На столі стояла чашка. У чашці холонув чай. А в чаї плавала Муха. Вона з усіх сил дриґала лапками і намагалась розправити мокрі крильцята.   – Неподобство, – буркотіла вона. – Води, хоч і солодкої, занадто багато. Я можу потонути!   – Не хвилюйтесь, – втішила її Чаїнка, яка пропливала поряд. – На дні теж дуже гарно.   – Я боюся! – закричала Муха. – Люди добрі, допоможіть!   У чашку зазирнув маленький Хлопчик.   – Мамо, поглянь, як Муха плаває, – сказав він. – Вона водоплавна?   – Не заважай, синку, мені ніколи, – відповіла Мама.   – Треба допомогти бідоласі, – вирішив Хлопчик і простягнув Мусі ложку. – Почекай, люба, зараз я тебе витру. Ось тільки рушник візьму.   Але витиратися Муха не схотіла.   – Яка нісенітниця! – пирхнула вона, обтрусилась і полетіла.   – Яка невдячна, – здивувався Хлопчик. – Навіть "дякую" не сказала!   А Муха сиділа на Лампі та розмірковувала: "От якби цей хлопець розлив чай по кімнаті... Як би я бенкетувала весь день!"   – Як тобі не соромно! Невдячна! – спалахнула Лампа.   – Ти бач! – пхекнула Муха. – Не подобається – не слухай. А я на вулицю подамся. Там так багато ящиків із сміттям. Ось де я порозкошую...   Тільки-но Муха вилетіла у вікно, як Птах, що саме пролітав повз будинок Хлопчика, роззявив дзьоба і...   Що було далі – Хлопчик не побачив, бо з переляку заплющив очі. А коли розплющив, то ані Птаха, ані Мухи поруч не було.