Так, я пам'ятаю ту стіну<br />
у нашій збуреній місцині.<br />
Стирчала до сьомого поверху майже.<br />
а на четвертім мала люстро,<br />
люстро неймовірне,<br />
бо не розбите, прикріплене міцно.

Не відбивало вже обличчя нічийого,<br />
нічиїх рук, які волосся укладають,<br />
жодних дверей навпроти,<br />
нічого, що б назвати можна<br />
місцем.

Було, неначе у відпустці,<br />
відображалось в ньому живе небо,<br />
рухливі хмари у повітрі дикім,<br />
румовищ пил, омиваний лискучими дощами,<br />
птахи в польоті, зорі, сходи сонця.

І так, як кожен добре зроблений предмет,<br />
служило люстро це без дорікань,<br />
із професійним браком здивування.