Як стогне вітер! А завірюха скаче в танку казковім. Вся ніч оця, холодна ніч, страшна, як смерть!
І кров холоне. Мороз все кригою моє проймає тіло. Я хочу так тепла, вогню і рідних втішних слів… та ніч, і завірюха, й сніг моїх благань не вчує, ні! І страшно, брате мій, мені! Твої я очи, страднику мій, бачу, твої прокльони чую я виразно, твоїх дітей, жінок, сестер, братів, батьків – я чую дужи...