підмовляли,<br />
і влещали, і лякали;<br />
тільки то мені дурниці,<br />
не зведуть мене з ума.<br />
Пасквала<br />
Де була у вас розмова?<br />
Лавренсія<br />
Там, на річці, край діброви,<br />
З тиждень тому.<br />
Пасквала<br />
Ой дарма...<br />
Все ж тебе він обморочить.<br />
Лавренсія<br />
Він? Мене?<br />
Пасквала<br />
Та вже ж не їх.<br />
Лавренсія<br />
Ді, на цей твердий горіх<br />
він даремно зуби точить.<br />
Я, Пасквало, не така;<br />
більш люблю що божий ранок<br />
сала спряжить на сніданок<br />
та спекти медівника,<br />
щоб справдешній смак почуть,<br />
та кухлятко варенухи,<br />
як то кажуть, для отухи,<br />
потай матері хильнуть;<br />
більш люблю обіднім часом<br />
наслухати, як шипить,<br />
і клекоче, і кипить<br />
у горшку капуста з м'ясом,<br />
чи, набігавшись доволі,<br />
по звичаю слобоятн,<br />
з'їсти добрий баклажан<br />
із сальцем замісто солі,<br />
потім, щоб смагу прогнать,<br />
скількись бубок винограду<br />
(боже, збав його од граду!)<br />
у садку своїм зірвать;<br />
на вечерю, як закон,<br />
вінегрету з'їсти з перцем<br />
та й спочити з чистим серцем,<br />
помолившися на сон,<br />
щоб не ввів нас у спокусу,—<br />
більш люблю таке життя,<br />
аніж слухать без пуття<br />
ту породу хитровусу;<br />
тільки й дбають, супостати,<br />
як свого їм досягти,<br />
щоб з утіхою лягти<br />
і з огидою устати.<br />
Пасквал а<br />
Та на те вони митці;<br />
ми їм вірим, необачні,<br />
а вони такі невдячні,<br />
мов ледачі горобці.<br />
Як притисне цих створінь<br />
взимку холод, голод клятий,<br />
то летять до нас у хати:<br />
"Ой рятуйте, цінь-цвірінь!"<br />
Раді навіть крихті хлібній,<br />
що впаде їм зо стола,<br />
а діждалися тепла —<br />
вже їм люди не потрібні;<br />
і не та вже мова в них,<br />
вже нікого знать не хочуть,<br />
тільки з стріхи цвірінькочуть:<br />
"жив-жив-жив!" та "цур дурних!".<br />
Отакі ж і всі мужчини:<br />
поки в них горить жага,<br />
то і "люба", й "дорога",<br />
і "зоря моя єдина",<br />
а доб'ється він свого —<br />
і уже не та розмова;<br />
тільки й чуєш: "будь здорова",<br />
тільки й бачила його.<br />
Лавренсія<br />
Ані жодному не вір!<br />
Пасквала<br />
Певна річ, од них лиш кривда.<br />
ЯВА ЧЕТВЕРТА<br />
Me її г о, Баррільдо й Фрондосо; ті, що й були.<br />
Фрондосо<br />
Та й запеклий ти, Баррільдо,—<br />
Хоч із ким затієш спір.<br />
Баррільдо<br />
Поспитаймо у дівчат,<br />
ці розсудять якнайліпше.<br />
М е н г о<br />
Щоб було воно ще кріпше,<br />
то побиймось об заклад:<br />
якщо виграю я справу,<br />
ви заплатите мені<br />
по закону — удвійні.<br />
Баррільдо<br />
Хай і так; але цікаво,<br />
що в заклад поставиш ти?<br />
М е н г о<br />
Ставлю скрипку із самшита;<br />
варт вона амбара жита —<br />
кіп не менш як десяти.<br />
Баррільдо<br />
Що ж, я згоден.<br />
Фрондосо<br />
Ну, давай!<br />
Добрий день, прекрасні дами!<br />
Лавренсія<br />
Ми вже дами? Бог із вами!<br />
Фрондосо<br />
Це у нас такий звичай:<br />
хто школяр — то вже студепт,<br />
хто сліпий — короткозорий,<br />
хто кульгавий — то нескорий,<br />
хто злодюга — претендент,<br />
хто сутяга — діловий,<br />
хто плутяга — то розумний,<br />
хто невіглас — легкодумний,<br />
хто хамлюга — то прямий,<br />
^хто ротатий — злотоуст,<br />
хто банькатий — прозорливий,<br />
боягуз — то соромливий,<br />
хто скупий — то має глузд,<br />
хто дурний — то простодушний,<br />
хто вже лисий — то й мудрець,<br />
хто крикун — то молодець,<br />
пранцюватий — золотушний,<br />
хто бурчливий — то серйозний,<br />
хто незносний — то дивак,<br />
хто розпусний — має смак,<br />
хто скажений — то нервозний,<br />
хто нахабний — то вже смілий,<br />
хто пузатий — заживний,<br />
хто цибатий — то стрункий,<br />
хто горбатий — то похилий...<br />
Можна, бачите, словами<br />
все на світі личкувать;<br />
то чому ж би не назвать<br />
вас мені — "прекрасні дами"?<br />
Лавренсія<br />
То, Фрондосо, по містах<br />
люблять висловиться м'якше;<br />
та бринять слова й інакше<br />
у неввічливих устах,<br />
бо не вміють простаки<br />
бути ґречними над міру.<br />
Фрондосо<br />
А які ж вони, к приміру?<br />
Лавренсія<br />
Все говорять навпаки:<br />
хто поважний — то нудний,<br />
хто правдивий — то нескромний,<br />
а хто щирий — безсоромний,<br />
а хто щедрий — навісний,<br />
той, хто радить,— то влазливий,<br />
той, хто ганить,— лютий звір,<br />
хто побожний — лицемір,<br />
хто увічливий — лестивий,<br />
хто терплячий — то боюн,<br />
хто поблажливий — макуха,<br />
а хто строгий — то катюга,<br />
хто заслужений — везун,<br />
хто нещасний — винен сам,<br />
той, хто смирний,— то єхидний,<br />
той, хто вірний,— жалюгідний,<br />
хто одвертий — просто хам,<br />
чесна дівчина — дурна,<br />
чесна й гарна — ідіотка,<br />
і шерепа, і девотка...<br />
Та доволі. Річ ясна.<br />
Менго<br />
Сатана! Авжеж, доволі.<br />
Баррільдо<br />
Я вже й вуха розпустив.<br />
Менго<br />
Добрий піп тебе хрестив,<br />
як я бачу, не без солі 8.<br />
Лавренсія<br />
Ви, як я не помиляюсь,<br />
сперечалися всі три?<br />
Фрондосо<br />
Ось послухай...<br />
Лавренсія<br />
Говори.<br />
Фрондосо<br />
На твій присуд я звіряюсь.<br />
Лавренсія<br />
Щоб вернути згоду й мир,<br />
справу вирішим ми спільно.<br />
Фрондосо<br />
Тільки вислухай нас пильно.<br />
Лавренсія<br />
Та про що ж таки ваш спір?<br />
Фрондосо<br />
Я й Баррільдо проти Менго...<br />
Лавренсія<br />
Що ж він каже?<br />
Баррільдо<br />
Заперечить<br />
хоче очевидні речі.<br />
М е н г о<br />
Ні, я знаю достеменно:<br />
саме так воно і є.<br />
Лавренсія<br />
Тобто?<br />
Баррільдо<br />
Що нема кохання!<br />
Лавренсія<br />
Це ще, знаєте, питання.<br />
Баррільдо<br />
Ну, а я кажу своє:<br />
без любові світ пропав би<br />
і життю б настав кінець.<br />
М е н г о<br />
Не великий я мудрець,<br />
був би вчений — більше знав би;<br />
та відомо, що стихії<br />
в вічнім розбраті живуть<br />
і незгідливі беруть<br />
соки з них тіла людськії —<br />
жовч і флегму, млость і кров...<br />
Баррільдо<br />
Щоб ти знав, цей світ подвійний<br />
є насправді гармонійний —<br />
все єдинає в нім любов,<br />
горне всіх під власть свою,<br />
під опіку благородну.<br />
М е н г о<br />
Та любов, сказать, природну<br />
я, Баррільдо, визнаю.<br />
Певно, що така існує<br />
у речах і у тілах<br />
і людьми у їх ділах<br />
непохибливо керує;<br />
так, вона у кожнім є,<br />
до натури відповідно,<br />
і усякий, з нею згідно,<br />
береже єство своє.<br />
Від удару затуляє<br />
нам лице своя рука,<br />
від біди нога прудка<br />
тіло втечею збавляє;<br />
як ув око пил летить,<br />
то його закриють вії,—<br />
так любов природна діє.<br />
Пасквала<br />
Як же спір ваш розуміть?<br />
М е н г о<br />
Я кажу, що є любов<br />
тільки до самого себе.<br />
Пасквала<br />
Ну і Менго! Тю на тебе!<br />
От дурницю упоров!<br />
Що ж, по-твоєму, то глупство<br />
тягне самку до самця<br />
і до дівки молодця?<br />
Менго<br />
Не любов, а себелюбство.<br />
Що таке любов?<br />
Лавренсія<br />
Жадання<br />
красоти.<br />
Менго<br />
Так, красоти...<br />
Для якої ж то мети?<br />
Лавренсія<br />
Для утіхи, обладання.<br />
Менго<br />
То, виходить, насолоди<br />
ми шукаємо в красі?<br />
Лавренсія<br />
Ніби так.<br />
Менго<br />
І люблять всі<br />
Задля власної вигоди?<br />
Лавренсія '<br />
Правда, Менго.<br />
Менго<br />
То ж то й є.<br />
Іншого нема кохання,<br />
як своє вволить бажання,<br />
серце втішити своє.<br />
Баррільдо<br />
А згадай, що в церкві новій<br />
нам казав отець Антон:<br />
був такий мудрець Платон 9,<br />
що навчав людей любові;<br />
тільки душу він любив,<br />
а в душі — самі чесноти.<br />
Пасквала<br />
Нащо вам про те молоти?<br />
Ці діла для докторів,<br />
хай там споряться про них<br />
у своїх неверситетах.<br />
Лавренсія<br />
Бачу я по всіх прикметах —<br />
не переконав ти їх;<br />
та в одному маю певність —<br />
щастя й без любові єстьг<br />
Менго<br />
А ти любиш?<br />
Лавренсія<br />
Власну честь.<br />
Фрондосо<br />
Хай тебе замучить ревність!<br />
Баррільдо<br />
Хто з нас виграв?<br />
Пасквала<br />
Краще йдіть<br />
до священика всі троє,<br />
спірки вашої складної<br />
ми не можем розсудить,—<br />
бач, вона не зна кохання,<br />
в мене досвід теж малий,—<br />
розумій тут, як умій.<br />
Фрондосо<br />
Боже, що за гордування!<br />
ЯВА П'ЯТА<br />
Ф л о р е с; ті, що й були.<br />
Ф л о р е с<br />
Добрий день! Вітаю вас.<br />
Пасквала<br />
А! Це Флорес, панська сваха!<br />
Лавренсія<br />
По польоту видно птаха!<br />
Відкіля це ти до нас?<br />
Флорес<br />
Що, не бачите? З походу!<br />
Лавренсія<br />
Дон Фернандо теж вернувсь?<br />
Ф л о р с с<br />
Лиш учора бій відбувсь,<br />
і чимало там народу<br />
головою полягло.<br />
Фрондосо<br />
Нам усе цікаво знати.<br />
Ф л о р е с<br />
Добре, можу розказати,<br />
все ж я бачив, як було.<br />
Щоб успішно звоювати<br />
прикордонну ту фортецю,<br />
що зовуть Сьюдад-Реаль,<br />
наш магістр зібрав рушення<br />
доблесних своїх васалів —<br />
пару тисяч піших кметів<br />
і комонників три сотні<br />
ІЗ мирянства і чернецтва,<br />
бо таку повинність мають<br />
всі брати червонохресті,<br />
чи то світські, чи духовні,—<br />
проти маврів, безперечно...<br />
На хоробрім юнакові<br />
пишний був жупан зелений,<br />
сутим золотом розшитий,<br />
тільки наручні сталеві<br />
блискотіли крізь вильоти,<br />
запнуті на шість петельок;<br />
а під ним був кінь зіркатий,<br />
мов зміюка, здоровенний,—<br />
воду пив з Гвадалквівіру 10,<br />
пасся в травах прибережних,—<br />
у наритниках лосячих,<br />
на загривку — банти, ленти<br />
білим снігом майорять,<br />
мальовничі та чудесні,<br />
як і яблука ті білі<br />
по лискучій сірій шерсті.<br />
Обік нього — дон Фернандо,<br />
командор наш, їде верхи:<br />
кінь буланий, білий храп,<br />
грива й хвіст — як ночі темні;<br />
в пана добрий обладунок —<br />
на кольчузі на турецькій<br />
плащ яріє жовтожарий,<br />
весь у золоті та перлах,<br />
на блискучім шишаку<br />
гордо мають білі пера,<br />
наче квітка помаранчі,<br />
як весною розцвітеться;<br />
на перев'язі у нього<br />
ясеновий спис довжезний,<br />
аж до самої Гранади<br />
ворогам усім страшенний.<br />
Непокірні городяни<br />
опір нам чинили впертий,<br />
заявивши, що вони<br />
будуть вірні Ісабелі.<br />
Та магістр взяв місто з бою<br />
і бунтівникам найпершим<br />
та зневажникам, що сміли<br />
за літа його безчестить,<br />
голови казав зрубати,<br />
а дрібноті, підлій черні,—<br />
тим роти велів заткати<br />
й спини буками змережить.<br />
Нині всі його бояться,<br />
ну і люблять, як належить,<br />
і вважають, що цей воїн,<br />
славний в віці молодечім,<br />
згодом, повних літ дійшовши,<br />
скорить маврів богомерзких,<br />
під червоного хреста<br />
їх півмісяця підверне.<br />
Командорові й васалам<br />
нагороду дав він щедру —<br />
в переможеному місті<br />
Здобич взято незліченну...<br />
Та уже музики грають;<br />
будьте ж ви усі веселі,—<br />
переможцю любі лаври,<br />
двічі любе щире серце.<br />
ЯВА ШОСТА<br />
Входять командор і Ортуньйо, Хуан Рудий,<br />
алькальди Естеван та Алонсо, музики,<br />
селяни.<br />
Музики<br />
( співають )<br />
Слава, слава пану,<br />
слава командору,<br />
воїну грізному,<br />
в битвах переможцю!<br />
Хай живуть Гусмани,<br />
хай живуть Хірони —<br />
вірним милостивці,<br />
смирним оборонці!<br />
У бою завзятім<br />
мавритан зборовши,<br />
із Сьюдад-Реаля<br />
він верта додому,—<br />
в Овечій Криниці<br />
вже його корогви.<br />
Дон Фернандо Гомес<br />
хай живе сто років!<br />
Командор<br />
Я дякую шановній всій громаді<br />
за цю до мене явлену любов.<br />
А л о н с о<br />
Сеньйоре милостивий, всі ми раді<br />
заслужене віддати знов і знов.<br />
Е с т е в а н<br />
Завжди до вас прихильні криничани<br />
й мужі громадські просять без одмов<br />
дари прийняти скромні, що селяни<br />
в цей славний день зібрати спромоглись;<br />
більш добрості, аніж добра, в нас, пане,<br />
чимсь іншим надолужимо колись.<br />
Та ось ідуть заклечані підводи:<br />
на першім возі посуд — подивись;<br />
на другім — гуси доброї породи,<br />
бач, голови вистромлюють з-за ґрат,<br />
мов хочуть оспівать твої походи;<br />
он десять туш свинячих, ще й доклад —<br />
кров'янка там, і ковбики, й ковбаси<br />
приємний розливають аромат;<br />
сто каплунів — це теж кусочок ласий,<br />
сто курок — десь по них у хуторах<br />
сумують досі півні-ловеласи...<br />
Нема на наших конях пишних блях<br />
і всякої там збруї дорогої,<br />
та дорога нам щирість у серцях,<br />
і щиро вам даруєм ми напої —<br />
дванадцять добре сповнених міхів,<br />
що з ними ваші доблесні герої<br />
і голими в мороз на ворогів<br />
завзято підуть — сила сонцебризна<br />
кріпкіш за сталь покріпить вояків.<br />
Ще є тут сир та інша потребизна,<br />
що ми тобі приносимо у дар;<br />
прийми, здоров, усе і щиро визнай,<br />
що ти — сердець щасливий володар.<br />
Командор<br />
Ще раз дякую. Ідіть<br />
в добрий час усі додому.<br />
А л о н с о<br />
Вам же по труді такому<br />
слід, сеньйоре, відпочить.<br />
Потрусили ваш поріг<br />
ми любистком та ласкавцем;<br />
щоб могли, своїм державцям<br />
постелили б ми до ніг<br />
східні перли й самоцвіти.<br />
Командор<br />
Я вам вірю. Прощавайте.<br />
Е с т е в а н<br />
На прощання заспівайте<br />
величальну ще раз, діти.<br />
Музики<br />
(співають)<br />
Слава дон Фернандо,<br />
слава командору,<br />
воїну грізному,<br />
в битвах переможцю!<br />
(Виходять).<br />
ЯВА СЬОМА<br />
Командор, Лавренсія, Пасквала, Ортуньйо,<br />
Флорес.<br />
Командор<br />
Ви, дівчата, підождіть.<br />
Лавренсія<br />
Що накажете, сеньйоре?<br />
Командор<br />
Значить, знову непокора?<br />
Довго думаєш дражнить?<br />
Лавренсія<br />
Це до тебе він, Пасквало?<br />
Пасквала<br />
Мабуть, ні. Тікаймо нишком.<br />
Командор<br />
Я до тебе, дика кішко,<br />
та й до тебе теж, зухвала.<br />
Ви ж мої?<br />
Пасквала<br />
Ми ваші, пане,<br />
та, пробачте, не у всім.<br />
Командор<br />
Ви зайдіть до мене в дім,<br />
там же й інші є селяни.<br />
Лавренсія<br />
Якби там були алькальди<br />
(батько мій алькальд також),<br />
я зайшла б, а ні — то що ж...<br />
Командор<br />
Флорес!<br />
Ф л о р е с<br />
Тут!<br />
Командор<br />
Ти ждеш команди?<br />
Проведи цих сеньйорит.<br />
Флорес<br />
Ну ж бо, йдіть.<br />
Лавренсія<br />
Без рук, шахраю!<br />
Флорес<br />
Та не бійтесь!<br />
Пасквала<br />
Геть, я знаю:<br />
враз засунеш двері — й квит.<br />
Флорес<br />
Пан вам хоче показати,<br />
що привіз він із війни.<br />
Командор<br />
(тихо до Ортуньйо)<br />
Як увійдуть, то замкни.<br />
(Виходить).<br />
Лавренсія<br />
Ну, пустіть нас, годі ждати.<br />
Ортуньйо<br />
Вас же теж подарували<br />
командору?<br />
Пасквала<br />
Ах ти ж хам!<br />
Геть з дороги, бо як дам...<br />
Флорес<br />
Бач, які нахабні стали!<br />
Лавренсія<br />
Що, сеньйору, мабуть, мало<br />
подарованого м'яса?<br />
Ортуньйо<br />
Він на ваше м'ясо ласий.<br />
Лавренсія<br />
Щоб його вже розірвало!<br />
Виходить з Пасквалою.<br />
Флорес<br />
Отуди! Взяли й пішли!<br />
Доброго тепер од пана<br />
ми дістанем прочухана,<br />
що дівчат не привели.<br />
Ортуньйо<br />
Хочеш вислужиться, брате,<br />
то повинен все терпіть;<br />
а не можеш — що робить?<br />
Хоч світ за очі тікати!<br />
Виходять.<br />
ЯВА ВОСЬМА<br />
Королівська резиденція в Медіна-дель-Кампоп.<br />
Входять король дон Фернандо, королева донья<br />
Ісабела, дон Манріке12 та прибічники.<br />
Донья Ісабела<br />
Я гадаю, нам негоже<br />
Зволікать; того й гляди —<br />
З Португалії сюди<br />
військо з'явиться вороже.<br />
Треба діяти рішуче,<br />
щоб його попередить;<br />
як прогаєм слушну мить,<br />
жде нас лихо неминуче.<br />
Король<br />
ІЗ Наварри й Арагону<br />
нам уже підмога йде,<br />
і в Кастільї де-не-де<br />
діють вірні нам загони.<br />
Я упевнений, що зборем<br />
ми Альфонса всі гуртом.<br />
Донья Ісабела<br />
Вірю в успіх і цілком<br />
З вами згоджуюсь, сеньйоре.<br />
М а н р і к е<br />
Тут до вас з Сьюдад-Реаля<br />
рехідори прибули,<br />
ждуть, щоб ви їх прийняли.<br />
Король<br />
Я прийму їх в цьому залі.<br />
ЯВА ДЕВ'ЯТА<br />
Входять два рехідори з Сьюдад-Реаля.<br />
Перший рехідор<br />
Найясніший наш королю,<br />
З Арагону до Кастільї<br />
небом посланий ласкавим<br />
нам на благо і спасіння!<br />
Від всього Сьюдад-Реаля<br />
ми удатися посміли<br />
до величності твоєї<br />
по підмогу королівську.<br />
Буть підданцями твоїми<br />
мали ми за честь велику,<br />
та позбавитись її<br />
злая доля нам судила.<br />
Юний орденський магістер,<br />
достославний дон Родріго,<br />
що являє силу й смілість,<br />
незвичайну в його віці,<br />
пориваючись поширить<br />
Калатрави володіння<br />
і здобути слави й честі,<br />
взяв в облогу наше місто.<br />
Ми чинили мужній опір<br />
проти рицарської сили,<br />
ріки крові пролилися<br />
у запеклій, лютій битві.<br />
Все ж противник переміг<br />
тільки тому, що магістру<br />
помагав Фернандо Гомес<br />
і порадою, і ділом.<br />
Нині ми під його владу<br />
перейти усі повинні,<br />
якщо ви не подасте<br />
нам негайної підтримки.<br />
Король<br />
Де тепер Фернандо Гомес?<br />
Перший рехідор<br />
У Овечій десь Криниці;<br />
як відомо, в тім містечку<br />
головний його осідок.<br />
Він усім своїм підданцям<br />
неймовірні чинить кривди,—<br />
від ґвалтовної сваволі<br />
стогнуть люди нещасливі.<br />
Король<br />
Є у вас якісь призвідці?<br />
Другий рехідор<br />
Ні, сеньйоре любий, звідки?<br />
Наші шляхтичі усі<br />
у полоні, хто не вбитий.<br />
Донья Ісабела<br />
Ясно вказує це діло,<br />
що робити треба нам:<br />
відсіч дать бунтівникам,<br />
силі протиставить силу.<br />
Зараз саме слушний мент<br />
підлу зраду побороти,<br />
бо увійде в ці ворота<br />
до Кастільї претендент.<br />
Король<br />
Дон Манріке, ви ідіть<br />
Зараз же з двома полками;<br />
впоравшись з бунтівниками,<br />
там порядок наведіть.<br />
З вами піде граф де Кабра<br />
З роду славних кордов'ян 13;<br />
має він гучний талан<br />
брати ворога за зябра.<br />
Час настав, по всьому видно,<br />
вдатись до рішучих дій.<br />
М а н р і к е<br />
Мудре слово, пане мій,<br />
уст твоїх монарших гідне.<br />
З перемогою вернуся,<br />
як не згину у бою.<br />
Донья Ісабела<br />
Мужність знаючи твою,<br />
я за успіх не боюся.<br />
Всі виходять.<br />
ЯВА ДЕСЯТА<br />
Поле за Овечою Криницею. Лавренсія, Фрондосо.<br />
Лавренсія<br />
Кинувши прання на кладці,<br />
я прийшла сюди з потоку,<br />
щоб сказать тобі, Фрондосо,—<br />
так поводитись негоже.<br />
Вже помітили всі люди,<br />
що ти ходиш скрізь за мною,<br />
по всьому пішли містечку<br />
поголоски, поговори.<br />
Ти ж нівроку, хлопець добрий<br />
і хороший, і заможний,<br />
і за інших показніший,—<br />
от і вирішила молодь,<br />
парубки й дівчата наші,<br />
і на вулиці, і в полі<br />
ув один говорять голос.<br />
що люблюся я з тобою.<br />
Всі чекають дня, коли<br />
паламар наш голомозий<br />
нам у церкві після служби<br />
заповіді оголосить.<br />
Дбав би краще ти про те,<br />
як зерном набить комори<br />
та глеки широкогорлі<br />
молодим вином наповнить,<br />
ніж про теє женихання<br />
та про любощі торочить;<br />
хочу спати я спокійно,<br />
нащо здавсь мені той клопіт?<br />
Фрондосо<br />
Ой Лавренсіє, не смійся<br />
ти із щирої любові!<br />
І життя мені, і смерть —<br />
у твоїм єдинім слові.<br />
Знаєш ти, що я тебе<br />
за дружину взяти хочу,<br />
і так ставишся до мене...<br />
Лавренсія<br />
Бо інакше і не можу.<br />
Фрондосо<br />
Та невже ж не пожалієш<br />
ти мене в моєму горі?<br />
Я не їм, не п'ю, не сплю<br />
через тебе дні і ночі!<br />
Личко янгольське, а серце<br />
невблаганне і жорстоке...<br />
Милий боже, я шалію!<br />
Лавренсія<br />
То лікуйся й будь здоровий.<br />
Фрондосо<br />
Я тоді здоровий буду,<br />
як укупочці з тобою<br />
воркуватимемо любо,<br />
наче пара голубочків,<br />
як у церкві...<br />
Лавренсія<br />
Побалакай<br />
3 моїм дядьком краще, хлопче;<br />
хоч тебе я й не кохаю,<br />
маю в серці жалю трошки.<br />
Фрондосо<br />
Ох, біда! Іде сеньйор!<br />
Лавренсія<br />
Мабуть, вийшов на охоту.<br />
Ти сховайся у кущі.<br />
Фрондосо<br />
Ох, суперник мій вельможний!<br />
(Ховається),<br />
ЯВА ОДИНАДЦЯТА<br />
Входить командор із самострілом.<br />
Командор<br />
На ловця і ^зір^біжить! .<br />
Ще й не олень прудконогий,<br />
а нівроку, гарна сарна.<br />
Лавренсія<br />
Прала хустя я в потоці,<br />
потім хвильку спочивала;<br />
якщо пан мені дозволить,<br />
Знов вернуся я на кладку.<br />
Командор<br />
Ти, Лавренсіє, хороша,<br />
та твоя дикунська гордість<br />
дуже шкодить пишній вроді,<br />
що тобі вділила доля,<br />
і зміня її в потворність.<br />
Ти не раз уже втікала<br />
від мого палкого зову,<br />
та тепер звело докупи<br />
нас це поле край діброви.<br />
Доки ж будеш ти одна<br />
Зневажать свого сеньйора,<br />
як од пахолка якогось,<br />
одвертать од мене очі?<br />
Піддалася ж Себастьяна<br />
й жінка Переса Товстого,<br />
хоч обидві вже замужні,<br />
й наречена Педро Посо,<br />
хоч два дні, як заручилась,<br />
а мою вволила волю!<br />
Лавренсія<br />
їм, сеньйоре, не дивуйте,<br />
що далися на підмову,<br />
бо й раніш гуляли добре<br />
й не одному, певне, хлопцю<br />
того щастя уділяли.<br />
Йдіть собі полюйте з богом!<br />
Щоб не хрест на вас червоний,—<br />
я б гадала, що за мною<br />
З пекла ув'язався чорт.<br />
Командор<br />
Що за мова непристойна!<br />
Покладу я самостріла<br />
непотрібного додолу<br />
і пущу у діло руки —<br />
годі панькатися!<br />
Лавренсія<br />
Що ви!<br />
Не займайте! Схаменіться!<br />
Фрондосо викрадається з-за кущів до самостріла.<br />
Командор<br />
Не пручайся!<br />
Фрондосо<br />
(набік)<br />
Ну, сеньйоре,<br />
як візьму я самостріла,<br />
вам, здається, буде горе!<br />
(Бере зброю до рук).<br />
Командор<br />
Ну ж бо, годі!<br />
Лавренсія<br />
Милий боже,<br />
порятуй мене!<br />
Командор<br />
Чого ти?<br />
Тут же, бач, нема нікого.<br />
Фрондосо<br />
Благородний командоре,<br />
не чіпляйтеся до неї,<br />
бо за кривду я стрілою<br />
груди ваші прохромлю,<br />
не збоюсь хреста святого.<br />
Командор<br />
Пес! Мугир!<br />
Фрондосо<br />
Нема тут пса.<br />
Йди, Лавренсіє.<br />
Лавренсія<br />
Фрондосо,<br />
будь обачний!<br />
Фрондосо<br />
Утікай!<br />
Лавренсія йде геть.<br />
ЯВА ДВАНАДЦЯТА<br />
Командор, Фрондосо.<br />
Командор<br />
Надало ж мені із дому<br />
вийти, дурневі, без шпаги!<br />
Дичини щоб не полохать,<br />
я не взяв її з собою.<br />
Фрондосо<br />
Як пущу стрілу, сеньйоре,<br />
то із місця вам не встать.<br />
Командор<br />
Вже втекла... Мерзенний хлопе,<br />
кинь на землю самостріла!<br />
Я кому кажу?<br />
Фрондосо<br />
Не можу,<br />
ви ж мене тоді вб'єте.<br />
Знайте, пане, що любов,<br />
мов глуха, не слуха слова,<br />
як пишає на престолі.<br />
Командор<br />
То, виходить, має спину<br />
повернути благородний<br />
перед хамом? Ну, стріляй же,<br />
та гляди, щоб я закону<br />
рицарського не зламав!<br />
Фрондосо<br />
Ні, я тямлю, хто я й що я,<br />
і стрілять на вас не буду,<br />
самостріла ж із собою<br />
Заберу, бо хочу жить.<br />
(Виходить).<br />
Командор<br />
От нечувана пригода!<br />
Та помщуся я жорстоко<br />
за образу й перешкоду...<br />
Чом не кинувсь я на нього?<br />
Це мені довічний сором!<br />
ДІЯ ДРУГА<br />
Майдан в Овечій Криниці.<br />
ЯВА ПЕРША<br />
Естеван, рехідор.<br />
Е с т е в а н<br />
Сутужний рік, самі здорові знаєте,<br />
та рано одкривати гамазей;<br />
сім раз одмірять треба, раз одкраяти,<br />
Ігро^чирний деігь~запас прид-^стьСя"цей, —<br />
хоч і не легко декого розраяти.<br />
Рехідор<br />
Усякого почуєш од людей;<br />
не проста річ орудувать громадою.<br />
Естеван<br />
Вдамося й до сеньйора за порадою.<br />
Та доки ж будуть нас іще морочити<br />
оті, мовляв, премудрі звіздарі?<br />
Привикли, мов теологи, торочити<br />
про тайни божі, про календарі,<br />
майбутнє намагаються пророчити<br />
і пояснити нам часи старі;<br />
спитай же, що потрібно на сьогодні,—<br />
вони на те відповісти не годні.<br />
У них, напевне, хмари в рукаві,<br />
а всі тіла небесні у хустині,<br />
що зпають всі прикмети рокові<br />
і голову затуркують людині;<br />
вони нас вчать, оракули живі,<br />
де сіяти ячмінь, садити дині,<br />
де вродять гарбузи та огірки,—<br />
а у самих на в'язах кабаки.<br />
Буває, провістять, що хтось помре,<br />
і справді хтось вмирає — в Трансільванії *,<br />
що мало винограду баск збере,<br />
Зате зародить буйний хміль у Данії,<br />
в Гасконі 2 гусінь вишні пожере<br />
і тигрів стане більше у Гірканії...3<br />
Хоч слухай, хоч не слухай тих порад,<br />
а йде за жовтнем завжди листопад.<br />
ЯВА ДРУГА<br />
Леонело, Баррільдо; ті, що й були.<br />
Л е о н е л о<br />
Не треба нам було ловити гав.<br />
Спізнилися, вже зайнята брехальня 4.<br />
Баррільдо<br />
Ну як там в Саламанці? 5<br />
Леонело<br />
Сила справ.<br />
Баррільдо<br />
Ви вже юрист?<br />
Леонело<br />
Е, то дорога дальня.<br />
Я досі ще й цирульником не став,<br />
бо факультети в нас не ідеальні.<br />
Баррільдо<br />
А все ж таки стараєтесь, мабуть?<br />
Леонело<br />
У всьому хочу зрозуміти суть.<br />
Баррільдо<br />
Усі тепера стали мудрецями,<br />
як завелись друковані книжки.<br />
Леонело<br />
0 ні, Баррільдо, я не згоден з вами,<br />
мені здається, радше — навпаки,<br />
од сили книг ніяк прийти до тями<br />
не можуть збиті з плигу письмаки:<br />
хто на самі лиш заголовки гляне,<br />
тому на серці моторошно стане.<br />
Звичайно, гарна штука друкування,<br />
багато вчених винесло наверх<br />
1 зберегло нам не одно писання,<br />
щоб їх випадок в забуття не вверг,<br />
щоб від часу не знали руйнування.<br />
Цим прислужився людству Гутенберг 6,<br />
славетний розум, чародій із Майнца;<br />
весь світ шанує мудрого германця.<br />
Та не один себе знеславив сам,<br />
надрукувавши скороспілі твори,<br />
або, прикрившись вченого ім'ям,<br />
напхав у книги нісенітниць гори,<br />
або, щоб збути свій нікчемний крам,—<br />
є і такі зависники-потвори! —<br />
пустили писанину власних рук<br />
під прізвищем противника у друк.<br />
Баррільдо<br />
Цього вже я не можу зрозуміть.<br />
Л е о н е л о<br />
Невіглас завжди метиться над ученим.<br />
Баррільдо<br />
А все ж друкарство — сила, не кажіть.<br />
Л е о н е л о<br />
Багато ми про нього теревеним...<br />
Пройшло й без нього скільки он століть,<br />
а що в науці вік новий дає нам?<br />
Де нині Августін, де Єронім? 7<br />
Баррільдо<br />
Чим нам сваритись — сядьмо й помовчім.<br />
ЯВА ТРЕТЯ<br />
Хуан Рудий і ще один селянин; ті, що й були.<br />
Хуан Рудий<br />
Тепера дівка заміж як виходить,<br />
то дай велике віно, хоч заставсь;<br />
ще й на дарунки гроші переводить<br />
в селі і в місті звичай десь узявсь.<br />
Селянин<br />
А як же командор? Не перешкодить?<br />
Хуан Рудий<br />
Ізнову до Лавренсії чіплявсь.<br />
Селянин<br />
Чи е ще де такі кати блудливі?<br />
Повісити б його на тій оливі!<br />
ЯВА ЧЕТВЕРТА<br />
Входять командор, Ортуньйо та Флорес.<br />
Командор<br />
Добрий день вам, добрі люди!<br />
Р е х і д о р<br />
Пан прийшов!<br />
Командор<br />
Та не вставайте,<br />
можна й так.<br />
Е с т е в а н<br />
Ні, ви сідайте<br />
так, як завше,— краще буде,<br />
ми ж постоїмо, дарма.<br />
Командор<br />
Ні, я всіх прошу сідати.<br />
Е с т е в а н<br />
Чесний вміє честь оддати,<br />
а як честі в кім нема,<br />
як він іншого вшанує?<br />
Командор<br />
Бач, куди він заверта!<br />
Е с т е в а н<br />
Чи не бачив пан хорта?<br />
Командор<br />
Кажуть, добре він полює<br />
і літає, як стріла,—<br />
так мої говорять слуги.<br />
Е с т е в а н<br />
Біга швидше від злодюги<br />
чи від воїна-орла,<br />
що тікає з поля бою;<br />
там такий прудкий, ого!<br />
Командор<br />
То спаруйте ви його<br />
ІЗ куницею верткою,<br />
що од мене все втіка,<br />
як за нею не гонися.<br />
Естеван<br />
Що ж то, пане, за куниця?<br />
Командор<br />
То, старий, твоя дочка.<br />
Естеван<br />
Як, Лавренсія?<br />
Командор<br />
Вона.<br />
Естеван<br />
Он яка вам здобич мила!<br />
Командор<br />
Ти її добряче вилай.<br />
Естеван<br />
За що?<br />
Командор<br />
Бо вона дурна.<br />
Інша, теж не менш вродлива<br />
(муж її сидить між нас),<br />
прийняла мене не раз,—<br />
сказано, не вередлива.<br />
Естеван<br />
Це вже, пане, страмота —<br />
так робити й говорити.<br />
Командор<br />
Цей мугир не в тім'я битий!<br />
Чуєш, Флорес? Хай чита<br />
Арістотелеві твори;<br />
дай "Політику" 8 йому.<br />
Е с т е в а н<br />
Ми в містечкові свойму<br />
З честю хочем жить, сеньйоре.<br />
Уважай, є гідні люди<br />
серед наших криничан.<br />
Л е о н е л о<br />
Совісті не зна тиран!<br />
Командор<br />
Скажете, я вас огудив<br />
чи образив? Так і єсть!<br />
Р е х і д о р<br />
Пане, ви не дуже ґречні,<br />
ваші речі нестатечні,<br />
ви шануйте нашу честь.<br />
Командор<br />
Вашу честь? Оце впоров!<br />
Ви тут лицарі кругом!<br />
Р е х і д о р<br />
Інший чваниться хрестом,<br />
а нечисту має кров.<br />
То, виходить, як мішаю<br />
кров із вашою мою,<br />
я мужичу кров псую?<br />
Р Є X і д о р<br />
Чорна кров не прикрашає.<br />
Командор<br />
Ви що хочте говоріть,<br />
а жінки тій честі раді.<br />
Е с т е в а н<br />
Ми не віримо тій зраді,<br />
ви ж словами не блюзніть.<br />
Командор<br />
Ох же й темні селюки!<br />
У містах тобі все можна,<br />
як людина ти вельможна;<br />
там усі чоловіки<br />
навіть раді, їм приємно,<br />
щоб ходили до жінок.<br />
Е с т е в а н<br />
Наказали ви казок,<br />
щоб приспати нас,— даремно!<br />
І в містах є вишній бог,<br />
правосуддя є суворе.<br />
Командор<br />
Геть ізвідси!<br />
Е с т е в а п<br />
іВін говоре<br />
це до всіх чи лиш до двох?<br />
Командор<br />
Ви не чули? Геть з майдану!<br />
Всім кажу, не тільки двом.<br />
Естеван<br />
Та йдемо.<br />
Командор<br />
Не всі разом.<br />
Флорес<br />
Угамуйтесь, прошу пана.<br />
Командор<br />
Тут без мене люд ледачий<br />
знов почне дурне верзіння.<br />
Ортуньйо<br />
Майте трошечки терпіння!<br />
Командор<br />
Аж занадто я терплячий.<br />
Поодинці, не юрбою,<br />
всі розходьтесь по домах.<br />
Л е о н е л о<br />
Милий боже! Що за жах!<br />
Естеван<br />
Хто куди, а я сюдою.<br />
Селяни розходяться.<br />
ЯВА П'ЯТА<br />
Командор, Ортуньйо, Флорес.<br />
Командор<br />
Бачили цих криничан?<br />
Ортуньйо<br />
Дієш, пане, ти одкрито,<br />
та не хочеш зрозуміти<br />
невдоволення селян.<br />
Командор<br />
Стала чернь занадто сміла.<br />
Флорес<br />
Та куди вже їм до вас!<br />
Командор<br />
Ну, а де той свинопас,<br />
що мого взяв самостріла?<br />
Флорес<br />
Сю ніч я зловив одного<br />
у Лавренсїї в садку;<br />
постать ніби по знаку<br />
і одежа, як у того.<br />
Роздивився — аж не він;<br />
та й задав я хлопцю чосу!<br />
Командор<br />
Ну, а де ж таки Фрондосо?<br />
Флорес<br />
Тут десь бродить, сучий син.<br />
Ц<br />
Командор<br />
Тут десь бродить, зла личина,<br />
той, хто хтів мене убить!<br />
Флорес<br />
Попадеться рибка в сіть,<br />
попаде в сильце пташина!<br />
Командор<br />
Смішно і подумать навіть!<br />
Од меча мого завзяті<br />
маври трусяться в Гранаді,—<br />
й самостріла хлоп приставить<br />
до грудей мені посмів...<br />
Світові кінець надходить!<br />
Флорес<br />
А усе любов призводить.<br />
Ортуньйо<br />
Нахвалявся, та не вбив,<br />
то й за те скажи спасибі.<br />
Командор<br />
Я в собі тамую лють,<br />
та вони ще доведуть —<br />
до єдиної садиби<br />
знищу підле це €ЄЛО,<br />
кишло бунту й віроломства...<br />
Та до часу спить хай помста,<br />
веселімся, всім на зло.<br />
Як Пасквала?<br />
Флорес<br />
Добре зілля!<br />
Заміж, каже, йти охота.<br />
Командор<br />
Значить, поки що вільгота?<br />
Флорес<br />
Так, зате після весілля<br />
сплатить все, що вам належить.<br />
Командор<br />
А Олалья?<br />
Ортуньйо<br />
Та готова!<br />
Командор<br />
0, то дівчина бідова!<br />
Ортуньйо<br />
Лиш одне її бентежить:<br />
наречений страх сердитий,<br />
З неї ока не спускає,<br />
про мої гостинці знає<br />
і про панові візити...<br />
Та вона його одурить<br />
і пригорнеться до пана.<br />
Командор<br />
Штучка справді непогана!<br />
То хлописько брови хмурить?<br />
Ортуньйо<br />
Ходить назирці весь час.<br />
Командор<br />
А Інеса?<br />
Флорес<br />
Це котора?<br />
Командор<br />
Та Антонова ж.<br />
Флорес<br />
Бадьора,<br />
хоч сей вечір прийме вас;<br />
а як хочете, й по дню<br />
можете зайти до хати.<br />
Командор<br />
Тих жінок, що легко взяти,<br />
я люблю, та не ціню.<br />
Ох, якби ж вони уміли<br />
цінувать себе самі!<br />
Флорес<br />
Не ціна в нас на умі,<br />
як кохання серцю миле.<br />
Правда, мрію часто гублять<br />
успіхи швидкі й легкі,<br />
але ж є такі жінки,<br />
як сказав мудрець, що люблять<br />
так мужчин і прагнуть їх<br />
так, як форма прагне змісту,—<br />
тож повірмо моралісту<br />
й не дивуймося із них.<br />
Командор<br />
Той, у кім горить жага,<br />
утішається й радіє,<br />
як збувається надія,—<br />
та йому не дорога<br />
надто скора перемога;<br />
забувається в ту ж мить<br />
те, що ним оволодіть<br />
можна без труда тяжкого.<br />
ЯВА ШОСТА<br />
Входить солдат Сімбранос.<br />
Сімбраное<br />
Де тут буде командор?<br />
Ортуньйо<br />
Он же він перед тобою!<br />
Сімбранос<br />
0 хоробрий дон Фернандо!<br />
Заміни стальним шоломом<br />
ти зеленого бриля,<br />
а плаща зміняй на броню.<br />
Дон Манріке й граф де Кабра<br />
обложили вже Хірона,<br />
щоб Сьюдад-Реаль вернути<br />
до кастільської корони;<br />
як підмога не надійде,<br />
ми утратимо цей город,<br />
що преславній Калатраві<br />
коштував немало крові.<br />
Вже із мурів добре видно<br />
там на прапорах ворожих<br />
вежі та леви кастільські,<br />
ще і смуги арагонські 9.<br />
Обіцяв підтримку нам<br />
португалець дон Альфонсо,<br />
та не знати, чи магістер<br />
зможе вирваться з облоги.<br />
Сядь же на коня, сеньйоре!<br />
Як тебе побачить ворог,<br />
зараз вернеться в Кастілью.<br />
Командор<br />
Ясно. Балачок доволі!<br />
Ти, Ортуньйо, накажи<br />
дати гасло — всім до зброї!<br />
Скільки тут у нас солдатів?<br />
Ортуньйо<br />
Та не менше як п'ять сотень.<br />
Командор<br />
Хай сідають всі на коней!<br />
Сімбранос<br />
Як загаєтесь в дорозі,<br />
то впаде Сьюдад-Реаль.<br />
Командор<br />
Не допустим ми до того.<br />
Всі виходять.<br />
ЯВА СЬОМА<br />
Поле за Овечою Криницею.<br />
Входить Менго; Лавренсія та Пасквала біжать.<br />
Пасквала<br />
Менго, ти ж без нас не йди!<br />
Менго<br />
Мабуть, страшно вам розбою?<br />
Лавренсія<br />
Ми не ходим самотою<br />
відціля до слободи:<br />
боїмося вже йому<br />
і на очі потрапляти.<br />
Менго<br />
От і справді біс триклятий!<br />
Як нам здихать цю чуму?<br />
Лавренсія<br />
День і ніч він нас жахає.<br />
Менго<br />
Грім святий його скарай,<br />
поклади сваволі край!<br />
Лавренсія<br />
Це якась напасть лихая,<br />
кровожерний, лютий змій.<br />
Менго<br />
Кажуть люди, що твій любий<br />
врятував тебе од згуби<br />
на поляні лісовій<br />
і хотів убити пана.<br />
Лавренсія<br />
Зневажала я мужчин,<br />
та знайшовсь-таки один,<br />
що розвіяв ту оману.<br />
Мій Фрондосо молодчина,<br />
важить сміливо життям.<br />
Менго<br />
Хай тіка відціль, затям,<br />
бо як зловлять — дурно згине.<br />
Лавренсія<br />
Хоч його я і люблю,<br />
все ж йому втікати раю,<br />
тільки марно вговоряю —<br />
дуже впертий, не зломлю.<br />
А тим часом дон Фернан<br />
присягнув його повісить.<br />
Пасквала<br />
Хай_його з землею змісить!<br />
Менго<br />
Де б на звіра взять капкан?<br />
А то, може, каменюку<br />
просто в голову пустить —<br />
тільки череп захрустить...<br />
От би кокнути падлюку!<br />
Він у нас ще більший ірод,<br />
аніж римський цар Кабал.<br />
Лавренсія<br />
Звався Геліогабал 10<br />
той людського роду вирод.<br />
Менго<br />
Хай собі й Голикабан,<br />
я забув чудне імення,<br />
тільки знаю достеменно —<br />
заломив його наш пан.<br />
Хто сплодив його і вигрів,<br />
де ще знайдеться такий<br />
покруч, хижий і гидкий?<br />
Пасквала<br />
Де? Хіба що серед тигрів.<br />
ЯВА ВОСЬМА<br />
Вбігає X а с і н т а.<br />
X а с і н т а<br />
Ой сестрички, поможіть,<br />
у біді мене не киньте!<br />
Лавренсія<br />
Боже! Що тобі, Хасінто?<br />
Пасквала<br />
Чим ми зможемо служить?<br />
X а с і н т а<br />
Там біжать за мною вслід<br />
підлі панські посіпаки,<br />
хочуть взять мене, собаки,<br />
для сеньйора у похід.<br />
Це за смерть мені страшніше!<br />
Лавренсія<br />
Хай господь тебе рятує!<br />
ІЗ тобою пан жартує,<br />
а на м^шз-ліеішш^ише^-<br />
(Іде геть).<br />
Пасквала<br />
Я, Хасінто, не мужчина,<br />
захищати не берусь.<br />
(Іде геть).<br />
М е н г о<br />
Ну, то я за це візьмусь,<br />
раз уже така причина.<br />
Ти мене тримайсь, не бійсь!<br />
X а с і н т а<br />
Зброю маєш?<br />
М е н г о<br />
Першу в світі!<br />
X а с і н т а<br />
Першу в світі? Ох, якби-то...<br />
М е н г о<br />
Камінь знайдеться якийсь.<br />
ЯВА ДЕВ'ЯТА<br />
Надходять Флорес і Ортуньйо.<br />
Флорес<br />
А, ти думала втекти!<br />
X а с і н т а<br />
Менго, що зі мною буде?<br />
М е н г о<br />
Ми, панове, бідні люди...<br />
Ортуньйо<br />
А чого це, хлопе, ти<br />
не в свою вмішався справу?<br />
Менго<br />
Я, як родич, хоч словами<br />
цю нещасну перед вами<br />
захищати маю право.<br />
Флорес<br />
Що, життя тобі обридло?<br />
Менго<br />
Так я вам і попущу...<br />
Як візьму свою пращу —<br />
начувайся, панське бидло!<br />
ЯВА ДЕСЯТА<br />
Увіходять командор і Сімбранос.<br />
Командор<br />
Як! Через оцю псяюху<br />
мушу я вставать з коня?<br />
Флорес<br />
Знахабніла мужичня<br />
повелінь твоїх не слуха;<br />
треба (правду ти казав!)<br />
нищить кодло бунтівливе!<br />
Менго<br />
Якщо серце справедливе<br />
бог тобі, сеньйоре, дав,—<br />
покарай цих вояків,<br />
цих безбожних людоловів,<br />
що, твоїм прикрившись словом,<br />
крадуть доньку у батьків,<br />
наречену в жениха...<br />
Накажи нас одпустити.<br />
Командор<br />
Накажу тебе провчити,<br />
ти, личино зла, лиха!<br />
Кинь пращу!<br />
Менго<br />
Сеньйоре!<br />
Командор<br />
Живо!<br />
Слуги, зрадника держіть,<br />
руки ременем в'яжіть!<br />
Менго<br />
Отакий ти справедливий!<br />
Командор<br />
Що ті кляті криничани<br />
там про мене гомонять?<br />
Менго<br />
Що ж ми можемо казать?<br />
Ми про вас нічого, пане.<br />
Флорес<br />
Вбить його?<br />
Командор<br />
Навіщо вам<br />
тут каляти чесну зброю?<br />
Бережіть її для бою.<br />
Ортуньйо<br />
Що накажете?<br />
Командор<br />
Он там<br />
прив'яжіть його до дуба,<br />
ногавиці заголіть,<br />
та попругами!<br />
Менго<br />
Пустіть!<br />
Пане, це ж мені погуба!<br />
Командор<br />
Бийте, поки із реміння<br />
не злетять залізні пряжки!<br />
Менго<br />
Боже! Покарай їх тяжко<br />
за нелюдське це глумління!<br />
Флорес, Ортуньйо та Сімбранос виводять Менго.<br />
86<br />
ЯВА ОДИНАДЦЯТА<br />
Командор, Хасінта й солдати.<br />
Командор<br />
Що ж ти, дівко, утікаєш?<br />
Чи миліш тобі мужик,<br />
ніж вельможний чоловік?<br />
Хасінта<br />
Ти мені ще й дорікаєш,<br />
а тих кривдників злостивих<br />
на розправу не призвеш?<br />
Командор<br />
Тебе скривдили?<br />
Хасінта<br />
Авжеж.<br />
Я дочка батьків честивих,—<br />
не високого коліна,<br />
але доброго звичаю,<br />
що в панів — не помічаю.<br />
Командор<br />
Ця дурна балаканина<br />
лиш роз'ятрює мій гнів.<br />
Ну, іди!<br />
Хасінта<br />
Куди?<br />
Командор<br />
Зі мною.<br />
X а с і н т а<br />
Схаменись!<br />
Командор<br />
Ну, чорт з тобою,<br />
думку справді я змінив:<br />
на потіху воякам<br />
підеш ти в обоз, повіє!<br />
X а с і н т а<br />
Смерть собі я заподію,<br />
а на глум себе не дам!<br />
Командор<br />
Без розмов! Іди, мугирко!<br />
X а с і н т а<br />
Змилуйся!<br />
Командор<br />
І не проси!<br />
X а с і н т а<br />
Господи на небеси,<br />
щоб йому так вмерти гірко!<br />
Солдати ведуть Хасінту з собою.<br />
ЯВА ДВАНАДЦЯТА<br />
Майдан в Овечій Криниці.<br />
Входять Лавренсія та Фрондосо.<br />
Лавренсія<br />
Ти вчинив необережно,<br />
що насмілився прийти.<br />
Хочу я, щоб знала ти,<br />
що любов моя безмежна.<br />
Так я скучив за тобою,<br />
що забув про всякий страх;<br />
як на те, наш лютий враг<br />
скрився з військом за горою,—<br />
щоб за ним запалась путь!<br />
Лавренсія<br />
Не кляни! Злі Духи вперті:<br />
ті, кому бажаєм смерті,<br />
довше, нам на зло, живуть.<br />
Фрондосо.<br />
Якщо так, то побажаю,<br />
хай сто років не вмира,<br />
бо, бажаючи добра,<br />
смерть до нього наближаю.<br />
Я хотів тебе спитать,<br />
жалю мій, моя тривого,<br />
чи коли з кохання мого<br />
буде серцю благодать?<br />
Вже ж усі говорять люди,<br />
що з тобою я женюсь,<br />
тільки ти мовчиш чомусь,<br />
всьому люду напрочудо.<br />
Гордовита і холодна,<br />
що ти думаєш собі?<br />
Лавренсія<br />
Привселюдно я тобі<br />
відказати можу: згодна.<br />
ЯВА ТРИНАДЦЯТА<br />
Входять Естеван та рехідор.<br />
Е с т е в а н<br />
Знову він колотить миром<br />
і на глум людей зиіма:<br />
у містечку недарма<br />
всі його взивають звіром.<br />
Нам усім нагнав він жаху,<br />
натворив багато лих,<br />
та найбільше за усіх<br />
жаль Хасінту-бідолаху.<br />
О, нарешті ти— сувору<br />
^2дяла~3-обл индя_м аску...<br />
Дякую тобі за ласкуТ<br />
світ мені піднявся вгору!<br />
Лавренсія<br />
Ми слова даремно тратим,<br />
помовчімо до пори.<br />
Краще ти поговори<br />
про цю справу з моїм татом —<br />
онде з дядьком він якраз;<br />
він, мабуть, не гляне косо<br />
на такого, як Фрондосо.<br />
Фрондосо<br />
Дай нам, боже, в добрий час!<br />
(Ховається),<br />
Р Є X і д о р<br />
Католицьких королів<br />
скоро визна вся країна,<br />
буде влада скрізь єдина<br />
і закон, як бог велів.<br />
Проти панства Калатрави<br />
на Сьюдад-Реаль іде<br />
грізне військо, що веде<br />
сам Сант-Яго 11 в сяйві слави...<br />
А Хасінту справді шкода,—<br />
чесну дівчину згубили...<br />
Е с т е в а н<br />
Та ще й Менго як побили!<br />
Р е х і д о р<br />
Спух, сердешний, мов колода,<br />
спина вся у басаманах.<br />
Е с т е в а н<br />
Ох, добродію, мовчіть,<br />
мого серця не печіть —<br />
сили в нас нема на пана.<br />
Ось у мене патериця,<br />
а у чім вона послужить?<br />
Р е х і д о р<br />
Панських слуг нам не подужать,<br />
краще з ними не свариться.<br />
Е с т е в а н<br />
Жінку Переса Товстого,<br />
кажуть люди, пан піймав<br />
у яру і зґвалтував,—<br />
ще й не досить, після того<br />
слугам дав, мовляв, на частку.<br />
Ну, не гад він, не змія?<br />
Рехідор<br />
Тут хтось є. Гов, хто там?<br />
Фрондосо<br />
Я.<br />
Жду я тут на вашу ласку.<br />
Е с т е в а н<br />
Ласки нашої ти гідний<br />
щонайменше з двох причин:<br />
батька доброго ти син,<br />
та й мені немовби рідний —<br />
Змалку ріс ти в мене в домі.<br />
Фрондосо<br />
Вашу знаючи любов,<br />
із проханням я прийшов.<br />
Вам про мене все відомо.<br />
Е с т е в а н<br />
Знаю я, як ти зчепивсь<br />
З тим скаженим командором.<br />
Фрондосо<br />
Не мені від того сором.<br />
Е с т е в а н<br />
Ну, спасибі, що вступивсь.<br />
Слово батьківське знаменне,<br />
тож до діла приступлю:<br />
я Лавренсію люблю;<br />
чи дасте її за мене?<br />
Якщо це моє прохання<br />
не до мислі вам — простіть<br />
і зухвальця не судіть<br />
ради щирого кохання.<br />
Естеван<br />
Ох, Фрондосо, щоб ти знав —<br />
приточив мені ти віку<br />
і турботу превелику<br />
З серця батьківського зняв.<br />
Дяка богові святому,<br />
що тебе він умудрив;<br />
бачу — чистий твій порив,<br />
щирість в серці молодому.<br />
А тепера, сину мій,<br />
нам годиться для порядку<br />
все твойму сказати батьку —<br />
певно, буде й він радий.<br />
А мені це несказанне<br />
щастя, божа благодать!<br />
Рехідор<br />
Треба б дівку поспитать,<br />
чи вона на те пристане.<br />
Естеван<br />
Не турбуйтеся про се:<br />
певно, наші молодята,<br />
перше ніж іти до тата,<br />
вже домовились про все.<br />
Коли хочеш, то й про віно<br />
поговоримо зараз;<br />
грошей дещицю припас<br />
я для рідної дитини.<br />
Фрондосо<br />
З мене вже й того доволі,<br />
що не хтось, а я ваш зять.<br />
Р Є X і д о р<br />
Він її ладен узять,<br />
як то кажуть, в одній льолі.<br />
Е с т е в а н<br />
Справді, треба ж поспитати,<br />
як на це моя дочка.<br />
Фрондосо<br />
То провина, ще й тяжка,<br />
за нелюбого давати.<br />
Е с т е в а н<br />
(кличе)<br />
Дочко! Де ти?<br />
ЯВА ЧОТИРНАДЦЯТА<br />
Входить Лавренсія.<br />
Лавренсія<br />
Тут, панотче.<br />
Бачте, миттю увійшла;<br />
я ж казав — такі діла!<br />
Слухай, доню, от що хочу<br />
я у тебе запитать:<br />
скоро будем на весіллі<br />
в подруги твоєї Хілі<br />
всім кутком бенкетувать;<br />
як по-твоєму, Фрондосо<br />
їй до пари?<br />
Лавренсія<br />
Хіля? Як?<br />
Е с т е в а н<br />
Правда ж, хоч куди юнак?<br />
Ти про це не знала досі?<br />
Лавренсія<br />
Я гадаю, що до пари.<br />
Е с т е в а н<br />
Я ж гадаю, далебі,<br />
що до пари він тобі,<br />
бо у тебе очі карі.<br />
Лавренсія<br />
Все жартуєте ви, тату,<br />
хоч і сива голова...<br />
Е с т е в а н<br />
То які ж твої слова?<br />
Лавренсія<br />
Що тут говорить багато?<br />
Я люблю його, та й він...<br />
Е с т е в а н<br />
Як посвата, то віддати?<br />
Лавренсія<br />
Так, прошу не відмовляти.<br />
Е с т е в а н<br />
Він мені однині син.<br />
А тепер ходім в гостину<br />
вже до свата.<br />
Рехідор<br />
То й ходім.<br />
Е с т е в а н<br />
Та одразу порішім<br />
і про віно, чуєш, сину?<br />
За дочкою я даю<br />
круглу тисячу реалів.<br />
Фрондосо<br />
Це ви хочете й надалі<br />
честь принижувать мою?<br />
Е с т е в а н<br />
Ну ж бо, синку, вір мені:<br />
хоч і любая дружина,<br />
а не взять за нею віна —<br />
швидко прийдуть хмурі дні.<br />
Естеван і рехідор виходять.<br />
Лавренсія<br />
Ти вдоволений, скажи?<br />
Фрондосо<br />
Не питай! Я так радію,<br />
аж боюся, що здурію!<br />
Я зомлію, ой держи!<br />
З радощів не тямлюсь я,<br />
все в мені бринить, сміється,<br />
серце в грудях рвійно б'ється —<br />
ти, Лавренсіє, моя!<br />
Виходять.<br />
ЯВА П'ЯТНАДЦЯТА<br />
Поле під Сьюдад-Реалем.<br />
Магістр Калатрави, командор, Флорес<br />
та Ортуньйо.<br />
Командор<br />
Тікаймо, пане, вже немає ради.<br />
Магістр<br />
У місті мури надто ненадійні,<br />
а сила вража надто вже потужна.<br />
Командор<br />
Багато в них поранених і вбитих.<br />
Магістр<br />
Та все ж вони хвалитися не можуть,<br />
що захопили прапор Калатрави 12,<br />
їм нашої не потоптати слави.<br />
Командор<br />
Твій замисел, Хіроне, не справдився.<br />
Магістр<br />
Сліпа Фортуна: нині ми великі,<br />
а завтра раптом станемо малі.<br />
Голоси<br />
(за лаштунками)<br />
Нехай живуть кастільські королі!<br />
Магістр<br />
Зубчаті мури вже горять огнями,<br />
а на високих вежах величаво<br />
Знамена переможні майорять.<br />
Командор<br />
За перемогу кровію заплата —<br />
сумне у них, здається, буде свято.<br />
Магістр<br />
Вертаю в Калатраву, командоре.<br />
Командор<br />
Я їду до Овечої Криниці,<br />
а ти подумай — при своїх стояти<br />
чи підкоритись королям кастільським.<br />
Магістр<br />
Надумаюсь — листовно повідомлю.<br />
Командор<br />
Час — мудрий вчитель.<br />
Магістр<br />
У юнацькі роки<br />
оманливі й тяжкі його уроки!<br />
Виходять.<br />
ЯВА ШІСТНАДЦЯТА<br />
Поле за Овечою Криницею.<br />
Весільчани, музики, Менго, Баррільдо,<br />
Фрондосо, Лавренсія, Пасквала, Естеван<br />
та X у а н Р у д и й. .<br />
Музики<br />
( співають )<br />
Слава молодому,<br />
слава молодій,<br />
слава всьому дому!<br />
Менго<br />
Гей, музики, ви ледаща,<br />
гріш ціна таким пісням!<br />
Баррільдо<br />
То придумай, Менго, сам,<br />
може, в тебе буде краща.<br />
Фрондосо<br />
Менго тямить в нагаях,<br />
а пісні йому байдуже.<br />
Менго<br />
Ну, Фрондосо, ти не дуже, .<br />
бо й на тебе в чагарях<br />
за наказом командора...<br />
Баррільдо<br />
Та не згадуй, цур йому!<br />
Вже ж містечкові всьому<br />
допекла ота потвора.<br />
М е н г о<br />
Та не втік би хоч би й хто<br />
від побиванки тієї;<br />
що я міг зробить з пращею?<br />
Я один, а їх штук сто.<br />
Ну, та біс мене не візьме,<br />
а от як було тому<br />
(не скажу лише кому),<br />
що сеньйор поставив клізму<br />
ІЗ чорнилом та з піском?<br />
Те, мабуть, трьох лупок варте.<br />
Баррільдо<br />
Пан вигадливий на жарти.<br />
М е н г о<br />
Добрі жарти з животом!<br />
Од такого проносного<br />
досі б я уже помер.<br />
Фрондосо<br />
Годі! Пісню вшквар тепер,<br />
тільки гарну, ради бога!<br />
М е н г о<br />
Хай живуть предовгі роки<br />
молодий із молодою,<br />
завжди в злагоді й покою,<br />
без ніякої мороки,<br />
а нажившися ось поки,<br />
хай помруть вони разом,—<br />
вічна пам'ять їм обом!<br />
Фрондосо<br />
Грім убий цього піїта!<br />
От утяв, аж пальці видко!<br />
Баррільдо<br />
Та зате придумав швидко.<br />
Менго<br />
Це робота знаменита!<br />
Так я діло розумію:<br />
як готують пампушки,<br />
тіста кидають шматки<br />
у казан — кипіть в олії!<br />
Інша вийде кругла, гарна,<br />
інша пласка, та пухка,<br />
та горіла, та глевка,<br />
та крива та нечупарна...<br />
І поет отак віршує:<br />
тісто в нього — то думки,<br />
бгає він так-сяк рядки<br />
і у зошит їх клинцює,<br />
в паперовий той казан;<br />
чи якусь дурницю скаже,<br />
він медком її помаже —<br />
добрий в кухаря талан.<br />
Напече й несе скоріш<br />
добрим людям продавати...<br />
Та кому ж їх споживати?<br />
Сам спартолив, сам і їж!<br />
Баррільдо<br />
Дай же слово молодим,<br />
кинь оті блазенські штуки!<br />
Лавренсія<br />
Дай поцілувати руки.<br />
Хуан Рудий<br />
Будь щаслива вдвох із ним!<br />
Попроси благословіння<br />
ти, небого, у вітця.<br />
Естеван<br />
Брате, я молю творця,<br />
щоб небес благовоління<br />
З нашими було дітьми.<br />
Фрондосо<br />
Двоє двох благословіть.<br />
Хуан Рудий<br />
Гей, музики, заведіть,<br />
заспіваємо і ми!<br />
Музики<br />
(співають)<br />
ІЗ Овечої Криниці<br />
вийшла дівчина чорнява,<br />
а за нею, молодою,<br />
славний лицар Калатрави.<br />
Що дівчина полохлива<br />
яром, яром та до гаю,<br />
рясне гілля прихиляє,<br />
біле личко затуляє.<br />
"Не ховайся, дівчинонько,<br />
ти ж моя кохана!<br />
Схочу — зочу, риссю скочу,<br />
а тебе дістану!"<br />
Славний лицар Калатрави<br />
іще ближче підступає,<br />
а дівчина соромлива<br />
З віття грати виплітає.<br />
Та ні гори, ані море<br />
не завада для кохання,—<br />
славний лицар Калатрави<br />
не кидає женихання.<br />
"Ой не ховай, дівчинонько,<br />
хорошого стану!<br />
Схочу — зочу, риссю скочу,<br />
а таки дістану!"<br />
ЯВА СІМНАДЦЯТА<br />
Входять командор, Флорес, Ортуньйо<br />
і Сімбранос; солдати.<br />
Командор<br />
Припиніть оце весілля,<br />
хай замовкне дикий галас!<br />
Хуан Рудий<br />
В нас не іграшка, сеньйоре,<br />
та скоряємось наказу.<br />
Вам же місця, мабуть, мало<br />
для військового параду?..<br />
Правда ж, ви перемогли?<br />
Фрондосо<br />
(набік)<br />
Милий боже, я пропащий!<br />
Лавренсія<br />
Утікай скоріш, Фрондосо!<br />
Командор<br />
Гей, беріть, в'яжіть зухвальця!<br />
Хуан Рудий<br />
Дайся, хлопче, їм у руки.<br />
Фрондосо<br />
Щоб мене замордували?<br />
Хуан Рудий<br />
За що?<br />
Командор<br />
Ви повинні знать —<br />
я безвинних не караю;<br />
якби я того хотів,<br />
то оці мої солдати<br />
вже б давно його убили...<br />
Одведіть його в тюрягу;<br />
За провину ж хай призначить<br />
покарання рідний батько.<br />
Пасквала<br />
Він же жениться, сеньйоре!<br />
Командор<br />
То пусте! Ще є багато<br />
женихів у цім селі.<br />
Пасквала<br />
Якщо він вас і образив,<br />
то простіть великодушно.<br />
Командор<br />
Не в моїй особі справа;<br />
він в мені образив орден<br />
і його верховну владу —<br />
велеможного магістра,<br />
і за це він прийме кару,<br />
іншим людям на науку,<br />
бо як будем попускати,<br />
то й до бунту недалеко...<br />
Вам відомо, що приставив<br />
він сеньйорові своєму<br />
(вірні, що й казать, васали!)<br />
самостріла до грудей.<br />
Естеван<br />
Якщо тестеві за зятя<br />
можна й треба заступитись,<br />
то скажу, що в тім випадку<br />
він обурився недарма:<br />
чи ж не мусив він під захист<br />
взять укохану дружину,<br />
що хотіли ви одняти?<br />
Річ аж надто зрозуміла.<br />
Командор<br />
Дуже вчений ти, алькальде.<br />
Естеван<br />
З ласки вашої, сеньйоре.<br />
Командор<br />
Він не був іще жонатий —<br />
як я міг одняти жінку?<br />
Е с т е в а н<br />
Ви хотіли... Та вже маєм<br />
королів ми у Кастільї,<br />
що знесуть старе безладдя<br />
й заведуть усюди лад.<br />
Не гаразд учинить влада,<br />
як залишить після воєн<br />
знов над селами й містами<br />
можновладців самовільних<br />
ІЗ великими хрестами;<br />
хай король собі на груди<br />
візьме цей клейнод монарший,<br />
сам король, і більш ніхто!<br />
Командор<br />
Патерицю в нього взяти!<br />
Е с т е в а н<br />
Заберіть її, будь ласка.<br />
Командор<br />
Нею я тебе ударю,<br />
як коняку норовисту.<br />
Е с т е в а н<br />
Ваша воля, пане. Вдарте.<br />
Пасквала<br />
Бити палкою старого!<br />
Лавренсія<br />
Це тому, що він мій батько?<br />
Це за мене ви мстите?<br />
Командор<br />
І її візьміть під варту —<br />
вдесятьох охороняйте.<br />
Командор і його слуги та солдати виходять, ведучи з собою<br />
Лавренсію і Фрондосо.<br />
Е с т е в а н<br />
Є на вас небесна кара!<br />
(Виходить).<br />
Пасквала<br />
Ох, весілля невеселе!<br />
(Виходить).<br />
Баррільдо<br />
Хто ж обізветься за правду?<br />
Менго<br />
Я озвався, то мене<br />
висвятили в кардинали 13;<br />
басаманами все тіло<br />
вражі діти скарбували.<br />
Хуан Рудий<br />
Хай обізветься громада.<br />
Менго<br />
Мабуть, краще всім мовчати,<br />
бо усім так, як мені,<br />
добре всиплють в тулумбаси!<br />
ДІЯ ТРЕТЯ<br />
Приміщення громадської ради в Овечій Криниці.<br />
ЯВА ПЕРША<br />
Естеван, Алонсо, Баррільдо.<br />
Е с т е в а н<br />
Що, не прийшли на раду?<br />
Баррільдо<br />
Не прийшли.<br />
Естеван<br />
А час не жде, а лихо нам грозиться.<br />
Баррільдо<br />
Здається, вчасно знати всім дали.<br />
Естеван<br />
Фрондосо у заковах у в'язниці,<br />
Лавренсія моя в тяжкій біді;<br />
погублять їх катюги підлі, ниці,<br />
як бог не порятує у нужді...<br />
ЯВА ДРУГА<br />
Входять Хуан Рудий та рехідор, згодом — Менго.<br />
Хуан Рудий<br />
Чого це ти так галасуєш, брате?<br />
Почують панські слуги, і тоді...<br />
Естеван<br />
Ще голосніш повинен я кричати!<br />
Менго<br />
От бачите, я все-таки прийшов.<br />
Естеван<br />
Вас, люди чесні, хоче запитати<br />
отець, з якого точать сльози й кров,<br />
як нам із вами краще схоронити<br />
вітчизну й честь, що не воскресне знов?<br />
Якщо ви справді чесні, то скажіте,<br />
чи є тут хоч один посеред вас,<br />
кого не скривдив пан несамовитий?<br />
Скажіте, мало глуму і образ<br />
Зазнали ви од лютого тирана,<br />
що топче нашу гідність раз у раз?<br />
У кожного—ятриться в серці рана...<br />
Чого ж нам ждать? І доки ж нам терпіть?<br />
Хуан Рудий<br />
Недоля наша справді несказанна,<br />
та недалеко визволення мить:<br />
уже законні владарі Кастільї<br />
до Кордови 1 збираються вступить.<br />
Пошлімо рехідорів — од свавілля<br />
благати порятунку в королів.<br />
Баррільдо<br />
Немає в короля на те дозвілля,<br />
багато ще у нього ворогів;<br />
не може він про інші справи дбати,<br />
а про Криницю нашу й поготів.<br />
Р е х і д о р<br />
Хотів би я вам іншу раду дати:<br />
покинути всім людом слободу.<br />
Хуан Рудий<br />
Всім зняться враз? Це діло труднувате...<br />
Менго<br />
Ох, ми таки накличемо біду,<br />
як буде в нас такий стояти галас.<br />
Р е х і д о р<br />
Наш корабель юртує без ладу —<br />
терпіння щогла в ньому поламалась...<br />
В алькальда взято силоміць дочку,<br />
що тільки-тільки в церкві обвінчалась;<br />
об голову ламають бідаку<br />
ознаку його влади — патерицю,—<br />
чи й раб стерпів би кривду цю тяжку?<br />
Хуан Рудий<br />
Так що я; ти радиш — биться чи мириться?<br />
Р е х і д о р<br />
Багато нас, а їх — мале число.<br />
Умерти, а тиранам не кориться!<br />
Баррільдо<br />
На пана зброю має знять село?<br />
Естеван<br />
Король наш пан, та ще господь на небі,<br />
а не тиран, що людям творить зло.<br />
Нам бог поможе в пильній цій потребі,<br />
у правім ділі.<br />
М е н г о<br />
Я прийшов на збір<br />
од наймитів, що більш за всіх ганеби<br />
зазнали, та прош^ весь чесний мир,<br />
обачні будьте, дійте обережно —<br />
бо то підступний і жорстокий звір.<br />
Хуан Рудий<br />
Ми скривджені, зневажені безмежно,<br />
терпіння чаша налилася вщерть...<br />
Відповімо гнобителям належно:<br />
тиранам кров за кров і смерть за смерть!<br />
ЯВА ТРЕТЯ<br />
Входить Лавренсія, волосся їй розкуйовджене.<br />
Лавренсія<br />
Раду радять тут мужчини,<br />
та і жінці дайте слово:<br />
права голосу не маю,<br />
маю право я на стогін.<br />
Впізнаєте, хто я?<br />
Е с т е в а н<br />
Небо!<br />
Це дочка моя?<br />
Хуан Рудий<br />
О боже!<br />
Це Лавренсія?<br />
Лавренсія<br />
От бачте,<br />
вже й на себе я несхожа,<br />
вже й пізнати важко.<br />
Естеван<br />
Доню!<br />
Лавренсія<br />
Не зови мене дочкою!<br />
Естеван<br />
Чом же ні, моя єдина?<br />
Лавренсія<br />
Є на те причин задосить,<br />
я назву найголовнішу:<br />
ти насильнику гидкому<br />
попустив мене узяти<br />
і не став на оборону.<br />
Нареченому моєму<br />
я не стала ще жоною,<br />
щоб за мене мав помститись<br />
на тиранові Фрондосо;<br />
почалося лиш весілля,<br />
не дійшло у нас до ночі,—<br />
не жених, а батько мусить<br />
захищати честь дівочу;<br />
доки покупцю не вручать<br />
самоцвіта дорогого,<br />
продавець несе хай збитки,<br />
як його украде злодій.<br />
Перед вашими очима<br />
вкрав мене сеньйор-свавольник,<br />
оддали ягницю вовку<br />
пастухи-страхополохи!<br />
Що я мусила терпіти!<br />
І знущання, і погрози,<br />
і кинджали до грудей,<br />
і тортури прежорстокі,<br />
щоб недолюдку-тирану<br />
оддала своє дівоцтво...<br />
Гляньте, вся я в синяках,<br />
збита, стовчена до крові,<br />
розкуйовджене волосся...<br />
Ви — мужчини благородні?<br />
Ви — батьки мої, рідня?<br />
І не крається вам з болю<br />
серце, бачачи мої<br />
муки-болі невимовні?<br />
Вівці ви! До назви міста<br />
назва мешканців підходить.<br />
Чом нема у мене зброї?<br />
Ви каміння, ви колоди<br />
нечутливі, ніби тигри...<br />
Ні, не тигри — ті істоти<br />
бережуть своїх дітей<br />
і вбивають звіроловів,<br />
наздогнавши їх в дорозі<br />
і не давши сісти в човен.<br />
Ви зайцями уродились<br />
найплохішої породи!<br />
Віхті! Ви своїх жінок<br />
попускаєте чужому!<br />
Вам, бабам, мечі носити?<br />
Віника носіть при боці!<br />
Я жінок самих — клянуся! —<br />
підійму на бій, на помсту<br />
проти хижого тирана<br />
за наругу й соромоту;<br />
ви ж сидіть собі байдуже,<br />
мов общипані-ворони.<br />
Вам би тільки мичку прясти,<br />
дївчурй7*на силу вбогі, ^<br />
у спідниці одягатись,<br />
малювати щоки й брови!<br />
Хоче лютий дон Фернандо<br />
без суда і без розбору<br />
на отій зубчатій вежі<br />
вже повісити Фрондосо.<br />
Вам усім те саме буде —<br />
так і треба, слава богу,<br />
що у чеснім нашім місті<br />
не залишиться баботи<br />
і воскресне, всім на подив,<br />
царство мужніх амазонок.<br />
Естеван<br />
Дочко, я не з тих мужчин,<br />
що взивать себе дозволю<br />
отакими іменами.<br />
Стану сам один до бою<br />
хоч і проти всього світу.<br />
Хуан Рудий<br />
Стану й я, хоч лютий ворог<br />
надто грізну має силу.<br />
Рехідор<br />
Всі помрем!<br />
Баррільдо<br />
У нас корогва —<br />
полотно прибить до жердки,<br />
наше гасло: смерть потворам!<br />
Хуан Рудий<br />
А який порядок буде?<br />
М е н г о<br />
Без порядку вбить та й годі.<br />
Іскликайте все містечко,<br />
щоб була єдина воля<br />
у народу: смерть тиранам!<br />
Естеван<br />
До мечів, брати, до зброї!<br />
Лук чи спис — усе згодиться!<br />
М е н г о<br />
Хай король у нас сеньйором<br />
буде!<br />
Всі<br />
Хай живе король!<br />
М е н г о<br />
Хай загине лютий ворог!<br />
ЯВА ЧЕТВЕРТА<br />
Прибігають Пасквала, Хасінта та інші жінки.<br />
Пасквала<br />
Чом кричиш, немов на сполох?<br />
Лавренсія<br />
Ви не бачите? Ідуть<br />
убивати командора;<br />
всі чоловіки і хлопці<br />
рвуться яросно на подвиг!<br />
Та невже лиш їм самим<br />
припаде ця честь висока?<br />
Ми, жінки, не менш терпіли<br />
од гнобителів жорстоких!<br />
Хасінта<br />
То скажи, чого ж ти хочеш?<br />
Ворог лютий хай загине!<br />
Чоловіки виходять.<br />
Лавренсія<br />
Ну, ідіть, хай бог поможе!<br />
(Гукає).<br />
Гей, сюди, ланки, дівчата!<br />
Як одна, усі горою<br />
станьмо всі за нашу честь!<br />
Лавренсія<br />
Щоб зібрались ми юрбою<br />
і вчинили славне діло,<br />
всьому світові на подив.<br />
Ти, Хасінто, потерпіла<br />
більш за всіх — тепер очолиш<br />
ти жіночий наш загін.<br />
X а с і н т а<br />
Може, ти?<br />
Лавренсія<br />
Прапороносцем<br />
будеш ти у нас, Пасквало.<br />
Пасквала<br />
Добрий прапор приготовлю,<br />
дайте збігаю додому,—<br />
вже ж я вас не осоромлю.<br />
Лавренсія<br />
Ні, на це немає часу,<br />
Зараз треба йти до бою,—<br />
почепім хустки на дрюччя,<br />
буде й тих знамен доволі.<br />
Пасквала<br />
Оберімо ватажка.<br />
Лавренсія<br />
Ні, не треба.<br />
Пасквала<br />
Чом?<br />
Лавренсія<br />
Зі мною<br />
не потрібні вам ні Сіди 2,<br />
ні преславні Родомонти 3.<br />
(Виходить).<br />
ЯВА П'ЯТА<br />
Зал у домі командора.<br />
Входять Фрондосо із зв'язаними руками, Флорес,<br />
Ортуньйо, Сімбранос і командор.<br />
Командор<br />
Ведіть на башту зараз же прояву<br />
і на зубці за руки почепіть.<br />
Фрондосо<br />
На славний рід ви кличете неславу.<br />
Командор<br />
Нехай усім на острах там висить.<br />
Фрондосо<br />
Скажіть, сеньйоре, по якому праву?<br />
Вас я вбивать не думав.<br />
Чути гомін за сценою.<br />
Флорес<br />
Чернь шумить.<br />
Командор<br />
Бунтують хлопи?<br />
Флорес .<br />
Не дадуть, холери,<br />
і присуд виконать.<br />
Ортуньйо<br />
Ламають двері.<br />
Командор<br />
В моєму домі? Це вже через край!<br />
На орден напад!<br />
Флорес<br />
Нас прийшли громити.<br />
ЯВА ШОСТА<br />
Хуан Рудий (за лаштунками), потім Менго; ті, що й були.<br />
Хуан Рудий<br />
(за сценою)<br />
Вали, пали, руйнуй, ламай, рубай!<br />
Ортуньйо<br />
Народного повстання не спинити.<br />
Командор<br />
Тут вся громада!<br />
Флорес<br />
Пруться на одчай.<br />
Вже вибив двері тлум несамовитий...<br />
Командор<br />
Ну, розв'яжіть злочинця до ста лих!<br />
Іди, Фрондосо, угамуй своїх.<br />
Фрондосо<br />
Вони прийшли мене порятувати.<br />
(Виходить).<br />
Менго<br />
(за сценою)<br />
Нехай живуть кастільські королі!<br />
Тиранам смерть!<br />
Флорес<br />
Сеньйоре, утікати<br />
нам треба швидше!<br />
Командор<br />
Сили в нас малі,<br />
та будем, як фортецю, захищати<br />
наш дім! Вони відступлять.<br />
Флорес<br />
Люди злі<br />
не вернуться додому без розправи,<br />
нам зададуть за все бенкет кривавий...<br />
Командор<br />
Не відступаймо звідси ні на крок!<br />
На ворохобників готуйте зброю!<br />
Фрондосо<br />
(за сценою)<br />
Громаді слава!<br />
Командор<br />
Новий ватажок!<br />
Нічого, я ту зграю заспокою!<br />
Флорес<br />
Ви, пане, ніби велетень з казок.<br />
ЯВА СЬОМА<br />
Естеван, Фрондосо, Хуан Рудий, Менго,<br />
Баррільдо та інші селяни, всі озброєні; ті, що й були.<br />
Естеван<br />
Ось наш тиран із челяддю бридкою...<br />
Загибель їм на голови впаде!<br />
Командор<br />
Пождіть-бо, люди...<br />
Всі<br />
Правда-мста не жде.<br />
Командор<br />
Даремно тут про кривди кричите ви,<br />
я виправлю свої помилки сам.<br />
Всі<br />
Громаді слава! Слава королеві!<br />
Смерть зрадникам, недолюдкам-катам!<br />
Командор<br />
Вгамуйтеся, послухайте мене ви,<br />
я ж ваш сеньйор.<br />
Всі<br />
Ми тільки королям<br />
підвладні, більш нікому.<br />
Командор<br />
Я не стану...<br />
Всі<br />
Нехай живе громада! Смерть тирану!<br />
Борються; командор та його прибічники відступають,<br />
повстанці переслідують їх.<br />
ЯВА ВОСЬМА<br />
Входять озброєні ж і н к и.<br />
Лавренсія<br />
Отут завершимо своє ми діло,<br />
одважні вояки, а не жінки.<br />
Пасквала<br />
Ми кров йому із горла вип'єм сміло,<br />
не так, як ті нікчемні слабаки!<br />
Хасінта<br />
Піднімем на списи падлючне тіло!<br />
Пасквала<br />
У нас у всіх однакові думки.<br />
Естеван<br />
(за сценою)<br />
Умри ж, мерзенний зраднику!<br />
Командор<br />
(за сценою)<br />
Вмираю...<br />
0 господи, прости мене, благаю!<br />
Баррільдо<br />
(за сценою)<br />
Он Флорес.<br />
Менго<br />
(за сценою)<br />
Лою з нього натоплю!<br />
Це ж він тоді мені давав попруги.<br />
Фрондосо<br />
(за сценою)<br />
На той світ я його переселю.<br />
Лавренсія<br />
Ходім туди.<br />
Пасквала<br />
А не втече той, другий?<br />
Нам треба двері стерегти.<br />
Баррільдо<br />
(за сценою)<br />
Жалю<br />
не знаю #. А, скиглите, катюги!<br />
Лавренсія<br />
Пасквало, я піду, не супереч:<br />
ІЗ піхов треба видобути меч.<br />
Баррільдо<br />
(за сценою)<br />
А ось Ортуньйо.<br />
Фрондосо<br />
(за сценою)<br />
Не втече негідник!<br />
ЯВА ДЕВ'ЯТА<br />
Вбігає Флорес, за ним женеться Менго.<br />
Флорес<br />
Помилуй, Менго! Чим я завинив?<br />
Менго<br />
По-перше, ти — паскуда, панський звідник,<br />
по-друге, не забув я батогів.<br />
Пасквала<br />
Дай, Менго, нам його: цей халамидник<br />
увірився жінкам.<br />
Менго<br />
Так, заслужив<br />
він од жінок найбільшої покари.<br />
Пасквала<br />
И за тебе я додам!<br />
Менго<br />
Та вже додай до пари.<br />
Хасінта<br />
Згинь, підлий бандуре!<br />
Флорес<br />
Як, од жінок?..<br />
Хасінта<br />
Не забагато честі?<br />
Пасквала<br />
Плачеш, гаде?<br />
Хасінта<br />
Вже годі до панів водить дівок!<br />
Пасквала<br />
(за сценою)<br />
Смерть баламутові!<br />
Флорес<br />
Молю пощади!<br />
Вбігає Ортуньйо, за ним женеться Лавренсія.<br />
Ортуньйо<br />
Хіба ж я вам...<br />
Лавренсія<br />
І ти із тих пташок!<br />
Дівчата, бийте слуг ганьби і зради!<br />
Пасквала<br />
Помру, а їхню чорну кров проллю!<br />
Всі<br />
Громаді слава! Слава королю!<br />
Виходять.<br />
ЯВА ДЕСЯТА<br />
Королівська резиденція в Topo4.<br />
Входять король дон Фернандо, королева донья<br />
Ісабела та магістр Сант-Яго дон Манріке.<br />
Дон Манріке<br />
Все скінчилося як слід,<br />
задум ваш удавсь на диво:<br />
на Сьюдад-Реаль щасливо<br />
Завершився наш похід.<br />
Опір був не дуже сильний,<br />
та якби й сильніший був,<br />
перемоги б не добув<br />
все одно Хірон свавільний.<br />
Граф де Кабра ще стоїть<br />
ІЗ залогою в фортеці;<br />
якщо ворог знов поткнеться,—<br />
одкоша дістане вмить.<br />
Король<br />
Добре вдіяв ти, що там<br />
сильну залишив залогу:<br />
перепинимо дорогу<br />
ми зухвалим ворогам.<br />
Поки в нас в руках фортеця,<br />
не боятись нам біди;<br />
З Португалії сюди<br />
дон Альфонсо не прорветься.<br />
Вбереже Сьюдад-Реаль<br />
граф де Кабра, славний воїн,<br />
вищих почестей достоїн<br />
за свою звитяжну сталь.<br />
Там, де табором він став,<br />
не пройдуть полки ворожі;<br />
вірна варта на сторожі<br />
наших з'єднаних держав.<br />
ЯВА ОДИНАДЦЯТА<br />
Входить поранений Флорес.<br />
Флорес<br />
Найясніший наш королю,<br />
ти, кому судило небо<br />
як достойному владиці<br />
на кастільський трон піднестись!<br />
Вислухай од мене звістку<br />
про злочинство престрашенне —<br />
рівного йому ніколи<br />
не було ще в піднебесній.<br />
Король<br />
Заспокойся.<br />
Флорес<br />
О сеньйоре,<br />
я поранений смертельно;<br />
буде розповідь коротка<br />
про подію невеселу.<br />
Я з Овечої Криниці,<br />
узграничного містечка,<br />
де свого сеньйора вбили<br />
слобожани навіжені.<br />
Пан мій, дон Фернандо Гомес,<br />
там дізнав гіркої смерті<br />
од васалів, що на нього<br />
Збунтувалися знічев'я.<br />
Окричав його тираном<br />
люд невірний і непевний;<br />
враз зібрався дикий натовп<br />
розлютованої черні;<br />
З криком, галасом несвітським<br />
до сеньйора в дім удерлись,<br />
не схотіли його слухать,<br />
хоч давав він слово честі,<br />
що заплатить всім належне;<br />
та вони, немилосердні,<br />
панові пробили груди,<br />
Здоблені хрестом велебним,<br />
і з високих вікон дому<br />
тіло кинули на землю,<br />
де на шпаги і списи<br />
прийняли його мегери.<br />
Потім трупа командора<br />
в чиюсь хату перенесли,<br />
рвали з мертвого волосся,<br />
нівечили, мов скажені,<br />
зранили усе обличчя<br />
душогуби кровожерні,<br />
носа й вуха відрубали,<br />
посікли його дощенту.<br />
Всі герби його побили<br />
З диким лементом і ревом —<br />
королівських вимагають,<br />
орденські, мовляв, безчестять.<br />
Панський дім пограбували,<br />
здобич, нібито воєнну,<br />
між собою поділили<br />
рівно, раді та веселі...<br />
Все те бачив я з криївки,<br />
доля ж бо моя злиденна<br />
не хотіла, щоб загинув<br />
я в тій грізній небезпеці.<br />
Я там цілий день ховався,<br />
а як ніч змінила вечір,<br />
нишком вийшов із містечка,<br />
щоб тобі цю вість принести.<br />
Ти, королю,— справедливий,<br />
тож вели твоїм іменням<br />
за злочинство покарати<br />
справедливо тих шаленців;<br />
кров убитого волає,<br />
помсти вимага від тебе.<br />
Король<br />
Обіцяю покарати<br />
лиходіїв, як належить;<br />
Злочин, справді небувалий,<br />
і тривожить, і бентежить.<br />
Слідчого суддю негайно<br />
посилаю я в містечко:<br />
він скарає винуватців,<br />
з'ясувавши все напевно.<br />
З ним поїде капітан,<br />
щоб порядок забезпечить;<br />
іншим людям для науки<br />
тут суворим бути треба.<br />
А цього солдата зараз<br />
одведіть до лазарету.<br />
Виходять.<br />
ЯВА ДВАНАДЦЯТА<br />
Майдан в Овечій Криниці.<br />
Входять селяни (чоловіки і жінки), несучи на списі<br />
голову командора.<br />
Музики<br />
(співають)<br />
Слава королеві!<br />
Слава королю!<br />
Смерть усім тиранам!<br />
Баррільдо<br />
Ти, Фрондосо, будеш славить?<br />
Фрондосо<br />
Зараз віршика складу,<br />
а як щось не до ладу,<br />
розумніший хай підправить.<br />
"Слава доньї Ісабелі<br />
і Фернандо з Арагону!<br />
Спільно носять хай корону,<br />
завжди раді та веселі!<br />
Хай архангел Михаїл<br />
їх окриє сінню крил.<br />
Слава королям,<br />
смерть усім катам!"<br />
Лавренсія<br />
А тепер Баррільдо.<br />
Баррільдо<br />
Вірш<br />
встиг я добре підготовить.<br />
Пасквала<br />
Як зумієш і промовить,<br />
в тебе вийде теж незгірш.<br />
Баррільдо<br />
"Слава нашим королям!<br />
Хай живуть ще літа многі<br />
й топчуть недруга під ноги<br />
на велику радість нам,<br />
на загибель ворогам,<br />
ворогам поганим!<br />
Смерть усім тиранам!"<br />
Музики<br />
( співають )<br />
Слава королеві,<br />
слава королю!<br />
Смерть усім тиранам!<br />
Лавренсія<br />
Ну, а Менго?<br />
Фрондосо<br />
На прощання!<br />
Менго<br />
З мене віршник хоч куди!<br />
Пасквала<br />
Й досі носиш ти сліди<br />
дротяного віршування.<br />
Менго<br />
"Я в тяжку попав халепу,<br />
як велів небіжчик пан<br />
бити, ніби в барабан,<br />
в бідную мою гергепу...<br />
Та провчили ми причепу!<br />
Слава королюгам!<br />
Смерть усім катюгам!"<br />
Музики<br />
(співають)<br />
Слава королеві,<br />
слава королю!<br />
Смерть усім тиранам!<br />
Естеван<br />
Киньте голову туди.<br />
Менго<br />
Наче вішальник, отерп.<br />
Рехідор<br />
Ось і королівський герб.<br />
ЯВА ТРИНАДЦЯТА<br />
Входить Хуан Рудий, несучи щита з королівським гербом.<br />
Естеван<br />
А давай його сюди.<br />
Хуан Рудий<br />
Де ж би нам його прибить?<br />
Р Є X і д о р<br />
Тут ось, на громадській раді.<br />
Естеван<br />
Славний герб!<br />
Баррільдо<br />
Йому ми раді.<br />
Фрондосо<br />
З ним ми вільно будем жить,<br />
сонцем він для нас ясніє.<br />
Естеван<br />
Хай живе наш Арагон,<br />
і Кастілья, і Леон!<br />
Хай загине тиранія!<br />
А тепера, добрі люди,<br />
слухайте мене, старого;<br />
не нараю я лихого,<br />
лиш добро од того буде.<br />
От який у мене клопіт:<br />
наш король десь недалечко<br />
і когось пришле в містечко,<br />
щоб за все вчинити допит.<br />
Як би не питала влада,<br />
треба всім одно казать!<br />
Фрондосо<br />
Що ж ти радиш?<br />
Естеван<br />
Умирать,<br />
а одно казать — "громада";<br />
цим себе ви спасете.<br />
Фрондосо<br />
Річ аж надто зрозуміла:<br />
все громада учинила.<br />
Е с т е в а н<br />
Всі на те пристаєте?<br />
В сі<br />
Всі!<br />
Е с т е в а н<br />
Гаразд. Я буду слідчим<br />
по убивству командора.<br />
Що тут сталося учора?<br />
Як ми на суді посвідчим?<br />
Привели, приміром, Менго<br />
на розправу.<br />
Менго<br />
Почалось!<br />
Кріпшого знайдіть когось.<br />
Е с т е в а н<br />
Це ж не всправжки ще.<br />
Менго<br />
Страшненько!<br />
Е с т е в а н<br />
Ну, так хто вбив командора?<br />
Менго<br />
Хто ж? Громада.<br />
Есте'ван<br />
Кинь ці штуки!<br />
А візьміть його на муки!<br />
Менго<br />
Хоч і вбий мене, сеньйоре!<br />
Естеван<br />
Признавайся!<br />
Менго<br />
Признаюся.<br />
Естеван<br />
Хто убив?<br />
Менго<br />
Громада,<br />
Естеван<br />
Дайте<br />
ще разок йому!<br />
Менго<br />
Давайте.<br />
Естеван<br />
Чорта лисого доб'юся.<br />
ЯВА ЧОТИРНАДЦЯТА<br />
Входить другий рехідор.<br />
Рехідор<br />
Ви чого тут завелись?<br />
Фрондосо<br />
Що там сталося, Квадрадо?<br />
Рехідор<br />
Слідчий вже прибув.<br />
Естеван<br />
Громадо,<br />
треба всім нам розійтись.<br />
Рехідор<br />
З ним приїхав капітан.<br />
Естеван<br />
Хоч і дідько. Всі вже знають,<br />
як відповідати мають.<br />
Рехідор<br />
Всіх хапають слобожан:<br />
жартувать не буде влада.<br />
Естеван<br />
Не забудьте ж, як я вчив.<br />
Менго, хто, скажи, убив<br />
командора?<br />
Менго<br />
Хто? Громада.<br />
Розходяться.<br />
ЯВА П'ЯТНАДЦЯТА<br />
Мешкання магістра Калатрави в Альмагро.<br />
Входять магістр і солдат.<br />
Магістр<br />
Смерть прийнять таку страшну!<br />
Важко навіть уявити...<br />
Я ладен тебе убити<br />
за жахливу новину.<br />
Солдат<br />
Пане, вісників не б'ють;<br />
я ж не вигадав навмисне.<br />
Магістр<br />
Це бунтарство ненависне<br />
у мені збудило лють.<br />
Я піду на те село<br />
ІЗ полком бійців суворих<br />
і змету, зітру на порох<br />
ворохібницьке кубло!<br />
Солдат<br />
Знайте, пане, що Криниця<br />
піддалася королям,<br />
і не випадає вам<br />
ІЗ монархами свариться.<br />
Магістр<br />
Володіння Калатрави<br />
перейшло б то до корони?<br />
Солдат<br />
То судіться, є ж закони;<br />
може, виграєте справу.<br />
Магістр<br />
Та кому ж оддасть свою<br />
здобич володар найстарший?<br />
Я авторитет монарший<br />
безумовно визнаю.<br />
Мушу вгамувать досаду<br />
на підданців короля<br />
й сам поїду звідціля<br />
вшанувать верховну владу.<br />
В міжусобній завірюсі<br />
Завинив я перед ним;<br />
тільки віком молодим<br />
виправдаюсь — і скорюся.<br />
Неприємна ця ухвала,<br />
тільки ж честі не уйму,<br />
поклонившися йому,—<br />
це обов'язок васала.<br />
Виходять.<br />
ЯВА ШІСТНАДЦЯТА<br />
Майдан в Овечій Криниці.<br />
Лавренсія сама.<br />
Лавренсія<br />
Кохаючи, тривожитись коханим —<br />
то у коханні найгіркіша мука;<br />
зболілі груди рве палка розпука,<br />
душа гнітиться страхом несказанним.<br />
Скорботою собі ми серце раним,<br />
скрізь чується зловісний голос крука,<br />
віщується довічная розлука<br />
З улюбленим, єдиним і жаданим.<br />
Люблю я свого милого, й за нього<br />
приречена тремтіти й потерпати<br />
у цю тяжку, безрадісну годину.<br />
Рятуй нас, доле, не вбивай, тривого!<br />
Як він лишиться, буду я страждати,<br />
як він поїде — з горя я загину.<br />
ЯВА СІМНАДЦЯТА<br />
Входить Фрондосо.<br />
Фрондосо<br />
0 Лавренсіє!<br />
Лавренсія<br />
Коханий!<br />
Ти ще тут, у небезпеці?<br />
Фрондосо<br />
За тобою серце рветься<br />
у тривозі ненастанній.<br />
Лавренсія<br />
0 Фрондосо, я боюся,<br />
утікай, бо буде лихо!<br />
Фрондосо<br />
Будь що буде, моя втіхо,<br />
я з тобою зостаюся.<br />
Лавренсія<br />
Хочеш згинуть без пуття?<br />
Сам же знаєш, як лютує,<br />
як людей усіх катує<br />
той неправедний суддя...<br />
Ой тікай, не жди біди,<br />
бережи живую душу!<br />
Фрондосо<br />
То, по-твоєму, я мушу<br />
утікать? Чого? Куди?<br />
Чи я можу всіх покинуть,<br />
щоб своє життя спасти?<br />
Не гаразд! А як же ти?<br />
Ні, вже краще разом згинуть.<br />
Не жени мене від себе<br />
і не муч себе сама.<br />
Буду разом з усіма,<br />
кров свою проллю, як треба.<br />
Крики за сценою.<br />
Чуєш, ніби хтось кричить?<br />
У тюрмі ідуть тортури<br />
так, що чути і крізь мури.<br />
Ми послухаємо. Цить!<br />
ЯВА ВІСІМНАДЦЯТА<br />
Суддя, Естеван, хлопчик, Пасквала, Менго<br />
(за лаштунками, в тюремному дворі); ті, що й були.<br />
Суддя<br />
Ну, старий, не скажеш ти?<br />
Фрондосо<br />
Чуєш, мучать і старого.<br />
Лавренсія<br />
Боже, чи не батька мого?<br />
Естеван<br />
Попустіть-бо!<br />
Суддя<br />
Попусти.<br />
Ну, кажи: хто вбив Фернана?<br />
Естеван<br />
Вся громада це зробила.<br />
Лавренсія<br />
Крий тебе небесна сила!<br />
Фрондосо<br />
Воля наша нездоланна.<br />
Суддя<br />
Поспитаймо ще в хлоп'яти.<br />
Хто убив його, щеня?<br />
Не признаєшся? Бридня!<br />
Кате, дай йому у п'яти!<br />
Хлопчик<br />
Вся громада, мій сеньйоре.<br />
Суддя<br />
Ну й драбуги, до ста лих!<br />
Перевішаю усіх!<br />
Хто убивця командора?<br />
Фрондосо<br />
Хлопчика взяли на муки,<br />
а і той не видає!<br />
Лавренсія<br />
Є в нас сила!<br />
Фрондосо<br />
Воля є!<br />
А тепер підвісь за руки<br />
цю ось гарну молодицю.<br />
Сіпай дужче! Сіп, сіп, сіп!<br />
Лавренсія<br />
Він од люті мов осліп.<br />
Суддя<br />
Всіх побити вас годиться!<br />
Я навчу вас запираться!<br />
Хто убивця командора?<br />
Пасквала<br />
Вся громада, мій сеньйоре.<br />
Суддя<br />
Дай їй, кате!<br />
Фрондосо<br />
Марна праця.<br />
Лавренсія<br />
Не признається Пасквала.<br />
. Фрондосо<br />
Ні, її не залякати!<br />
Суддя<br />
Чом спинився? Дужче, кате!<br />
Пасквала<br />
Ай, мій падку!<br />
Суддя<br />
Заспівала?<br />
Не німа і не глуха?<br />
Хто убив?<br />
Пасквала<br />
Громада вбила.<br />
Суддя<br />
А тепер цього бурмила,<br />
голодранця-пастуха<br />
на кобилу!<br />
Лавренсія<br />
Бідний Менго!<br />
Фрондосо<br />
От за нього я боюсь.<br />
Менго<br />
Ай-ай-ай!<br />
Суддя<br />
Ще й сам візьмусь.<br />
Менго<br />
Ай!<br />
Суддя<br />
Притисни ще гарненько!<br />
Менго<br />
Ай-ай-ай!<br />
Суддя<br />
Кажи, тварюко:<br />
хто убивця командора?<br />
Менго<br />
Ай-ай-ай! Скажу, сеньйоре.<br />
Суддя<br />
Попусти там трохи руку.<br />
Фрондосо<br />
Він не витерпів.<br />
Суддя<br />
А спину<br />
до стовпа.<br />
Менго<br />
Якби пустив,<br />
я б сказав...<br />
Суддя<br />
Ну, хто убив?<br />
Менго<br />
Хто? Громадка.<br />
Суддя<br />
Песький сиву!<br />
От запеклі! Я шалію...<br />
Не боїться, бидло, вмерти!<br />
Виявивсь найбільш упертим<br />
той, на кого мав надію.<br />
Одпустіть усіх, доволі.<br />
Фрондосо<br />
Я за Менго, бачить бог,<br />
більш боявся, як за трьох,<br />
та і він стерпів ці болі.<br />
ЯВА ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА<br />
Менго, Баррільдо та рехід<br />
Баррільдо<br />
От так хлопець!<br />
Р е х і д о р<br />
Вже ж не дівка.<br />
Баррільдо<br />
Браво, Менго!<br />
Фрондосо<br />
Молодчина!<br />
Менго<br />
Ай-ай!<br />
Баррільдо<br />
Ось тобі чарчина.<br />
Менго<br />
Ай-ай! Що це?<br />
Баррільдо<br />
Цитринівка.<br />
Менго<br />
Ай-ай!<br />
Фрондосо<br />
На здоров'я пий.<br />
Баррільдо<br />
А оце ще й закусити.<br />
Фрондосо<br />
Добре цідить, мов крізь сито.<br />
Лавренсія<br />
Ще налий, не будь скупий.<br />
Менго<br />
Ай-ай!<br />
Баррільдо<br />
Муку заливай!<br />
Лавренсія<br />
От допався!<br />
Фрондосо<br />
Хто мовчить,<br />
вміє горло промочить.<br />
Баррільдо<br />
Ще одну?<br />
Менго<br />
Ай-ай! Давай!<br />
Фрондосо<br />
Випий ще та й губи втри.<br />
Лавренсія<br />
П'є за десять косарів.<br />
Фрондосо<br />
Вкрий його, бо весь упрів.<br />
Баррільдо<br />
Ще одну?<br />
Менго<br />
Та хоч і три.<br />
Ай-ай-ай!<br />
Фрондосо<br />
Пита, чи ще є?<br />
Баррільдо<br />
Ще знайдеться. Хто терпить,<br />
той, як бачу, майстер пить.<br />
Як воно?<br />
Менго<br />
Та трохи теє...<br />
Ну, ходімо вже додому.<br />
Фрондосо<br />
Ти сьогодні заробив...<br />
Ну, скажи, хто лана вбив?<br />
Менго<br />
Хто? Громадонька, відомо.<br />
Виходять.<br />
147<br />
ЯВА ДВАДЦЯТА<br />
Фрондосо, Лавренсія.<br />
Фрондосо<br />
Честь і слава, брате Менго!<br />
Та скажи мені, кохана,<br />
хто убив катюгу-пана?<br />
Лавренсія<br />
Все село, моє серденько.<br />
Фрондосо<br />
Хто убив?<br />
Лавренсія<br />
Та не допитуй!<br />
Знаєш сам, хто це зробив.<br />
Фрондосо<br />
Ну, а чим тебе я вбив?<br />
Лавренсія<br />
Тим, що научив любити.<br />
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША<br />
Королівська резиденція в Тордесільясі5.<br />
Входять король і королева, згодом дон Манріке.<br />
Донья Ісабела<br />
Не гадала вас зустріти;<br />
дуже милий цей сюрприз.<br />
Король<br />
Де б не був я, прагну скрізь<br />
вашу вроду лицезріти.<br />
Завернув я мимохідь<br />
3 португальської дороги.<br />
Донья Ісабела<br />
Завжди знайдеться спромога<br />
завернуть, аби лиш хіть.<br />
Король<br />
Як там справи у Кастільї?<br />
Донья Ісабела<br />
Всюди мир і благодать.<br />
Король<br />
Ви умієте владать<br />
любо й тихо, без зусилля.<br />
Дон Манріке<br />
Там магістер Калатрави,<br />
що прибув сюди із дому,<br />
просить ласки і прийому<br />
у володарів держави.<br />
Донья Ісабела<br />
Радо я його прийму.<br />
Дон Манріке<br />
Запевняю вас, сеньйоро,<br />
що прославиться він скоро,<br />
хоч і мало літ йому.<br />
(Виходить).<br />
149<br />
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ДРУГА<br />
Входить магістр.<br />
Магістр<br />
Я магістер Калатрави<br />
Родріго Тельєс Хірон.<br />
Перед ваш високий трон<br />
я прийшов не без обави.<br />
Перепрошую покірно<br />
за мій виступ проти влади;<br />
я послухав злої ради,<br />
визнаю — вчинив невірно.<br />
ІЗ намови командора,<br />
ІЗ поваги до рідні<br />
тяжко схибив я в ці дні;<br />
ви простіть мені, сеньйоре.<br />
Я прощення в вас благаю<br />
і, як ласки сподоблюсь,<br />
вам служитиму — клянусь! —<br />
вірно й віддано без краю.<br />
Ви в Гранаду ідете,<br />
тож візьміть мене з собою;<br />
мужньо стану я до бою<br />
проти маврів за святе<br />
наше діло. Дружно грянем,<br />
яро блисну я мечем,<br />
і на вежах піднесем<br />
прапори з хрестом багряним.<br />
Вам на службу я поставлю<br />
вісім сотень вояків<br />
і, клянусь, навік-віків<br />
ваше царство я прославлю!<br />
Король<br />
Встаньте. Нині ясно все нам.<br />
Вам, герою молодий,<br />
завше буду я радий.<br />
Магістр<br />
Ви — утіха всім стражденним.<br />
Донья Ісабела<br />
Викликаєте довір'я<br />
ви ділами і словами.<br />
Магістр<br />
Я схиляюсь перед вами,<br />
новим Ксерксом і Есфір'ю 6.<br />
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ<br />
Входить дон Манріке.<br />
Дон Манріке<br />
ІЗ Овечої Криниці<br />
слідчий повернувся, пане,<br />
Зараз перед очі стане,<br />
Звіт подати, як годиться.<br />
Король<br />
(до королеви)<br />
Як злочинців покарати?<br />
Магістр<br />
Щоб мені хто доручив,<br />
я б гультяйство те навчив<br />
командорів убивати!<br />
Король<br />
Це тепер не ваша справа.<br />
Донья Ісабела<br />
Сподіваюсь, в слушний час<br />
ця турбота знов до вас<br />
має перейти по праву.<br />
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА<br />
Входить суддя.<br />
Суддя<br />
В силу вашого наказу<br />
я подавсь на місце вбивства;<br />
до дізнання і суддівства<br />
приступив я тут же, зразу.<br />
Допит я провадив строго,<br />
щоб розкрити злодіяння,<br />
та свідоцькі показання<br />
не дали мені нічого.<br />
З тих селян одна досада:<br />
що вже я їм не робив,<br />
на питання: "Хто убив?" —<br />
твердять всі водно: "Громада".<br />
Я на муки брав душ триста —<br />
все даремно, марна праця:<br />
не назвала винуватця<br />
чернь уперта, норовиста.<br />
Брав дітей — здавалось, ось би<br />
хто нас виручити міг,<br />
та не діяли на них<br />
ані просьби, ані грозьби.<br />
Сам тепер усе вирішуй,<br />
як тут діло повести:<br />
або їх усіх прости,<br />
або всіх їх перевішай.<br />
Я привів людей сюди,<br />
можеш сам їх попитати;<br />
хай увійдуть до палати.<br />
Король<br />
Раз прийшли, то вже введи.<br />
ЯВА ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА<br />
Входять обидва алькальди, Фрондосо,<br />
селяни й селянки.<br />
Лавренсія<br />
Так оце б то королі?<br />
Фрондосо<br />
У Кастільї повновладні.<br />
Лавренсія<br />
Та які ж обоє ладні!<br />
Райські квіти на землі.<br />
Донья Ісабела<br />
Так оце бунтівники?<br />
Естеван<br />
Криничани, ясна пані,<br />
вірнії твої піддані<br />
всі, жінки й чоловіки.<br />
Всьому лихові причина —<br />
тиранія командора;<br />
він завдав нам стільки горя,<br />
так нас утискав безчинно,<br />
що ввірвався нам терпець:<br />
руйнував він людям статок,<br />
ґвалтував жінок, дівчаток,<br />
обертав нас унівець...<br />
Фрондосо<br />
Цю дівчину молодую,<br />
що мені господь судив,<br />
що я вірно полюбив,<br />
що душі у ній не чую,—<br />
одняли сіпаки в мене,<br />
як з вінчання ми ішли,<br />
і до пана повели,<br />
мов його то наречена;<br />
щоб у неї не було<br />
сили вберегти чесноту,<br />
то відомо вже достоту,<br />
що там статися могло.<br />
Менго<br />
З ласки вашої, і я<br />
розкажу про все правдиво,<br />
що зазнав я, напродиво,<br />
од сеньйора-гультяя.<br />
Раз я взяв під оборону<br />
дівчину, таки з Криниці,<br />
що тягнули слуги пиці<br />
на постіль цьому Нерону,<br />
і за це мені Нерон 7<br />
із своїми холуями<br />
розписав, бач, нагаями<br />
зад, чи то пак афедрон.<br />
Добре били в тулумбаси<br />
проклятущі панські слуги —<br />
й досі знать криваві смуги,<br />
мов шпиговані ковбаси.<br />
Щоб ганебне змить тавро<br />
й не пошитися в каліки,<br />
мусив спродать я на ліки<br />
майже все своє добро.<br />
Е с т е в а н<br />
Ми, королю, підем радо<br />
під твою високу руку,<br />
вже тому у запоруку<br />
герб твій прийняла громада.<br />
Нам закон — твоє веління,<br />
ми усе тобі звіряєм<br />
і на милость уповаєм,—<br />
бачиш сам, що ми не винні.<br />
Король<br />
Раз не спромоглося право<br />
встановити винуватця<br />
й ви готові шануваться,—<br />
я прощаю вам ласкаво.<br />
Хай у зверхності моїй<br />
залишається Криниця,<br />
поки, може, нагодиться<br />
командор якийсь новий.<br />
Справедливий рішенець<br />
ви нам вирекли, сеньйоре.<br />
І на цьому, світлий зборе,<br />
дійству нашому кінець.

Перекладено за виданням:<br />
Lope de Vega. El perro del hortelano.<br />
El arenal de Sevilla. Espasa—calpe Argentina, S. A. Buenos<br />
Aires—M&#233;xico, 1946.