Не співай нам, бандуристе,<br />
Дум-пісень гучних<br />
Про козацькії події,<br />
Про татар лихих.

І про славу України<br />
Годі голосить,—<br />
Слава — хвиля: піднялася<br />
Та і зникла вмить.

Заспівай лиш нам, кобзарю,<br />
Про наш тихий край,<br />
Надто тихий, як в безвітря<br />
Над річкою гай;

Про обідрану хатину<br />
У ріднім селі,<br />
Як красується пшениця<br />
На чужій ріллі;

Як старанно хлібороби<br />
Чужий переліг<br />
Орють з досвіта до ночі,<br />
Збиваючись з ніг;

Як дівчина, мов пташина,<br />
На зорі співа,<br />
Поспішаючи до дуки<br />
На чужі жнива.

Заспівай про те, як діти<br />
По рідних хатах<br />
Пухнуть з голоду без ліку<br />
Матерям на страх.

Нехай завжди твоя кобза<br />
Нам про се бринить,<br />
А вже серце, наше серце,<br />
Знайде, що робить.