Невже мене створив Ти, щоб стлівав?<br />
Направ мене, о поспіши ж бо знов,<br />
Надійде смерть, не випустить з оков,<br />
Де втіхи, що їх вчора скуштував;

Незрушний, безнадійний стежить став,<br />
Як смерті погляд по мені пройшов,<br />
І жахом плоті ріс, і вис, мов ров,<br />
Спустошивши аж до пекельних лав.

Зна Тебе у висотах моя душа,<br />
Молю їй встати, хай же знову зрить!<br />
Та хитро ворог давній спокуша,

Що мені не в силі звестись ні на мить;<br />
Покрова Ласко! – можеш тільки Ти<br />
Магнітом серце з криці притягти!