Мисливець
Мисливець
Не раз ми чуємо: ще встигну, час я маю.<br /> Та знаймо, що такі слова<br /> Людині щоразу не розум навіва,<br /> А лінощі без краю.<br /> Отож, як діло є, мерщій його кінчай<br /> І виправдань собі ніяких не шукай,<br /> Коли прогавиш час — на себе нарікай.<br /> Для прикладу я вам сказати байку маю.
Стрілець рушницю взяв, патронницю й сакви<br /> І друга вірного по вдачі та звичаю,<br /> Гекто?ра, та й пішов до гаю,<br /> Рушниці ж не набив, з дурної голови,<br /> Хоч радили зробить це вдома.<br /> "Дурниці! — мовив він,— дорога нам відома,<br /> На ній і горобця ніколи не знайти:<br /> До місця ще годину йти,<br /> Навіщо ж набивать без жодної мети!"<br /> Та тільки він із хати<br /> (Фортуна із людьми, бач, любить жартувати)<br /> По озерцю<br /> Качки гуляють цілим стадом;<br /> От нашому б тоді Стрільцю<br /> Було з півдюжини зарядом<br /> Убить<br /> І цілий тиждень їсти й пить,<br /> Коли б устиг в свій час рушницю він набить.<br /> До ладівниці він, та хитрощі людини<br /> Зна рід качиний!<br /> Тож поки там вовтузивсь він,<br /> Вони із криком піднялися<br /> Та, ніби рівний шнур, за гай і подалися,<br /> І зникли в синяві долин.<br /> Даремне по лісах Мисливець наш тинявся,<br /> Там навіть горобець йому не попадався.<br /> В додаток бід отих<br /> Ще й дощ застиг<br /> У полі.<br /> Отож вернувся в дім<br /> Він мокрим ніби хлющ, сумним,<br /> Та ще й з нічим,-<br /> А нарікав, однак, лиш на недобру долю.