Моє кохання
Моє кохання
Я у душі ношу тебе, моє кохання,<br /> Найбільшая красо, без міри чарівна.<br /> Усе, що в світі цім достойне поривання,<br /> З’єдналося в тобі, пречиста й осяйна!
Твій розум, смілий дух, аж до небес сягає<br /> І правди добача в безоднях світових;<br /> Безмірная любов у тебе в серці сяє,<br /> Проміннями вона, мов сонце, гріє всіх.
На подвиг голосний є в тебе в серці сила,<br /> На працю є тяжку, що волю забира,<br /> І жертв нема таких, щоб ти їх не зробила<br /> Для кривджених людей, для правди, для добра.
І весняна краса, поезії дихання,<br /> У постаті твоїй, в словах усіх твоїх;<br /> І щире, і тяжке у тебе сумування,<br /> І щирий та ясний дзвенить у тебе сміх.
О, як тебе люблю! без міри і без краю!<br /> Не мрія ти, о, ні! хоча тебе в самій<br /> Своїй смутній душі я тільки й почуваю,<br /> А на землі тебе не бачив погляд мій.
Та часто я стрівав і між людьми на світі<br /> То погляд дорогий, то личко осяйне,<br /> То голос рідний твій, слова, добром повиті,<br /> То сміх знайомий твій так чарував мене,
То розуму зоря, то сяєво кохання,<br /> То творчії діла, то подвиг голосний,<br /> То молоде святе високе поривання,<br /> Пречистої душі найкращий скарб ясний.
І я тоді казав: се ти, моє кохання!<br /> Се часточка тебе у тих людях усіх,<br /> І часточку мого до тебе почування<br /> Між ними я ділив, за те любив я їх.
Але душа ні з ким цілком не поєдналась,<br /> Бо там пануєш ти! І ти мені усім:<br /> Красою, розумом і правдою зосталась,<br /> Коханням дорогим, єдиним і святим.