Людина розповзається, як зібрання народне —<br />
хапаєшся за погляд, щось гукаєш колоритне —<br />
та вислизає, заповзає у таємні сховки,<br />
привалює себе речами і городить замки.

Усі — у хащах риштувань, ворожать на "що буде",<br />
крізь дірку часу розглядають вигадані біди.<br />
Це їх об'єднує, гуртує знову в юрби.<br />
І все ж патетика спадає, і тьмяніють фарби.

Гонитва припинилась, та триває втеча.<br />
Бракує явлення у танці Бога!

Але у сни ще зазирає живе Небо.<br />
Крізь марші стель, крізь мури хвиль —

пульсує Безмір.

Будь досконалим ритмом,

танцюй тонко

на пелюстках Часу —

усміхнено!

У центрі Всесвіту — твоє серце!

Радій!

Нема питання — не треба й відповіді.<br />
15-31 серпня 1998 р. Львів