Глянь: западає день, і вітер посвіжів,<br />
Не в'ються оводи уже над чередою,<br />
I тіні довшають. Побудь, побудь зо мною,<br />
Сердечний гостю мій, посланниче богів!

За кухлем молока з гірських моїх грунтів<br />
Там, за вершиною Тіфреста сніговою,<br />
Ген-ген побачиш ти Олімп перед собою,<br />
Красу темпейських лук і пієрійських нив.

А там Евбея спить на лоні хвиль безмовних<br />
I Ета, де Геракл, конаючи, воздвиг<br />
Останнє огнище і перший свій жертовник.

А там ясний Парнас і непорочний сніг,<br />
Де громовий Пегас, збудившись із зорею,<br />
В свій несмертельний льот рушає над землею