Не вмре поезія, не згине творчість духа,<br />
Поки жива земля, поки на ній живуть,<br />
Поки природи глас людина серцем слуха, —<br />
Клопоти крамарські її ще не заб'ють.

Не вмре поезія, поки душа бажає<br />
Зирнути в ті краї, де око не сягне,<br />
І хоче з меж вузьких порватися в безкрає,<br />
Щоб зрозуміти все небесне і земне.

Не вмре поезія, хоч людськість ціла стане<br />
Про їжу тільки дбать, про дух забувши свій:<br />
Потреба вищого бажання в серці встане<br />
І викличе в душі рої забутих мрій.

І віщі голоси творців із-за могили<br />
Промовлять до людей, що серця позбулись;<br />
І наберуть вони від них нової сили,<br />
І будуть серцем жить, як і жили колись.

І поки на землі ще є одна сльозина,<br />
Поезія її нащадкам передасть;<br />
І поки на землі ще втіха є невинна,<br />
Поезія в її ще радощів додасть.

А якщо людськості зла доля присудила<br />
Діждатися колись життя свого кінця,<br />
То буде на землі останняя могила —<br />
Останнього співця.

1891