Розцвіла барвисто незнайома мова —<br />
Вилетів на щогли вихор прапорців,<br />
Білою голубкою затремтіла знову,<br />
Дівчино, хустинка у твоїй руці.

Незнайома панно, неаполітанко!<br />
Я повік не знатиму, як тебе зовуть.<br />
На порожній пристані синього світанку<br />
Ти когось проводиш у далеку путь.

Хлопця нареченого? Брата—мореплавця?<br />
Я того не відаю. І не знаєш ти,<br />
Що з тобою мовчки я в ту мить прощався,<br />
Щоб у серці чистім образ твій нести.

Може, в тихій учті коло стіп Мадонни<br />
Ти складеш пучечок квітів запашних,<br />
І слова любови, що в морях не тоне,<br />
Ти промовиш, дівчино, за котрогось з них.

Слово твоє тепле і дівочі сльози,<br />
І молитва чиста, як світанку мить,<br />
І мене бездомного на хибкій дорозі<br />
Від лихої згуби може захистить…