Місяця срібний дзюб<br />
Там, в далині, вгорі.<br />
Місто — камінний куб,<br />
Сум і сон — ліхтарі.

Зовсім звичайна річ,<br />
І не помітив я —<br />
Помандрувала ніч<br />
В чорні, німі поля.

Зовсім звичайне все —<br />
Стіл і папір, книжки.<br />
Хвиля (чия?) несе<br />
Тихі мої думки.

Зникла стеля, стіни —<br />
Мов не було ніде.<br />
Десь ідуть чабани,<br />
Серце шляхів — тверде.

Чую твій перший крик,<br />
Пращуре, крик землі, —<br />
Ти у печерах звик<br />
Слухать намови злі.

Темним мовив: моє —<br />
Жінка, табун, стріла.<br />
Онде твій син встає,<br />
Бачить сонце й орла.

Перша думка летить<br />
У неозорий світ,<br />
Перша пісня дзвенить,<br />
В пісні — сонячний міф.

Всюди літа орел,<br />
Сонце горить для всіх,<br />
Із золотих джерел<br />
Ллється радість і сміх.

Може, й не син, а внук,<br />
Може, не внук, а всі, —<br />
Сходять зерна наук<br />
В гімнах ясній красі.

Слово росте, живе<br />
Квітка мала і дуб.<br />
Півень співа, й пливе<br />
Місяця срібний дзюб.

Думка росте, немов<br />
Башту дме Вавілон.<br />
Пристрасть, ніжність, любов,<br />
Мрійника мудрий сон...

1924. ПРОСТІР. Київ, 1925; передрук із ПОЕЗІЇ. Мюнхен, 1957, с. 77-78.