— Олесю!..
Це голос матері. І чого вона сердиться? Ладен би хлопець встати, та сон прикував до постелі.
— Сусідські хлопці давно вже пішли...
Зажди, мамо, хвилиночку, і він прокинеться. Знаєш сама, як ранком хочеться спати. Сонячний промінь лоскоче обличчя, повітря пахне фіалками. Тут, за хатою, багато фіалок. Чистими, промитими росою очима дивляться вони на Олеся. А він, розкинувшись на купі...