На могилі Симона Петлюри
На могилі Симона Петлюри
Вузькі алеї й нагробки — впритул.<br /> Старого цвинтаря планована тіснота.<br /> За мурами не чути міста гул,<br /> А тут лише одна дошкульна нота
Бринить на серці, наче на струні,<br /> І крає душу похоронним ритмом —<br /> Чому у цій байдужій стороні<br /> Ти смерть прийняв з лицем відкритим?
Ти впав, як личить лицарям, в строю,<br /> Проллявши чесну кров на брук Парижа,<br /> Хоч у козацьку грудь, отамане, твою<br /> Стріляв не воїн, а потвора хижа.
Він тіло вбив — злощасний той агент.<br /> Та з року в рік вже понад півстоліття<br /> З катедр коледжів і зі шпальт газет<br /> На тебе шкіриться злоба старозавітня.
І жовч обману на весь світ тече,<br /> І стріли наклепу у твій ціляє образ<br /> Лукава твань, що споконвіку тче<br /> Обмову ненависну і недобру —
Годованку творця всесвітньої олжи,<br /> Коханку маклерів підступности й розбрату…<br /> Та що ж, отамане, в чужій землі лежи,<br /> Поки твій прах сюди прийдуть забрати
До Києва Вкраїни вільної посли<br /> І поховати на Аскольдовій могилі.<br /> Щоб час настав той, Боже наш, пошли<br /> Нам сили в розумі і розуму у силі!