Неофіти
Неофіти
ПОЕМА
Сия глаголет господь: сохраните суд и сотворите правду, приблшкибося спасение мое прийти, и милость моя открыется.<br /> Исаия. Г. 56 С. I.
М, С. Щепкину на память 24 Декабря 1857
Возлюбленику муз і грацій!<br /> Ждучи тебе, я тихо плачу<br /> I думу скорбную мою<br /> Твоїй душі передаю.
Привітай же благодушне<br /> Мою сиротину,<br /> Наш великий чудотворче,<br /> Мій друже єдиний!<br /> Привітаєш, — убогая,<br /> Сірая, з тобою<br /> Перепливе вона Лету;<br /> І огнем-сльозою<br /> Упаде колись на землю,<br /> І притчею стане<br /> Розпинателям народним,<br /> Грядущим тиранам.
Давно вже я сижу в неволі,<br /> Неначе злодій взаперті,<br /> На шлях дивлюся, та на поле,<br /> Та на ворону на хресті<br /> На кладовищі. Більш нічого<br /> З тюрми не видно. Слава богу<br /> Й за те, що бачу. Ще живуть,<br /> І богу моляться, і мруть<br /> Хрещені люди.<br /> Хрест високий<br /> На кладовищі трохи збоку<br /> Златомальований стоїть.<br /> Не вбогий, мабуть, хтось лежить?<br /> І намальовано: розп'ятий<br /> За нас син божий на хресті.<br /> Спасибі сиротам багатим,<br /> Що хрест поставили. А я...<br /> Такая доленька моя!<br /> Сижу собі та все дивлюся<br /> На хрест високий із тюрми.<br /> Дивлюсь, дивлюся, помолюся —<br /> І горе, горенько моє,<br /> Мов нагодована дитина,<br /> Затихне трохи. І тюрма<br /> Неначе ширшає. Співає<br /> І плаче серце, оживає<br /> І в тебе, боже, і в святих<br /> Та праведних твоїх питає, —<br /> Що він зробив їм, той святий,<br /> Той назорей, той син єдиний<br /> Богом ізбранної Марії,<br /> Що він зробив їм? І за що<br /> Його, святого, мордували,<br /> Во узи кували;<br /> І главу його честную<br /> Терном увінчали?<br /> І вивели з злодіями<br /> На Голгофу-гору;<br /> І повісили між ними<br /> За що? Не говорить<br /> Ні сам сивки верхотворець,<br /> Ні його святії —<br /> Помощники, поборники,<br /> Кастрати німії!
Благословенная в женах,<br /> Святая праведная мати<br /> Святого сина на землі!<br /> Не дай в неволі пропадати,<br /> Летучі літа марне тратить.<br /> Скорбящих радосте! Пошли,<br /> Пошли мені святеє слово,<br /> Святої правди голос новий!<br /> І слово розумом святим<br /> І оживи і просвіти!<br /> І розкажу я людям горе,<br /> Як тая мати ріки, море<br /> Сльози кровавої лила,<br /> Так, як і ти. І прийняла<br /> В живую душу світ незримий<br /> Твойого розп'ятого сина!..<br /> Ти — матер бога на землі! —<br /> Ти сльози матері до краю,<br /> До каплі вилила! Ридаю,<br /> Молю, ридаючи, пошли,<br /> Подай душі убогій силу,<br /> Щоб огненно заговорила,<br /> Щоб слово пламенем взялось,<br /> Щоб людям серце розтопило,<br /> І на Украйні понеслось.<br /> І на Україні святилось<br /> Те слово — божеє кадило,<br /> Кадило істини. Амінь.
І
Не в нашім краю, богу милім,<br /> Не за гетьманів і царів,<br /> А в римській ідольській землі<br /> Се беззаконіє творилось.<br /> Либонь, за Декія царя?<br /> Чи за Нерона сподаря?<br /> Сказать запевне не зумію.<br /> Нехай за Нерона. Росії<br /> Тоді й на світі не було,<br /> Як у Італії росло<br /> Мале дівча. І красотою,<br /> Святою, чистою красою,<br /> Як тая лілія, цвіло.<br /> Дивилася на неї мати<br /> І молоділа. І дівчаті<br /> Людей шукала. І найшла.<br /> Та, помолившись Гіменею<br /> В своїм веселім гінекею,<br /> В чужий веселий одвела.<br /> Незабаром зробилась мати<br /> Із доброї тії дівчати;<br /> Дитину-сина привела.<br /> Молилася своїм пенатам<br /> І в Капітолій принесла<br /> Немалі жертви. Ублагала<br /> Капітолійський той сигкліт,<br /> Щоб первенця її вітали<br /> Святії ідоли. Горить<br /> І день і ніч перед пенатом<br /> Святий огонь. Радіє мати:<br /> В Алкіда син її росте,<br /> Росте... Лицяються гетери<br /> І перед образом Венери<br /> Лампаду світять.
ІІ
Тоді вже сходила зоря<br /> Над Віфлеємом. Правди слово,<br /> Святої правди і любові<br /> Зоря всесвітняя зійшла!<br /> І мир і радість принесла<br /> На землю людям. Фарисеї<br /> І вся мерзенна Іудея<br /> Заворушилась, заревла,<br /> Неначе гадина в болоті.<br /> І сина божі я во плоті<br /> На тій Голгофі розп'яла<br /> Межи злодіями. І спали,<br /> Упившись кровію, кати,<br /> Твоєю кровію. А ти<br /> Возстав од гроба, слово встало,<br /> І слово правди понесли<br /> По всій невольничій землі<br /> Твої апостоли святії.
ІІІ
Тоді ж ото її Алкід,<br /> Та ще гетери молодії,<br /> Та козлоногий п'яний дід<br /> Над самим Аппієвим шляхом<br /> У гаї гарно роздяглись,<br /> Та ще гарніше попились,<br /> Та й поклонялися Пріапу.<br /> Аж гульк!.. Іде святий Петро<br /> Та, йдучи в Рим благовістити,<br /> Зайшов у гай води напитись<br /> І одпочити. — Благо вам! —<br /> Сказав апостол утомленний<br /> І оргію благословив.<br /> І тихим, добрим, кротким словом<br /> Благовістив їм слово нове,<br /> Любов, і правду, і добро,<br /> Добро найкращеє на світі —<br /> То братолюбіє. І ситий<br /> І п'яний голий отой Фавн,<br /> І син Алкід твій, і гетери —<br /> Всі, всі упали до землі<br /> Перед Петром. І повели<br /> До себе в терми на вечерю<br /> Того апостола...
IV
І в термах оргія. Горять<br /> Чертоги пурпуром і златом,<br /> Куряться амфори. Дівчата<br /> Трохи не голії стоять<br /> Перед Кіпрі дою і в лад<br /> Співають гімн. Приуготован<br /> Веселий пир; і полягли<br /> На ложах гості. Регіт! Гоміні<br /> Гетери гостя привели<br /> Сивобородого. І слово<br /> Із уст апостола святого<br /> Драгим єлеєм потекло.<br /> І стихла оргія. А жриця<br /> Кіпріди, оргії цариця,<br /> Поникла радостним челом<br /> Перед апостолом. І встала,<br /> І всі за нею повставали<br /> І за апостолом пішли<br /> У катакомби. І єдиний<br /> Твій син Алкід пішов за ними<br /> І за апостолом святим,<br /> За тим учителем своїм.<br /> А ти весела вийшла з хати<br /> На шлях із гаю виглядати<br /> Свого Алкіда. Ні, нема.<br /> Уже й не буде. Ти сама<br /> Помолишся своїм пенатам,<br /> Сама вечерять сядеш в хаті...<br /> Ні, не вечерять, а ридать,<br /> Ридать, і долю проклинать,<br /> І сивіть, кленучи. І горе!<br /> Умреш єси на самоті,<br /> Мов прока жен на!
V
На хресті<br /> Стремглав повісили святого<br /> Того апостола Петра.<br /> А неофітів в Сіракузи<br /> В кайданах одвезли. І син<br /> Алкід, твоя дитина,<br /> Єдиная твоя родина,<br /> Любов єдиная твоя,<br /> Гниє в неволі, в кайданах.<br /> А ти, прескорбная, не знаєш,<br /> Де він конає, пропадає!<br /> Ідеш шукать його в Сибір<br /> Чи теє... в Скіфію... І ти...<br /> І чи одна ти? Божа мгіти<br /> І заступи вас і укрий'<br /> Нема сім'ї, немає хати,<br /> Немає брата, ні сестри,<br /> Щоб незаплакані ходили,<br /> Не катувалися в тюрмі<br /> Або в далекій стороні,<br /> В британських, гальських легіонах<br /> Не муштрувались! О Нероне!<br /> Нероне лютий! Божий суд,<br /> Правдивий, наглий, серед шляху<br /> Тебе осудить. Припливуть<br /> І прилетять зо всього світа<br /> Святії мученики. Діти<br /> Святої волі. Круг одра,<br /> Круг смертного твого предстануть<br /> В кайданах. І... тебе простять.<br /> Вони брати і християни.<br /> А ти собака! людоїд!<br /> Деспот скажений!
VI
Аж кишить<br /> Невольника у Сіракузах<br /> В льохах і тюрмах. А Медуза<br /> В шинку з старцями п'яна спить.<br /> От-от прокинеться... і потом<br /> І кров'ю вашою, деспоти,<br /> Похмілля справить.<br /> Скрізь шукала<br /> Дитину мати. Не найшла<br /> І в Сіракузи поплила.<br /> Та там уже його в кайданах<br /> Найшла, сердешная, в тюрмі.<br /> Не допустили й подивитись,<br /> І мусила вона сидіть<br /> Коло острога. Ждать і ждать,<br /> Як бога з неба виглядать<br /> Свойого сина: аж поки-то<br /> Його в кайданах поженуть<br /> Бульвар мести. А в Римі свято,<br /> Велике свято! Тиск народу,<br /> Зо всього царства воєводи,<br /> Преторіани і сенат,<br /> Жерці і ліктори стоять<br /> Круг Капітолія. І хором<br /> Співають гімн і курять дим<br /> З кадил і амфор. І з собором<br /> Іде сам кесар. Перед ним<br /> Із бронзи литую статую<br /> Самого кесаря несуть.
VII
Непевне видумали свято<br /> Патриції-аристократи<br /> І мудрий кесарів сенат.<br /> Вони, бач, кесаря хвалили<br /> На всі лади, що аж остило<br /> Самим їм дурня вихвалять, —<br /> То заразом, щоб доканать,<br /> Вони на раді присудили,<br /> Щоб просто кесаря назвать<br /> Самим Юпітером, та й годі.<br /> І написали воєводам<br /> По всьому царству: так і так.<br /> Що кесар бог. Що більш од богаї<br /> І майстрові дали кувать<br /> Із бронзи кесаря. До того<br /> Так, нотабене, додали,<br /> Що бронзовий той кесар буде<br /> І милувать. Сердешні люди,<br /> Неначе в ірій, потягли<br /> У Рим на прощу. Приплила<br /> Із Сіракуз і та небога<br /> Благати кесаря і бога.<br /> І чи одна вона? Мій боже!<br /> Прийшло їх тисячі в сльозах,<br /> Прийшло здалека.<br /> Горе з вами!<br /> Кого благати ви прийшли?<br /> Кому ви сльози принесли?<br /> Кому ви принесли з сльозами<br /> Свою надію? Горе з вами,<br /> Раби незрячії! Кого?<br /> Кого благаєте, благії,<br /> Раби незрячії, сліпії?<br /> Чи ж кат помилує кого?<br /> Молітесь богові одному,<br /> Молітесь правді на землі,<br /> А більше на землі нікому<br /> Не поклонітесь. Все брехня —<br /> Попи й царі...
VIII
Перед Нероном,<br /> Перед Юпітером новим,<br /> Молились вчора сенатори<br /> І всі патриції; і вчора<br /> Лилася божа благодать.<br /> Кому чи чином, чи грошима,<br /> Кому аренду Палестіну,<br /> Байстрятам дещо. А кому<br /> Самі благоволили дать<br /> Свою підложницю в супруги,<br /> Хоча й підтоптану. Нічого,<br /> Аби з-під кесаря. А в кого<br /> Сестру благоволили взять<br /> У свій гарем. І се нічого:<br /> На те він бог, а ми під бога<br /> Себе повинні підкладать,<br /> Не тільки сестер.<br /> Преторіани помолились,<br /> Преторіанам дав указ,<br /> Щоб все, що хочуть, те й робили,<br /> А ми помилуємо вас.<br /> І ви, плебеї-гречкосії,<br /> І ви молилися, та вас<br /> Ніхто не милує. Не вміють<br /> Вас і помилувать гаразд!
ІХ
На третій день уже пустили<br /> Молитися за християн.<br /> І ти приходила, молилась,<br /> І милосердий істукан<br /> Звелів везти із Сіракузи<br /> У Рим в кайданах християн.<br /> І рада ти і весела,<br /> Кумирові знову<br /> Помолилась. А кумир той,<br /> Юпітер той новий,<br /> Ось побач, якеє свято<br /> Буде завдавати<br /> В Колізеї. А тимчасом<br /> Іди зустрічати<br /> Свого сина. Та не дуже<br /> Радій лиш, небого.<br /> Ще не знаєш ти нового<br /> Ласкавого бога.<br /> А поки що, з матерями<br /> Алкідова мати<br /> Пішла його зустрінути,<br /> Святих привітати<br /> На березі. Пішла єси,<br /> Трохи не співаєш<br /> Та кесаря Юпітера<br /> Хвалиш-вихваляєш:<br /> — От Юпітер, так Юпітер!<br /> Не жаль і назвати<br /> Юпітером. А я, дурна,<br /> Ходила благати<br /> У Афіни Юпітера.<br /> Дурна, більш нічого! —<br /> І нищечком помолилась<br /> Кесареві-богу.<br /> Та й пішла понад болотом,<br /> На Тібр поглядає.<br /> А по Тібру із-за гаю<br /> Байдак випливає,<br /> Чи галера. На галері<br /> Везуть твого сина<br /> З неофітами в кайданах.<br /> А твоя дитина<br /> Ще й до щогли прикована —<br /> Не неофіт новий,<br /> А апостол великого<br /> Христового слова.<br /> Отакий-то він. Чи чуєш,<br /> У путах співає<br /> Твій мученик:
"Псалом новий госнодеві<br /> І новую славу<br /> Воспоєм честним собором,<br /> Серцем нелукавим.<br /> Во псалтирі і тимпані<br /> Воспоєм благая,<br /> Яко бог кара неправих,<br /> Правим помагає.<br /> Преподобнії во славі<br /> І на тихих ложах<br /> Радуються, славословить,<br /> Хвалять ім'я боже.<br /> І мечі в руках їх добрі,<br /> Острі обоюду,<br /> На отмщеніє язикам<br /> І в науку людям.<br /> Окують царей неситих<br /> В залізнії пута<br /> І їх, славних, оковами<br /> Ручними скрутять.<br /> І осудять неправедних<br /> Судом своїм правим,<br /> І вовіки стане слава,<br /> Преподобним слава".
Х
А ти на березі стояла,<br /> Неначе темная скала.<br /> Не слухала і не ридала,<br /> А "алілуя" подала<br /> За матерями християнам.<br /> Мов дзвони, загули кайдани<br /> На неофітах. А твій син,<br /> Єдиний твій! апостол новий,<br /> Перехрестившись, возгласив:
— Молітесь, братія! Молітесь<br /> За ката лютого. Його<br /> В своїх молитвах пом'яніте.<br /> Перед гординею його,<br /> Брати мої, не поклонітесь.<br /> Молитва богові. А він<br /> Нехай лютує на землі,<br /> Нехай пророка побиває,<br /> Нехай усіх нас розпинає.<br /> Уже внучата зачались,<br /> І виростуть вони колись, —<br /> Не месники внучата тії,<br /> Христові воїни святії!<br /> І без огня і без ножа<br /> Стратеги божії воспрянуть.<br /> І тьми і тисячі поганих<br /> Перед святими побіжать.<br /> Молітесь, братія. — Молились,<br /> Молилися перед хрестом<br /> Закуті в пута неофіти,<br /> Молились радостно. Хвала!<br /> Хвала вам, душі молодії!<br /> Хвала вам, лицарі святії!<br /> Вовіки-віки похвала!
XI
І в Рим галера приплила.<br /> Минає тиждень. П'яний кесар,<br /> Постригши сам себе в Зевеса,<br /> Завдав Зевесу юбілей.<br /> Ликує Рим. Перед кумира<br /> •Везуть возами ладан, мірро,<br /> Женуть гуртами християн<br /> У Колізей. Мов у різниці,<br /> Кров потекла. Ликує Рим!<br /> І гладіатор і патрицій,<br /> Обидва п'яні. Кров і дим<br /> Їх упоїв. Руїну слави<br /> Рим пропиває. Тризну править<br /> По Сціпіонах. Лютуй! лютуй,<br /> Мерзенний старче! Розкошуй<br /> В своїх гаремах! Із-за моря<br /> Уже встає святая зоря.<br /> Не громом праведним, святим<br /> Тебе уб'ють. Ножем тупим<br /> Тебе заріжуть, мов собаку,<br /> Уб'ють обухом.
XII
Другий день<br /> Реве арена. На арені<br /> Лідійський золотий пісок<br /> Покрився пурпуром червоним,<br /> В болото крові замісивсь.<br /> А сіракузьких назореїв<br /> Ще не було у Колізеї.<br /> На третій день і їх в кайданах<br /> Сторожа з голими мечами<br /> Гуртом в різницю привела.<br /> Арена звіром заревла.<br /> А син твій гордо на арену,<br /> Псалом співаючи, ступив.<br /> І п'яний кесар, мов скажений,<br /> Зареготавсь. І леопард<br /> Із льоху вискочив на сцену,<br /> Ступив, зирнув... І полилась<br /> Святая кров. По Колізеї<br /> Ревучим громом пронеслась<br /> І стихла буря. Де ж була?<br /> Де ти сховалась? Чом на його,<br /> На кесаря свого святого,<br /> Не кинулась? Бо стерегли,<br /> Кругом в три лави оступили<br /> Зевеса ліктори. За ним,<br /> Твоїм Юпітером святим,<br /> Залізну браму зачинили.<br /> А ти осталася одна,<br /> Одна-однісінька надворі.<br /> І що ти зможеш? — Горе! Горе!<br /> О горе лютеє моє!<br /> Моя ти доленько! Без його<br /> Що я робитиму? До кого<br /> Я прихилюся?.. — І небога<br /> Кругом зирнула, і о мур,<br /> Об мур старою головою<br /> Ударилась, і трупом пала<br /> Під саму браму.
ХІІІ
З позорища увечері<br /> У терми сховався<br /> Святий кесар з лікторами.<br /> Колізей остався<br /> Без кесаря і без римлян<br /> І ніби заплакав<br /> Одинокий. Мов гора та,<br /> На полі чорніє<br /> Колізей той серед Риму.<br /> Тихо, тихо віє<br /> Із-за Тібра, із Альбано<br /> Вітер понад Римом.<br /> А над чорним Колізеєм,<br /> Ніби із-за диму,<br /> Пливе місяць круглолиций.<br /> І мир первозданний<br /> Одпочив на лоні ночі.<br /> Тільки ми, Адаме,<br /> Твої чада преступнії,<br /> Не одпочиваєм<br /> До самої домовини<br /> У проспанім раї.<br /> Гриземося, мов собаки<br /> За маслак смердячий,<br /> Та тебе ще зневажаєм,<br /> Праотче ледачий!
XIV
Трохи одпочила<br /> Стара мати недобита.<br /> Живущую силу<br /> Сила ночі оживила.<br /> Встала, походила<br /> Коло замкнутої брами<br /> Та щось шепотала.<br /> Чи не кесаря святого<br /> Нишком проклинала?<br /> А може й так. Тихесенько<br /> До брами підкралась,<br /> Послухала, усміхнулась<br /> І щось прошептала,<br /> Якесь слово. І нищечком<br /> Коло брами сіла<br /> Й зажурилась. Незабаром<br /> Брама одчинилась.<br /> І на возах, на колесницях,<br /> Із Колізея, із різниці,<br /> Святії вивезли тіла<br /> І повезли на Тібр. Тілами<br /> Святих убитих годували<br /> Для царського-таки стола<br /> У Тібрі рибу. Встала мати,<br /> Кругом оглянулась, взялась<br /> За биту голову руками<br /> І тихо, мовчки за возами<br /> Марою чорною пішла<br /> На Тібр. А скіфи сіроокі,<br /> Погоничі, рабів раби,<br /> Подумали — сестра Морока<br /> Із пекла вийшла провожать<br /> У пекло римлян. Поскидали<br /> У воду трупи, та й назад<br /> З возами скіфи повертали.<br /> І ти осталася одна<br /> На березі. І ти дивилась,<br /> Як розстилалися, стелились<br /> Круги широкії над ним,<br /> Над сином праведним твоїм!<br /> Дивилась, поки не осталось<br /> Живого сліду на воді.<br /> І усміхнулася тоді,<br /> І тяжко, страшно заридала,<br /> І помолилась в перший раз<br /> За нас розп'ятому. І спас<br /> Тебе розп'ятий син Марії.<br /> І ти слова його живії<br /> В живую душу прийняла.<br /> І на торжища і в чертоги<br /> Живого істинного бога<br /> Ти слово правди понесла.
1857 8 грудня Нижній Новгород