(Драматична поема) І
Берег понад озером Гадаринським. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег.
Міріам, "одержима духом", в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не па берог, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині. М і р і а м Він там, він все сидить так нерухомо,
як те каміння, що навколо нього.
Над ним — мені здається, я те бачу, —
нависли думи хмарою важкою,
от-от з них стрілить ясна блискавиця
і цілий світ осяє. Ох, коли ж,
коли вона розіб'є темну хмару?
Хоч би мене убила блискавиця,
я прагну, прагну, щоб вона злетіла,
щоб хоч на мить чоло те просіяло.
Годівлю дав юрбі, тілам і душам,
всім дав спокій, а сам у сій пустелі
пасе думок отари незчисленні.
Нема їм впину, а йому спочинку...
Який він одинокий, боже правий!
Невже йому не можна помогти?
Невже він завжди буде одинокий?
"Месія прийде в славі світ судити", —
так сказано в пророцтві, більш нічого.
І правда, й милосердя — все для світа,
а для Месії що? Чи тільки слава?
"Війна і звада, смерть, недуги зникнуть,
мир буде на землі і щастя в людях..."
А для Месії? — знову "слава в вишніх"?
І тільки слава? О, яка ж то кара
Месією, що світ рятує, бути!
Всім дати щастя і нещасним бути,
нещасним, так, бо вічно одиноким.
Хто міг би врятувать його самого
від самотини, від страшної слави? (Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється на камінь). Чого ж се я слідом за ним блукаю?
Чого? Сама не знаю. Певне, дух
мене сюди завів на певну згубу.
Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,
ніж в іншім місці. Я загину тут,
я вигострила погляд у пустині,
мов соколиний зір, — все виглядала,
чи він хоч не подивиться на мене?
Не подивився і не обернувся...
Занадто вже буйна була надія!
Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю! (Розхитуючись, як ті, що голосять на гробі, співає стиха тужливу східну пісню, довго, без слів.). Про се співати можна, а сказати
слів не стає. (Співає знов). Яка була юрба
за ним, як він ходив по Галілеї.
І кожний встиг торкнути хоч одежу,
хоч край плаща Месії, тільки я
торкнути не посміла, бо нічого
просить не мала в нього: ні здоров'я,
ні страви на безхліб'ї. Я не знаю,
чого я йшла з юрбою... (Співає знов) Він нікому
не відмовляв потіхи і поради.
Кому що бракувало, він давав. (Співає)
А що ж мені бракує? О Месіє,
ти, може, знаєш?! Незамітно для Міріам Месія наблизився до неї з-за скелі, надійшовши з пустині, і схилився над нею. М е с і я Знаю, Міріам! М і р і а м (жахнулась) Учителю! М е с і я Не бійся, жінко, спокій
я хочу дать тобі. М і р і а м О, я не хочу,
не хочу я спокою! М е с і я (лагідно і разом суворо) Міріам,
Се дух в тобі говорить. Чом не хочеш?
Спокою прагне всякий. М і р і а м Але ти,
учителю, покинув той спокій,
що був у тебе в тихім Назареті. М е с і я Ти дорівнятись хочеш... М і р і а м (з поривом) Ні, Месіє,
я не рівняюся до тебе, ні!
Я знаю те, що я нещасна жінка. М е с і я Так нащо ж ти зрікаєшся спокою,
єдиної потіхи всіх нещасних? М і р і а м (з раптозою одвагою) Бо ти його не маєш, сине божий! М е с і я Яке тобі до мене діло, жінко? Міріам, знищена, збентежена, закривав лице покривалом і повертається йти геть. М е с і я Стій, Міріам, скажи, ти в мене віриш? М і р і а м (не одкриває лиця) Я вірю, що ти божий син, Месіє,
і всім, окрім мене, даси рятунок. М е с і я Усім, крім тебе, жінко? М і р і а м Ти сказав. М е с і я Я не сказав того. М і р і а м Та я те чула.
Прости, учителю, я мушу йти. (Відступає). М е с і я Куди ти йдеш? М і р і а м Не знаю. Так, на безвість. М е с і я Чого ж та йдеш? М і р і а м Бо мушу йти. М е с і я Навіщо? М і р і а м
.
Ти знаєш. Ти — Месія! Я не знаю. М е с і я Зостанься тут. Міріам мовчки спиняється. М е с і я Скажи мені, ти чула,
що говорив я людям? М і р і а м Так, Месіє. М е с і я Ти прийняла мої слова? М і р і а м Ніколи
я не забуду їх. М е с і я І вслід їх підеш? М і р і а м Вони слідом за мною підуть всюди,
волаючи: "Ти йдеіп в неправу путь!"
І, мов на жар пекучий, наступати
я буду на слова твої огнисті, —
сліди мої від них криваві будуть. М е с і я Уперта річ твоя, ти мов рабиня,
що знає волю пана і не слуха.
Таких рабів сувора кара жде. М і р і а м (падає навколішки) О горе! Впала вже на мене кара,
і вже її ніхто не здійме з мене! М е с і я У тебе мало віри. Якби ти
хоч зерня віри мала... М і р і а м О, я вірю,
без краю вірю в тебе, сине божий,
та я не вірю в себе! Я не вірю,
щоб я могла твої слова прийняти. М е с і я Таке смирення гірше від гордині. М і р і а м О, сто раз гірше, я те добре знаю,
і з того розпач мій. М е с і я Ти не наводь
обмови зайвої на власну душу, —
такою чорною вона не може бути. М і р і а м О ні, учителю, вона чорніша,
ніж хата-пустка, що після пожежі
чорніє порожнечею. Вода
твоїх речей, цілюща та живуща,
душі моєї вигоїть не може.
Вода боронить від огню живого,
згорілу ж хату дарма поливати. М е с і я Та що тобі спалило душу, жінко? М і р і а м Не знаю: чи ненависть, чи любов. М е с і я Кого ж ненавидиш ти? М і р і а м Ворогів. М е с і я Своїх? М і р і а м Твоїх. М е с і я Я їх казав любити. М і р і а м А я люблю... не їх. М е с і я Вони для тебе,
як і для мене, ближні. М і р і а м Але я
від них далека, наче від єхидни. М е с і я Вони не відають, що творять. М і р і а м І єхидна
несвідома, а всяк її розтопче,
як стріне на шляху. М е с і я Якби єхидна
могла покинути свою отруту,
вона була б не гірша від голубки. М і р і а м Але вона отрути не покине. М е с і я Про царство боже на землі ти чула? М і р і а м Та я ж тепер ніде його не бачу. М е с і я Ти дивишся й не бачиш, маловірна. М і р і а м О так, не бачу! Світло твого духа
мене сліпить. Чим ти мені ясніше,
тим душі ворогів мені темніші,
тим менш єхидна схожа до голубки.
Не маловірна я, занадто вірю,
і віра та мене навік погубить.
Я вірю, що ти світло — і такого
ся темрява до себе не приймає?
Я вірю, що ти слово — і такого
отой глухорожденний люд не чує?
Їм, може, треба іншого Месії?
Їм, може, сина божого не досить? М е с і я Вони сліпі, вони ще не прозріли,
самого слова мало їм для віри,
їм треба діла. М і р і а м Ти творив дива! М е с і я Творив дива ще тільки над водою;
сього не досить — треба крові. М і р і а м (з жахом) Крові?
Чиєї крові, вчителю? М е с і я Моєї. М і р і а м Хай їм вона на голову впаде! М е с і я Не проклинай, вертається прокляття
на того, хто сказав його. М і р і а м Нехай!
Я знаю се, проклята я навіки,
бо я любить не вмію ворогів.
О, кожний тихий усміх фарисея
для мене гірш від скорпіона злого.
Мені бридка не так сама отрута,
як все оте гнучке, підступне тіло.
Я вся тремчу, коли його побачу.
В моїх очах я чую зброї полиск,
в моїх речах я чую зброї брязкіт,
так я узброєна в свою ненависть,
як вартовий коло царської брами,
що радий вихопить на кожного свій меч,
хто тільки зле замислить на владаря. М е с і я Чи ти й мене ненавидиш так, жінко? М і р і а м (з докором) Учителю! М е с і я Ти, може, скажеш — любиш? М і р і а м Ти се сказав. М е с і я Я так сказав: хто мовить,
що любить господа, а брата ненавидить,
неправда то. М і р і а м Хіба ж і той не любить,
хто душу віддає? М е с і я Що значить, жінко,
віддати душу? М і р і а м Значить — буть готовим
загинуть за любов. М е с і я То се ж би звалось —
віддати тіло. В тім душі нема. М і р і а м А хто покине батька, матір, браття,
все рідне, любе, все, чим жив він досі
для іншого — невже і той не любить? М е с і я Хто зрікся всього, а себе не зрікся,
не любить той. М і р і а м О господи, якої
ти жертви хочеш? М е с і я Жертви я не хочу,
любові тільки. М і р і а м Мушу всіх любити? М е с і я Так, всіх. М і р і а м Всіх, окрім тебе, — се можливо.
Але тебе і всіх — се понад силу.
Та за що ж, за що ж маю їх любити? М е с і я Недовірки питають тільки "за що?". М і р і а м О, як недовірки любити вміють!
Як поломінь, палка у них любов! М е с і я А та любов, що я від тебе хочу,
повинна буть як сонце — всім світити. М і р і а м О, що мені робить? Немає сонця
в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч. М е с і я Ще, може, зійде сонце і для тебе. М і р і а м (з раптовою надією) Учителю! чи ти мені позволиш
пролити кров мою? М е с і я За кого? За людей? М і р і а м Ні, не за їх! М е с і я То нащо проливати
даремне кров? М і р і а м А може, недаремне?
А може, кров'ю викупить я зможу... М е с і я Кров без любові викупить не може. М і р і а м Якби ти хтів прийнять від мене викуп,
щоб не лилась твоя святая кров! М е с і я Ти хочеш викупить мене? Міріам потакує мовчки головою. М е с і я Даремне! М і р і а м Нехай даремне! Та позволь загинуть
хоч не за тебе, то з тобою вкупі! М е с і я Ваалові дають даремні жертви,
я ж не приймаю їх. М і р і а м Месіє! М е с і я Ні, для тебе
я не Месія. Ти мене не знаєш. (Відходить). Міріам зостається в пустині сама. II Гефсіманський сад. Дванадцять учеників сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам нишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі. М е с і я (до учеників) Спите? Не спіть! Моя душа сумна до смерті... Ученики не озиваються, сплять.. М і р і а м (до себе) Боже! знов він одинокий,
ще гірше, ніж в пустині! Сії люди
твердіші від каміння... Он отам
лежить той ученик, що — люди кажуть —
учителю з усіх їх найдорожчий,
а спить він, як і всі, — твердіше, може,
бо наймолодший... Я одна не сплю,
я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,
та я німа, як мур оцей, не видна,
як сяя тінь, так, мов я не людина,
так, наче в мене і душі нема...
Я приступлю до нього... (Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається). Ні, не смію...
Він знову скаже, як тоді сказав:
"Яке тобі до мене діло, жінко?"
Що ж я йому скажу? Моя душа
тепер чорніша. Я тепер не тільки
до ворогів його ненависть маю,
але й до друзів. О, до сих ще більшу!
Ви, сонне кодло! Світло опівночі
не будить вас? Вам заграва кривава
очей лінивих не здола розплющить?
Бодай вам вічний сон наліг на груди
і зморою душив вас без кінця!
Мені сто раз від вас миліші гади,
бо в них таки, либонь, тепліша кров. (З відразою одвертається від сонного товариства. Дивиться на Месію, прислухається). Про що він молиться? М е с і я (впівголоса) Нехай мине
ся чаша... М і р і а м Саваоф! чи й ся молитва
в сю ніч твого престолу не досягне?
Вовкам даси ти на поталу сина? М е с і я Але хай буде так, як ти бажаєш,
а не як я... М і р і а м Сам Вельзевул, напевне,
почув би милосердя. М е с і я (до учеників) Ви спите?
Не спіть! моя душа смутна до смерті! М і р і а м Каміння у пустині відкликалось
потрійною луною, але сі
не обізвуться, ні, дарма надія!
Я обізвусь... Який злий дух тримає
мої слова? Учителю! Єдиний!
О світочу моїх очей! Невже ти
не бачиш, як я гину тут від туги,
від болю, від тривоги? І нічим,
нічим потгшити тебе не можу!
...Я обірвусь... Ні, голосу не стане.
Коли ж і стане, дико забринить,
немов шакала голос опівночі,
бо туга стиснула за серце... Я не можу,
не можу бачити сього! Прощай!..
Ох, Міріам, ти проклята від бога! (Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з саду). III На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп'ятими, вже мертвими. Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хрестом Месії. М і р і а м Він їм простив. Він їм усім простив.
Вони те чули і на віки вічні
його слова потіхою їм будуть.
А тільки я не прощена зосталась,
бо я не можу їм простить за нього.
Я всіх і все ненавиджу за нього:
і ворогів, і друзів, і юрбу,
отой народ безглуздий, що кричав:
"Розпни його, розпни!" — і той закон
людський, що допустив невинно згинуть,
і той закон небесний, що за гріх
безумних поколіннів вимагає
страждання, крові й смерті соромної
того, хто-всіх любив і всім прощав.
Умер він, зраджений землею й небом,
як завжди, одинокий. А тепер
я тут сиджу, як завжди, одинока,
даремні сльози ллю і проклинаю
все те, що він любив, і з кожним словом
все більш надію трачу на рятунок.
І вічно, вічно буду одинока
на сьому і на тому світі. Так,
ніколи не скінчиться темна туга
і вічно буде жаль палити серце.
Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі,
що тричі одрікалися від нього,
і та родина, що ніколи в ньому
не бачила пророка; прийдуть, здіймуть
його з хреста, — бо вже ж він неживий
і більше мучитись за них не може, —
покроплять млявими слізьми й лагідно
спов'ють у хусти, понесуть покірно
під наглядом ворожих вояків,
сховають у печері й розійдуться.
А може, потім зійдуться докупи
тепленьким словом згадувать про того,
про кого за життя так мало дбали!
Ох, як би я тепер хотіла кинуть
отрутними словами їм в обличчя,
немов гарячим приском! Хай би очі
їм випекло, ті очі безсоромні,
що сміли тут дивитися на муку
того, чийого всі не варт мізинця!
Я знаю, що якби з'явилась я,
ненавистю спотворена в обличчі,
вони жахнулись би і запитали:
"Яке тобі до всіх нас діло, жінко?"
І я на те... що я на те сказала б?
Я б мусила мовчати, бо ненависть
не має голосу на поминках того,
хто всіх любив і всіх прощав... Ой горе!
В той час, як всі громадою зберуться
згадать того, кого я так любила,
я буду всім чужа і одинока,
не признана ніким, бо сам Месія
не признавав мене... О сине божий!
Нехай в моїм житті все, все неправда,
та вір мені, що я тебе любила.
Чи ти гадав, — я не зреклась себе?
Зреклась! я прокляла себе і душу,
ту душу, що не хтів прийнять Месія
собі на жертву. Де ж ще більше горе,
як не могти віддать за друга душу?.. Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом. IV Майдан в Єрусалимі. Перебігають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами і нищечком, шпарко перемовляються по кілька слів, потім знов розходяться. Міріам повагом переходить майдан. Назустріч їй Йоганна, одна з прихильниць Месії. Й о г а н н а (до Міріам) Мир, сестро, й радість! М і р і а м Радості і миру
не знаю я так само, як тебе. Й о г а н н а Прости, що зачіпаю незнайому,
але ж у нас така весела звістка. М і р і а м Що то мене обходить? Й о г а н н а Всіх обходить!
Месія наш воскрес! М і р і а м (голосно) Воскрес? Месія?! Й о г а н н а На бога, сестро, тихше! ще почує
хто з люду й донесе синедріону. М і р і а м Ви боїтесь, коли б вам за Месію
кров не пролити так, як він за вас
пролив свою? Й о г а н н а Проллєм, як буде треба, —
тепер не час. М і р і а м Ти, жінко, чим торгуєш? Й о г а н н а Сказала б я, питання не до речі. М і р і а м А ти не знаєш, де тепер Месія?
На небі, певне? Й о г а н н а Кажуть, на землі,
між людом ходить. М і р і а м Отже, в вас надія,
що є кому і вдруге кров пролить,
як прийде знову час! (Гірко сміється). А я не вірю,
щоб він воскрес, бо ви того не варті! Й о г а н н а Він не вважав, чи вартий хто, чи ні. М і р і а м Се правда! він ніколи не вважав
на те, що з вас ніхто його не вартий.
І все-таки не вірю, що воскрес він. Й о г а н н а Але ж він сам пророкував про те! М і р і а м Для сеї самої юрби воскреснуть?
На се, либонь, не стало б і Месії! Й о г а н н а Здається, помилилась я, бо ти,
як бачу, не прихильниця його. М і р і а м Прихильних мав він досить і без мене. Йоганна зо страхом ховається в поблизький гурток. М і р і а м (їй услід) Не бійсь! не розкажу синедріону,
бо він для мене не миліш, ніж ти,
хіба однаково ненависний. (Близько проходить старий галілеянин, Міріам
звертається до нього). Що, батьку,
чи правду кажуть, що воскрес Месія? С т а р и й Так правда, як і те, що він пролив
за всіх нас кров свою святу, невинну. М і р і а м Він не за всіх пролив. Неправда, значить. С т а р и й Як не за всіх! М і р і а м За мене він ні краплі
не проливав. С т а р и й А, ти не віриш в нього... (Хоче й собі сховатись у гурті). М і р і а м Я вірю в нього! Старий спиняється. Вірю більш, як ти,
більш, як усі ви. С т а р и й То приходь сьогодні
до нас на збір. М і р і а м (з відразою) Щоб я до вас прийшла?!
Ховатися по норах вкупі з вами?
Мені при вас нема чого робити:
у мене на чолі немає плями! С т а р и й А в кого ж є? М і р і а м У вас, у всіх у вас!
Усі ви допустили, щоб Месія
кривавий викуп дав за ваші душі.
І вам прийнять його було не тяжко?
Віддячились ви, правда, хто сльозою,
хто щирою до ворогів любов'ю... С т а р и й Він сам казав нам ворогів любити. М і р і а м А ви й зраділи! так вам безпечніше:
душа врятована та й тіло не загине! С т а р и й (з острахом) Хто ти така? М і р і а м Я? "Одержима духом"! С т а р и й Благай Месію, щоб зцілив тебе
і визволив від того злого духа
святою силою своєї крові й тіла. М і р і а м Щоб визволив мене ціною крові?
Своєї крові? Та невже ти, діду,
гадаєш, ніби я себе ціную
дорожчою, ніж чиста кров його?
Так слухай же: чи в огняній геєні,
чи в темряві без краю доведеться
мені навік-віків з душею пробувати,
та радощі моєї не зруйнує
сам князь темноти, радощі від того,
що на мені не важить кров Месії,
що він її за мене не пролив
ані краплини. С т а р и й Як могло те статись? М і р і а м Ненависть врятувала від гріха. С т а р и й Кого ж ненавидиш? М і р і а м Всіх вас, себе і світ. С т а р и й За тебе теж пролита кров, та дармо,
бо ти не прийняла святого дару. М і р і а м І не прийму! бо я не Астарот,
щоб мала кров приймати в подарунок. Непримітно підходить слуга синедріону і з ним римський преторіанець. С л у г а Про що говорите? С т а р и й (заминаючись) Це, бачиш... М і р і а м Про Месію! С т а р и й Зовсім ми не про теє розмовляли. П р е т о р і а н е ц ь А хто ж то, дівчино, отой Месія? Поки преторіанець і слуга слухають Міріам, старий галілеянин ховається між людьми. М і р і а м А той, що ви недавно розп'яли,
ви знаєте, він цар був іудейський.
Тепер він знов по всій країні піде,
бо він воскрес, воскрес у новій славі!
Нехай там стережуться цар, і цезар,
і весь синедріон, пекельна рада! П р е т о р і а н е ц ь (хапає її за руки, киває на слугу) А дай шнурка, ми спутаємо кізку,
щоб не брикала дуже. М і р і а м Що? в'язати? (Зручно нахиляється, бере камінь і пускає в голову слузі).
Хоч одного, та все ж покарбувала! Її знов хапають за руки, скручують і в'яжуть. Слуга одною рукою обтирає кров, а другою помагає в'язати Міріам. М і р і а м Хотіла б я всю вашу кров пролити,
віддячити за жертву! П р е т о р і а н е ц ь Що ж та жертва,
коли ви кажете, що він воскрес? М і р і а м Так що ж? Хіба минає все минуле?
Він пережив три вічності в три ночі,
прийняв три смерті. Чи тепер, воскресши,
забуде він страждання, зраду, смерть?
Простити може, а забути — ні!
О, будьте прокляті! С л у г а Хто? М і р і а м Всі ви! Цезар,
синедріон, і цар, і весь народ! Тим часом на майдані гурти потайних прихильників Месії зникли, а надбігла юрба іудеїв, фарисеїв та садукеїв, почувши гомін на майдані. С л у г а (кричить до народу) Гей, слухайте, вона нас проклинає!
Г о л о с и з ю р б и
Що? Що тут? Хто ся жінка? Що їй треба?
За що її зв'язали? Зрада? Змова? М і р і а м Я проклинаю вас прокльоном крові! С л у г а Що суджено кленучому? Г о л о с и в ю р б і Каміння. Люди набирають каміння і з диким ревом кидають на Міріам. М і р і а м Месіє! коли ти пролив за мене...
хоч краплю крові дарма... я тепер
за тебе віддаю... життя... і кров...
і душу... все даремне!.. Не за щастя...
не за небесне царство... ні... з любові! (Падає під градом каміння) 18/1 1901