Обсипав клена зеленкавий іній,<br />
Пелюсток паморозь на вишеньки лягла<br />
І неба скіс вже не зимово-синій,<br />
Весняна, мов димок прозора, мла

Снується вгору з соняшних галявин<br />
І темних, як траншеї, лісових просік,<br />
І десь в імлі пискливо-неугавний<br />
Голодний яструба пантруючого крик…

І раптом згадується — сорок п'ятий:<br />
Така ж весна й подібний майже ліс<br />
І на димах пожеж, немов намет нап'ятий,<br />
Чужого неба вилинялий скіс.

Хирлявий ґрунт і кволе дрібнолісся,<br />
Піщані неутоптані стежки,<br />
А на розвилинах дерев переплелися<br />
Шурхливі з алюмінію стрічки*,

Що ніби пасмами зміїних звивів<br />
З гілок звисають на низький підріст,<br />
Відлякуючи полохливих вивільг<br />
Від їх торішніх рідних гнізд…

Близький кінець війни. Юнак безвусий<br />
З чужим безлюддям сам на сам.<br />
Кого гукну? До кого обізвуся?<br />
Кому довірюся? Деревам і стежкам?

Ні відгуку, ні гуку — тільки тіні<br />
Й протирадарна заполоч густа…<br />
А я стою у тихім шерехтінні<br />
Самотніший за птаха без гнізда.

______________________________________<br />
* — Алюмінійові стрічки, як серпантин, розсипані в повітрі служили засобом проти радіолокаційного виявлення літаків.