Ностальґія
Ностальґія
На єдиному березі його безпросвітної,<br /> старості його заморської<br /> сива ходить вівця…
А вовну її першу<br /> повезли в бесагах за море,<br /> і другу її вовну<br /> в тих бесагах за море повезли,<br /> і загубили ті бесаги<br /> в тому світі<br /> сто років тому…
А в першій бесазі, у першій вовні<br /> він – однорічний – плакав,<br /> а в другій бесазі, у другій вовні<br /> змієборець – вічний – тремтів…
А перша вовна – найніжніше руно –<br /> називається міцка,<br /> а друга вовна – ніжне руно –<br /> називається натинина,<br /> а третя вовна, як і остання,<br /> не має імені золотого…
Він назвав і її, і себе<br /> і ступив на єдиний берег<br /> своєї безпросвітної…<br /> бо знав Ясона,<br /> але не знав свого діда,<br /> що міг, як змія восени,<br /> знаходити теплі джерела…
2
А що повинно кликати додому?<br /> Що плакати повинно
в пізніх снах?
А що повинно снитися малому<br /> на цих материках,
на цих торгах?
Чого йому ще хочеться у лахах<br /> років овечих?
Одного: лягти
і корчитись під списом
у бесагах
іконної,
неправедної мсти…