МАРІЄ,

за мертвими виють пси.<br />
Так виють, ніби за тими,<br />
що вмерли у всі часи,<br />
й між ними — ми.

Не за ними.

На сивому тлі трави<br />
тонко, мов конокради,<br />
проціджують ніч волхви<br />
імені твого ради.

Тут виють до ранку пси<br />
за мертвими й за живими<br />
на грані,

бо голоси

їхні

кажуть очима.

Заплющуй очі…

зірви

губами пелюстку зради<br />
па псиному тлі трави<br />
спасенної ночі ради.

Ми тут.

Ми вдвох на коні,

що палить трави в галопі!<br />
За нами виють чи ні?!<br />
Тут кров б'є об кров!

Це опір.

Хтось мав любити

тут.

Ми ждали такої ночі.<br />
Душа моя горне бруд —<br />
роби з ного, що хочеш,

бо виють до ранку пси<br />
за мертвими й за живими<br />
на грані,

бо голоси

їхні

кажуть очима…

Ми ще ворушимось!

Ми

виєм з болю до рана,<br />
з любові виємо,

з тьми,

тут,

як там, де застане…

На сивому тлі трави<br />
тонко, мов конокради,<br />
проціджують ніч волхви<br />
імені твого ради.