– І от, я став офірою свого власного мозку. Гадаю, що ти не віриш і не долюблюєш привидів і подібних чудовиськ? А радіо, а мозкові позарозумові станції? – запитав Наливайко, твердо рубаючи слова, через столик, позираючи на мене крізь хмари тютюнового диму. Видно, боляче було йому розговоритись, але пара пива, яка стояла перед нами, розв’язала язик.
Він налив кухоль, перехилив без передишки й,...