Невмирущий рушничок
Невмирущий рушничок
На декаду в Ташкент з України<br /> прилетіли і старші майстри,<br /> і з молодшої їхньої зміни<br /> два поети: обидва — Дмитри.
Заповняють картки в готелі,<br /> аж підходить дівча:— Я — Зухра, —<br /> усміхаються очі веселі<br /> до гостей з-над Славути-Дніпра.
У руках записна в неї книжка:<br /> — Хочу, — каже, — в концерті для вас<br /> заспівати "Рушник" Малишка, —<br /> підкажіть українські слова.
Переглянулись два поети<br /> (щойно в світ "Рушничок" злетів):<br /> сяк-так знають перші куплети,<br /> а з останнього — кілька слів.
Та не знати свого — це ж сором,<br /> і не скажеш про це Зухрі.<br /> Що ж, згадаєм, мовляв, відтворим,<br /> як звучить у нас на Дніпрі.
А воно, знайоме до болю,<br /> в голові не все ожива.<br /> Що робить? Дали собі волю —<br /> повставляли свої слова.
І чудово Зухра проспівала,<br /> заворожена зала була:<br /> "Рідна мати моя, ти ночей не доспала<br /> і водила мене у поля край села..."
Прозвучав "Рушничок", нівроку!<br /> "Біс! — кричать узбеки. — Ура!"<br /> Але якось через півроку<br /> прибула на Вкраїну Зухра.
Виступає вона з концертом,<br /> пісню в нашій столиці співа.<br /> Із узбецьким легким акцентом<br /> вимовля українські слова.
Та цікаво, що буде далі:<br /> тут найвищі ноти бери,<br /> бо Малишко сидить у залі, —<br /> це помітили два Дмитри.
Пісня стелиться, пісня лине,<br /> та чи автору це не в гнів:<br /> слів Малишкових — дві третини,<br /> а третина — слова Дмитрів.
— Видно, сплутали щось узбеки? —<br /> настороживсь поет. — Що таке? —<br /> Щось незвичне, немов далеке,<br /> але серцеві все ж близьке!
А Дмитри підвелися знишка<br /> (поряд ложа їх — бенуар),<br /> поглядають в партер на Малишка, —<br /> аплодує Зухрі пісняр.
Та кому на серце не ляже?<br /> І Малишко просяяв:— Біс!<br /> Я не знав, що "Рушник" мій, —каже, —<br /> варіантами вже обріс!