Огонь і Гай
Огонь і Гай
Під Гаєм хтось Огонь покинув,-<br /> Чи подорожній там, чи косарі були,<br /> Чи, може, вівчарі картопельку пекли —<br /> Вітрець моторненький прилинув<br /> І потихеньку роздував.<br /> Розжеврівся Огонь, аж іскри кидать став…<br /> — Ой Гаю! Гаю зелененький! —<br /> Промовив він, пускаючи димок.-<br /> Чи бачиш ти, який я вдавсь тепленький?<br /> В холодний час нагрів би ввесь Гайок…<br /> Мене покинули, мою забули службу;<br /> Коли б Вітрець не був, то, може б, я погас.<br /> Скажу тобі під сей веселий час:<br /> Чому б з тобою нам не поєднати дружбу?<br /> Всю нічку я б тобі світив<br /> І видненько б було, хто б не ходив:<br /> Чи звір який у гущині сховався,<br /> Чи злодій уночі з сокирою підкрався;<br /> І знали б нас як двох братів,<br /> І я б горів, і ти б шумів,<br /> Не турбувало б нас ніяке лихо враже.<br /> Чи правду я кажу — нехай Вітрець нам скаже!<br /> — Авжеж, що так! — піддакнув їм Вітрець,<br /> Усюди вдатний молодець.<br /> Не довго думав Гай, на брехні спокусився,<br /> Не знаючи того, який Огонь дружок.<br /> Вітрець їм зараз прислужився:<br /> Мерщій поніс Огонь в Гайок<br /> І на суху поклав полянку.<br /> Світив Огонь всю нічку, аж до ранку.<br /> Попереду він за сушню узявсь<br /> І потихеньку став тріщати,<br /> А як Вітрець-підлиза розгулявсь,<br /> Тоді вже всюди став палати<br /> І братика свого по пожалів:<br /> І обпалив його, і обсмалив.<br /> Пропав Гайок, аж жаль було глядіти,-<br /> Мов чорная мара стоїть;<br /> Вже більш йому не зеленіти<br /> І краю рідного не веселить.
Молодіж любая, надія наша, квіти!<br /> Пригадуйте частіш ви баєчку мою;<br /> Цурайтеся брехні і бійтеся дружити<br /> З таким приятелем, як той Огонь в Гаю.<br /> 24 жовтня 1893. Чернігів.