Не почути сестриного сміху<br />
і води з її рук не пить.<br />
Понад тихою рідною стріхою<br />
голуба зоря не дзвенить…

Став давно багном затягнуло,<br />
позгнивали верби… зрубали корчі…<br />
Лиш роки на стовпі золотому<br />
Глечик з вибитим дном стирчить.

Не вернути туди ніколи, —<br />
А з вогню на залізо – іржа.<br />
Ось тому таким терпким болем<br />
мені нині уста дрижать.