Вона так гарна, сяє так<br />
Святою, чистою красою,<br />
І на лиці яріє знак<br />
Любові, щирості, спокою.

Вона так гарна, а проте<br />
Так нещаслива, стільки лиха<br />
Знесла, що квилить лихо те<br />
В її кождіській пісні стиха.

її пізнавши, чи ж я міг<br />
Не полюбить її сердечно,<br />
Не відректися власних втіх,<br />
Щоб їй віддатись доконечно?

А полюбивши, чи ж би міг<br />
Я божую її подобу<br />
Згубити з серця, мимо всіх<br />
Терпінь і горя аж до гробу?

І чи ж перечить ся любов<br />
Тій другій а святій любові<br />
До всіх, що ллють свій піт і кров,<br />
До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любить всіх братів,<br />
Як сонце боже, всіх зарівно,<br />
Той щиро полюбить не вмів<br />
Тебе, коханая Вкраїно!

27 іюня 1880