Давно ріка вернула в береги.<br />
Давно нора засипалася в кручі<br />
І місто мовчки зводить навкруги<br />
Вали із частоколами колючі.

Та ще лежить над плямами полян,<br />
Над краєм, що не розгортав ще крила,<br />
Важкий і нерозгаданий туман,<br />
Мов мармуру незайманого брила.

О мряко неповторної доби,<br />
Дими з-під стріх, що стеляться так низько,<br />
Жінки, що тчуть при огнищах собі,<br />
Чоловіки в дощах на пасовиськах!..

Що зверне їх до мутної ріки<br />
Від тих отар, від сивої худоби?<br />
Етруски, умбри, хижі гірняки…<br />
Щоб гори перейшли вони і д'оби.

І ось твоя ясна і щедра кров<br />
На твердь і міць Латинового дуба.<br />
І креше шлях ударами підков<br />
Рідня царева, зайшла і нелюба.

Проста чесното юної землі…<br />
Що Брутові і Цезарю дасть сили.<br />
Щоб полонили море кораблі<br />
Ілегіони сушу полонили.