Луперк
Луперк
М. Валерій Марціал, кн. I, епігр 117
Луперк ще здалека кричить: "Поете мій,<br /> Твій збірник епіграм — то ж золота латина;<br /> Для мене він, божусь, є насолод вершина...<br /> Я завтра шлю слугу — позич мені сувій!"
"Ні, ні! Твій раб старий, кульгавий і сліпий,<br /> А сходи в нас круті, і дім у нас — руїна<br /> Ти ж мешкаєш, я чув на спаді Палатіна,<br /> Атрект, мій видавець, либонь, сусіда твій
Всім пропонує там його книгарня щедра<br /> Флакка, Вергілія, Теренція і Федра —<br /> Померлих і живих довічні імена.
Там, тертий пемзою, до продажу готовий<br /> За п'ять динаріїв — така йому ціна —<br /> Стоїть і Марціал в одежі пурпуровій".