На цій землі жили ми споконвік
На цій землі жили ми споконвік
На цій землі жили ми споконвік,<br /> Лише обличчя змінювали трохи.<br /> (Так змінює своє русло потік,<br /> Але вода клекоче крізь епохи<br /> Одна і та ж!) Одна і та ж душа<br /> Вела мене то під варязькі шатра<br /> (Там танець твій у люстрі палаша<br /> Виблискував і пригасав, як ватра),<br /> То під мечетей вилинялий крик<br /> (Там ти — в петлі, а може — і в намисті:<br /> Хан ластився до тебе, мов арик,<br /> Свої дари приносячи нечисті),<br /> То під готичних знаків нагаї<br /> (Там ти ридала, нездоланна й горда,<br /> Там вигоріли кісники твої<br /> В сивинах, як в огні знамен когорта).<br /> Я пізнаю тебе. Ти наче птах.<br /> Нічого не лишилося з полону...<br /> Лише в сльозі, що згасла на вустах,<br /> Я вчув далінь палаючу й солону.