Немов самотня хмара, брів<br />
Я навмання в високих травах<br />
І раптом на путі зустрів<br />
Поля нарцисів золотавих;<br />
І переливами заграв<br />
Над ними вітер пробігав!

Неначе зорям мерехтливим,<br />
Числа нарцисам не було.<br />
Вони постали над заливом, –<br />
Мінливе нескінченне тло,<br />
Котре стелилось перед зором<br />
Дзвінким різноголосим хором.

Іскрились хвилі на воді,<br />
І вторили їм блиском квіти.<br />
Й нараз поет прогнав тоді<br />
Від себе настрій сумовитий,<br />
Хоч достеменно ще не знав,<br />
Якого Дару там надбав...

Бо часто в роздумі глибокім<br />
Чи як жену думки пусті<br />
Встають перед духовним оком,<br />
Що нам – розрада в самоті,<br />
Нарциси хвилями ясними,<br />
І серце йде в танок із ними!



Переклад М. Стріхи

Джерело : www.ukrcenter.com