Увечері Катруся гуляла в саду. Над стежкою розцвіла червона квіточка, — Добривечір! Як поживаєш? — вигукнула дівчинка і сплеснула в долоні.— Яка ж ти гарна! Неначе вмита. Дай я трохи біля тебе посиджу. Маківочка не вміла розмовляти. А Катрусі здалося, що вона сказала: — Присядь. Коли хочеш, я на тебе одну пелюсточку скину. Війнув вітерець, і на дівчинку впала червона пелюсточка. Катруся поклала її на долоню і погукала сусідського хлопчика Василька, з яким дружила: — Васильку, а йди-но сюди, глянь, яка пелюсточка красива. Василько підійшов, подивився й сказав: — Таки справді гарнесенька... Потім Катруся повечеряла і лягла спати. Вранці вийшла надвір, зайшла в сад і скрикнула від здивування: — Ой, матусю! Глянь, куди за ніч квіточка перейшла. Увечері була он там, а теперь ось де... Мама Катрусина поглянула і каже: — Квіточки, доню, тільки в казці ходять. То вчорашня маківочка облетіла вночі, а вранці інша зацвіла. А тобі здалося, що вона сюди перейшла. Зрозуміла? — Ні, я не хочу так,—відповіла Катруся.— Хочу, щоб квіточки ходили. Я ходжу — хай і вони ходять!