НА СУДІ Молодий, коло 30-літній, професор гімназії Іван Латка їхав залізницею на свою нову посаду в С. Сидів сам у переділі 3-го класу і нудився. З нудьги заглядав до своїх двох валіз на полицях, чистив нігті, придивлявся собі в малім кишеневім дзеркалі, підкручував вуса догори, аж під очі, поправляв свою модну краватку, що мінилася до сонця, як шкіра ящірки, та оглядав свої жовті шеврові черевики і палицю. А коли се йому знудилося, виймав па-піросницю і курив. Вакації вже кінчилися; лишилося ще тільки два дні, найдорожчі для учеників, бо останні. Тому ще на двірцях і в залізницях майже не було їх видко. Латка їхав наперед, щоби найти собі хату і розглянутися на новій посаді. На станції в Д. всіли до його переділу два ученики в мундирах зі знаком "в" на шапці. По відзнаках на ков-нірах видко було, що низький і грубий ученик був з шостого класу гімназії, а худий і високий, з непідтятим заростом на лиці, як у молодих жидів, був із семого класу. Шостак зараз вийняв свою папіросницю, подав сема-кові, а що не мав сірників, попросив у незнайомого подорожнього вогню. — Панове вже з вакацій? — почав Латка розмову. — Так,— відповів семак. — Прикро вертатися? — Ну вже ж, що немило. — А куди, панове, їдете, коли вільно спитати? — До С. Латка зацікавився: се ж ученики тої самої гімназії, в котрій він мав служити. "Можна би дещо довідатися",— погадав собі. — Які ж там відносини у вашій гімназії? Бо раз якось у часописі читав я, що в ній нема ладу. Учителя набили ученики по лиці. — Ано, бо заслужив! — відповів коротко шостак. — Ретроград, клерикал і донощик був,— пояснив ближче семак.— "Піпчив" дуже, одним словом — свиня. — А директор який? — Та що директор? Старий дурень — і вже! Найбільшу приємність має, як котрого може вигнати з гімназії. А боїться шкільної ради, як штубак. Всюди нюхтить соціал-демократів, радикалів, атеїстів, революціонерів, а сам дурень, аж крутиться. — Повинен уже на пенсію піти,— заокруглив шостак характеристику директора. Професор Латка не відзивався хвилину, але недовго всидів мовчки, бо цікавість перемагала. — Професори добрі? — спитав він знову. — Різні є,— відповів шостак. — Тепер має прийти до нашої гімназії свиня, якої світ не бачив,— додав семак. — Хто такий? — спитав дуже цікаво Латка. — Професор якийсь до латини і греки, Латка називається. Латка почервонів на лиці і добре придивився сема-кові: — Чому ж свиня? Адже ви ще його не знаєте? — промовив оскільки міг спокійно. — Не знаємо ще, але маємо докладні відомості з гімназії, де він був досі, від учеників. Професор Латка придивився тепер ліпше грубому шостакові, добродушному і рум'яному з лиця, погадав собі, що від нього можна би дещо більше довідатися, подав йому і семакові своїх папіросів і розмовляв дальше: — На професорів ученики всяке виговорюють, дуже часто без підстави, і тим тяжко кривдять їх. — Ну, Латки певно не кривдять,— відповів твердо семак.— Адже се бельфер, знаний нам і з листів, і з часописів студентських! Зарозуміла бестія і на свою красу, хоч поганий, як щур, і на свої відомості, хоч дурень, і на свої краватки,— одним словом, педагог найновішої дати, кандидат на директора й інспектора, кар'єрист першого сорту, а все коштом учеників. У Латки в душі похололо. Він майже з перестрахом глянув на молодих товаришів подорожі, потім розсердився, далі погадав, що по таких словах годі йому признаватися, хто він, і, щоби вибавити себе з клопоту, відвернув лице до вікна вагона та здув попіл з папіроси за вікно. Мабуть, сей уданий спокій Латки осмілив шостака до дальшої розмови. — Ми все знаємо! — казав він.— От тільки вчора дістав я лист від його ученика. Латка був господарем шостого класу. — Так! — мало що не потвердив професор, але похопився і сказав лише: — Ну? Що ж він там пише? То цікаво послухати, як ученики характеризують професора. — Справді, цікаво,— згодився з ним шостак, витяг з кишені лист і почав читати: — "Там прийде до вас наша Латка. Добре, що його звідси забрали, тільки шкода, що не нагнали на сто чортів, а дали до вас. Свиня на всі боки — і то навіть не з йоркширів, тільки наша, проста, галицька, з довгим рилом і з грубою щетиною. Поза аористами і кон'юнктивами не бачить божого світа, хоч сам на своїх класиках пише собі всі пояснення і переклади. Від учеників жадає всього напам'ять, а сам нічого не знає. Двійок дає без кінця і так заслуговується перед шкільною радою. Ми били йому вікна так довго, поки його не забрали від нас. Робіть і ви так, коли не зміниться. Найбільше мстився на нас взимі. Розігнався був сватати доньку начальника суду, щодня вбирав тоді іншу краватку, парфумувався, прилизував чуприну, нігті в класі чистив і пилував — і дістав здоровенного гарбуза, бо довгів має щось з десять тисяч!" "Неправда!" — щось скрикнуло в душі професора, але наверх видобулося лише якесь глухе "гм". — "Тоді,— читав далі ученик,— мстився на нас без пам'яті до самого великодня, коли ми йому гарненько вибили всі шиби. Я сам як пустив здалека з катапульки камінець, то вибив таку круглу дірочку в шибі, як викроєну. Я ходив потім дивитися". Професор мав велику охоту побачити письмо автора листа, але шостак сидів задалеко від нього. Присунутися ближче, щоби побачити, було годі, бо можна було зрадити себе, а може, ученик сховав би лист. Врешті, сей суд так приголомшив його, що він сам не знав, що робити. Тим часом ученик читав дальше — очевидно, приємно було йому похвалитися, як заздалегідь позбирав відомості про нового учителя. — "У п'ятому класі найшли на нього досить добрий спосіб, котрого можете і ви спробувати. Все казали йому, що наймиліша година — се його, що він дуже добре вчить і що понад греку і латину нема нічого кращого на світі. Там він якось не так лютував, а в нас страх! Я дістав поправку..." Професор почав нагадувати собі, кому він у шостому класі дав поправку. Дав злу ноту з греки вісьмом ученикам, отже, котрийсь з них є автором листа. Певно, Плотичка — худоба, лінюх, заводіяка,— о! Ніхто інший, тільки він! Але тут ученик замовк, і професорові мимоволі вирвалося: — Вже все? — Де ж там! — відповів ученик.— Але далі вже годі читати. "Що там ще може бути?" — думав педагог, до краю розцікавлений і подразнений листом, і ухитрився сказати: — Ну, вибачайте, що я допитуюся, що далі є в листі; се вже й так з вашого боку доказ великого довір'я до мене, незнайомого, що стільки прочитали мені. Сими словами вхопив за серце шостака, і він відповів: — Нічого там уже незвичайного нема. Товариш пише, що ученики набили його за якусь там дівчину. — Се неправда! — скрикнув нараз Латка, вставши з лавки як опарений. Оба ученики зчудувалися і схопилися також на ноги. — А ви звідки знаєте? — спитав семак таким голосом, як би хотів сказати: "Як ти смієш нам перечити, не знаючи справи?!" — Я сам є професор Латка! Дам я вам, драби і гуль-тяї! — відповів грімко Латка і вхопив за палицю. В одній хвилині ученики щезли з переділу і побігли аж до четвертого вагона. Професор Латка почав ходити по своїм тіснім переділі, як лев по клітці, і все повторяв: — Драби! Гультяї! Дикуни! Гайдамаки! Потім сів і тяжко засмутився. В листі було багато правди, і се його зажурило. І913