1

Коли б знайшов я десь тебе достойний дар,<br />
Його б оддав, не гаячись хвилини.<br />
Квіток Софіївки я бачив пишний чар,<br />
Блукав квітчастими ланами України.

2

Та серце зрадило, роз'ятрило жалі!<br />
Цвіт папороті я хотів тобі зірвати,-<br />
Ні, видно, не росте цвіт щастя на землі<br />
І щастю справжньому на світі не блищати.

3

Прийми ж цю квітку, хоч вона непоказна,<br />
Та біла, мов святе чуття в душі невинній.<br />
Як чуле серце, враз в ніч місячну вона<br />
Розгортує листки, ллє пахощі невпинні...

4

Коли б повірив я казанню мудреців,-<br />
Бажав би, щоб чуття ти мала менш вразливі,<br />
Але ніколи той, хто сумувать не вмів,<br />
Не зможе оцінить і дні життя щасливі.

5

Нехай, коли сльоза твоїх торкнеться вій,<br />
Мій лишок радості твоє лице прикрасить,<br />
Коли ж, мов іскра, жаль сяйне в душі твоїй,-<br />
Надія золота нехай його пригасить.

1826

Перекладач: Микола Бажан