Лірика
Лірика
ЛІРИКА
із книжки "ЖМЕНЯ ПІСКУ"<br /> (1910)<br /> ПІСНІ, ЗАКОХАНІ В МЕНЕ<br /> 1 У Східному морі,<br /> на острівці,<br /> на прибережнім білім піску<br /> я, не втираючи сліз,<br /> бавлюся з крабеням.<br /> 2 3 обличчя сліз<br /> не стала утирати —<br /> піску лиш<br /> показала жменю...<br /> Не можу я її забути!<br /> 3 Перед безкраїм морем —<br /> я сам-один.<br /> Котрий вже день отак:<br /> навернуться на очі сльози —<br /> виходжу з хати.<br /> 4 Геть поржавілий<br /> пістолет<br /> показався раптом,<br /> коли я пальцями розгрібав<br /> пісок на схилі дюни.<br /> 5 Оця піщана кучугура,<br /> яку борвій<br /> за ніч одну
згромадив,—<br /> чия могщіа це?<br /> 6 Сьогодні цілий день<br /> лежав долілиць на піску<br /> і згадував<br /> той перший біль<br /> далекого юнацького кохання.<br /> 7 До підніжжя великої дюни<br /> хвиля прибила колоду.<br /> На ній умостившись,<br /> дивлюся навкруг —<br /> пробую щось говорити.<br /> 8 О мертвого піску печаль! 3<br /> Варто лиш<br /> стиснути в руці —<br /> уже й зашурхотів<br /> між пальцями додолу.<br /> 9 Сльоза, упавши на пісок,<br /> всотала в себе<br /> тисячу піщинок.<br /> Яка вона важка,<br /> ця намистина — моя сльоза!<br /> 10 Разів сто ієрогліф "велике"<br /> я написаз на піску<br /> і, геть відкинувши<br /> думку про смерть,<br /> вернувся додому.<br /> 11 Дурна дитяча звичка:<br /> прокинуся —<br /> і довго ще лежу...<br /> Така вже прикра звичка,<br /> Не дорікай мені за неї, мамо!<br /> 12 Послинив грудку глини, розім'яв<br /> і виліпив обличчя матері —<br /> таке, коли вона заплаче.<br /> О, скільки туги<br /> в цім "портреті"!
13 Сидів у кімнаті<br /> без світла.<br /> Коли — із стіни,<br /> на ціпки обпираючись,<br /> батько і мати виходять...<br /> 14 Жартуючи,<br /> на спину матір підхопив,<br /> але була вона така легка,<br /> що я заплакав,<br /> не ступивши й кроку.<br /> 15 Схоплюся<br /> й вийду мовчки з дому,<br /> а потім повернуся мовчки —<br /> таку-от маю звичку!<br /> Хоча й кепкують з мене друзі...<br /> 16 Лиш батько мій<br /> зайдеться кашлем —<br /> "Адже ж так само<br /> кашляю і я!<br /> Якщо заслаб — то справи кепські"!<br /> 17 Якби дівчата<br /> мій почули плач —<br /> вони б сказали, мабуть:<br /> неначе хворий пес<br /> на місяць виє.<br /> 18 Вона —<br /> як далеке сюрчання цикади,<br /> моя печаль.<br /> І сьогодні<br /> чую її в серці.<br /> 19 І, тільки уявивши,<br /> ніби серце<br /> затягнуте<br /> у глибоченну яму,—<br /> я, стомлений, заснув.<br /> 20 Якби таке<br /> у руки діло,<br /> щоб аж горіли очі!
А вже коли б зробив —<br /> тоді й померти можна.<br /> 21 В трамваї переповненім<br /> щовечора<br /> в кутку тулюся.<br /> Який-бо жалюгідний<br /> я тоді!<br /> 22 Увечері в парку Асакуса<br /> замішався у збуджений натовп.<br /> Із натовпу вийшов,<br /> а в серці —<br /> та сама печаль.<br /> 24 В люстерко дивлюсь,<br /> виробляючи<br /> всякі гримаси,<br /> бо плакати<br /> вже набридло.<br /> 25 Сльози, сльози —<br /> диво, та й годі!<br /> Серце,<br /> омите сльозами,<br /> знов веселитися хоче.<br /> 26 Тільки здивований<br /> материн оклик<br /> привів мене до тями.<br /> Сиджу й паличками по чашці<br /> все стукаю...<br /> 27 Лежу в траві,<br /> а в голові ні думки.<br /> Капку на чоло мені<br /> скинувши,<br /> грає у небі пташина.<br /> 28 Я завжди<br /> закручував вуса вниз,<br /> а тепер це дратує мене —<br /> так само ж бо носить вуса<br /> людина, яку я зненавидів!
30 До грубого стовбура<br /> вухом припав<br /> і майже півднини<br /> общипував<br /> кору цупку.<br /> 31 "І задля цього-от<br /> жити?"<br /> "І через таке-от<br /> померти?"<br /> Годі, годі-бо сперечатись!<br /> 32 Коли у серці<br /> спокій —<br /> такий нечастий,—<br /> то навіть бій годинника<br /> послухати цікаво.<br /> 34 Зійшов<br /> на високу гору,<br /> картузом<br /> помахав комусь —<br /> і знову спустир.ся.<br /> 35 Десь багато людей,<br /> сперечаючись, тягнуть жереб.<br /> І мені б<br /> разом з ними<br /> щось витягнути!<br /> 36 Розгніваюсь — одне бажання маю:<br /> розбити б миску,<br /> дев'ятсот дев'яносто дев'ять<br /> мисок розбити б —<br /> і вмерти.<br /> 37 Гострий погляд<br /> низенького чоловіка,<br /> котрого я щоразу бачу в трамваї^<br /> запав мені в душу<br /> останнім часом.<br /> 38 Підійшов<br /> до крамниці дзеркал —<br /> і став, уражений:
Боже, який я ходжу<br /> злиденний!<br /> Раптом захотілося —<br /> чого б це? —<br /> поїздом поїхати.<br /> От з поїзда зійшов —<br /> а йти нема куди.<br /> Зайшов я в пустку-дім,<br /> скурив цигарку.<br /> Бо захотів<br /> побути<br /> тільки сам з собою<br /> Чомусь,<br /> як засумую,<br /> іду блукати містом.<br /> Вже третій місяць,<br /> як таким я став.<br /> В пухнасту<br /> снігу кучугуру —<br /> гарячими<br /> щоками!<br /> Отак би покохати...<br /> Як сумно мені,<br /> що маю<br /> аж забагато волі<br /> в нестямному своєму<br /> себелюбстві!<br /> Так, ніби прокинувся<br /> після столітнього<br /> довгого сну,—<br /> забаглося позіхнути,<br /> ані про що не думаючи.<br /> Останнім часом,<br /> схрестивши руки на грудях,<br /> я інколи думаю:<br /> "Якби оце вискочив перед мене<br /> велетень-ворог!"
47 Білими стали<br /> й побільшали руки.<br /> Говорять про нього:<br /> "Це надзвичайна людина!"<br /> І ось я зустрівся з ним...<br /> 48 Так захотілось мені<br /> похвалити іншу людину!<br /> У серці<br /> від себелюбства —<br /> вже гидко та сумно.<br /> 49 Шумить-шумить надворі дощ —<br /> і дома в наших геть у всіх<br /> такі обличчя хмарні...<br /> Та угамуйся ж,<br /> дуже прошу, дощику!<br /> 50 Ніби злетів<br /> з висоти височенної —<br /> якби ж поталанило<br /> з таким відчуттям<br /> життя своє закінчити!<br /> 51 Вже кілька днів,<br /> як у грудях мені почало<br /> потроху, ледь чутно<br /> зароджуватися каяття.<br /> І це не смішить мене.<br /> 52 Чуючи лестощі,<br /> навісніє серце моє,<br /> бо знає мене,<br /> як облупленого!<br /> А через це — і смуток.<br /> 53 У незнайомому будинку<br /> постукати вночі у двері<br /> і вшитися швиденько —<br /> ото було цікаво!<br /> Як я за цим сумую...<br /> 54 Часом поводжусь,<br /> неначе якийсь великий пан.<br /> Зате після цього
така на душі гіркота —<br /> ні з чим її не зрівняти!<br /> 56 Не здатним у житті<br /> до путнього чогось,<br /> нікчемним віршомазом<br /> мене вважає той,<br /> у кого я позичив гроші!<br /> 57 Долинув здалеку<br /> сопілки звук.<br /> Через те, що голову<br /> нахилив, чи що? —<br /> закапали сльози.<br /> 58 Є люди, для яких<br /> і те чудове,<br /> й це прекрасне!<br /> О, як би мати я хотів<br /> таку-от безтурботну вдачу!<br /> 59 Думки про смерть<br /> уже стали,<br /> як постійне<br /> вживання ліків.<br /> Все ниє і ниє серце...<br /> 60 Собака, що лежить<br /> в пилюці при дорозі,<br /> так смачно позіхнув,<br /> аж я зробив, як він.<br /> Бо заздрість узяла!<br /> 61 Щосили вперіщив<br /> собаку ціпком.<br /> А таке обличчя<br /> вродливе<br /> у цього хлопчини!<br /> 62 Як слухати приємно<br /> поважне, впевнене<br /> гудіння генератора!<br /> Коли б мені отак<br /> навчитись розмовляти!
63 Веселу вдачу маь<br /> один мій приятель.<br /> Стоїть перед очима й досі<br /> ота блідота втоми<br /> на мертвому його обличчі.<br /> 64 Слугуюча<br /> усяким самодурам,<br /> як люто<br /> я зненавидів<br /> своє житгя!<br /> 65 Неначе танцює дракон —<br /> злітає в небо пустельне<br /> і в ньому зникає дим.<br /> Дивився б на цей танок,<br /> аж поки мого життя!<br /> 66 Яка приємна втома!<br /> Це завджи так буває,<br /> коли не зводиш духу цілий день,<br /> і врешті закінчиш<br /> якусь важливу справу.<br /> 67 Чому я прикидаюсь,<br /> ніби сплю?<br /> Чому я позіхаю?<br /> А щоб не дати людям<br /> довідатися про мої думки!<br /> 68 Застигли палички в руці.<br /> Подумав раптом:<br /> "Так-от, помалу,<br /> я звикся врешті-решт<br /> з порядками у цьому світі!"<br /> 69 Читав сьогодні вранці<br /> листа від меншої сестри,<br /> що в дівчатах засиділась,<br /> і все мені здавалося,<br /> що це — любовний лист.<br /> 70 Так тяжко на душі!<br /> Вона у мене<br /> важніє, наче губка,
що водою здатна<br /> набратися до краю.<br /> 71 "Умри, умри!" —<br /> Розгнівалось на себе серце<br /> і зараз же принишкло.<br /> В найглибшій глибині його —<br /> дрімуча безпросвітність!<br /> 73 Батько і син зустрілись...<br /> Нічого спільного в душах,<br /> а спокійно стоять<br /> один навпроти одного.<br /> Як отаке назвати?<br /> 75 Таріль із печивом<br /> стоїть переді мною.<br /> Аж чую хрускіт вже —<br /> так хочеться покуштувати.<br /> Який-бо нетерплячий!<br /> 77 Просто так би<br /> побігти-помчати<br /> степом зеленим,<br /> щоб аж дух<br /> захопило в грудях!<br /> 78 "Новий піджак одягну<br /> і вирушу<br /> в мандри далекі".<br /> Ще один рік<br /> в таких думках минув.<br /> 79 Навмисно<br /> лампу загасив,<br /> щоб думати пильніше.<br /> Про що —<br /> і сам не знаю.<br /> 81 Може,<br /> він просто пожартував,<br /> замахнувшись ножем<br /> на себе?<br /> Але, Боже,— його обличчя!..<br /> 26
82 Розмовляли<br /> спочатку пошепки,<br /> а потім гучніше, гучніше...<br /> Пролунав пістолетний постріл<br /> урвалось життя людини.<br /> 83 Я інколи,<br /> як та мала дитина,<br /> дурію, регочу.<br /> Закоханий<br /> такого б не робив!<br /> 84 Просто так, без якоїсь мети,<br /> вийшов із дому...<br /> Так тепло надворі,<br /> так сонечко сяє!<br /> Набрав повні груди повітря.<br /> 85 3 рота вола натомленого<br /> цівкою слина тече...<br /> Здається, и за тисячу літ<br /> не перестане вона<br /> текти.<br /> 86 На обтесаній брилі,<br /> що при дорозі,<br /> схрестивши на грудях руки,<br /> сидів і дивився в небо<br /> якийсь чоловік.<br /> 87 3 неспокоєм у погляді,<br /> з якоюсь полохливістю<br /> він наглядає<br /> за гуртом людей,<br /> що кайлами працюють.<br /> 88 Сьогодні нарешті<br /> втекло із серця.<br /> Неначе<br /> поранений звір,<br /> ниття утекло!<br /> 89 Щедрий, широкий настрій<br /> раптом найшов на мене.<br /> От іду собі —
і начебто сил мені<br /> прибуває!<br /> 90 Захотілося просто<br /> самому поплакати —<br /> прийшов у готель і ліг.<br /> Які на дотик приємні<br /> ковдра і простирадло!<br /> 91 Друже мій!<br /> Не цурайся<br /> жалюгідності жебрака.<br /> І я, голодуючи,<br /> мав такий самий вигляд.<br /> 92 Свіжий запах чорнила,<br /> щойно я витягнув корок,<br /> одразу ж проник<br /> у мій шлунок порожній!<br /> Сиджу і сумую.<br /> 93 Печаль?<br /> Це коли терпиш<br /> спрагу в горлянці,<br /> холодної ночі<br /> скулившись у постелі.<br /> 94 "Погинуть хай усі,<br /> хто мене<br /> хоч однісінький раз<br /> голову змусив схилити!"<br /> Ось про що я Бога молив...<br /> 95 Двоє друзів я мав,<br /> таких схожих на мене!<br /> Один помер,<br /> а другий — з тюрми<br /> хворий недавно вийшов.<br /> 96 Великі здібності має<br /> приятель мій,<br /> а все упадає<br /> коло дружини.<br /> Шкода, їй-право, його!
97 Розбалакавшись,<br /> душу вилив —<br /> і начебто щось загубив!<br /> З таким почуттям<br /> я з другом розстався.<br /> 99 Такі собі здібності<br /> має приятель мій,<br /> а все ремствує, ниє...<br /> Шкода —<br /> такий буркотливий він!<br /> 101 Працюй, працюй,<br /> хоч сто разів працюй —<br /> все'дно життя<br /> солодшим не стає!<br /> Оце дивлюсь, дивлюсь на руки...<br /> 102 Печалюся,<br /> бо в майбутті своїм<br /> чого тільки не бачу!<br /> І як печаль оту<br /> прогнати з серця?<br /> 104 Узяла собі<br /> за веселу забавку<br /> намистинку звичайну<br /> моя душа.<br /> Ну що з нею вдієш?<br /> 105 3 благополуччя й спокою<br /> лицем і тілом<br /> гладнучи,<br /> я геть не задоволений<br /> теперішнім своїм життям!<br /> 106 Велику<br /> кришталеву кулю<br /> ось чого б я хотів!<br /> Про що б не думав,<br /> усе дивився б на неї.<br /> 107 Зарозумілий приятель мій!..<br /> Розмовляючи з ним,
я притакував,<br /> а здавалося —<br /> милостиню кидаю.<br /> 109 Дроблять каміння<br /> кайлами на пустирі,<br /> "гуп-гуп-гуп" —<br /> віддається у вухах.<br /> Мусив у хату ввійти.<br /> 110 Чомусь таке відчуття,<br /> ніби урвище в голові,<br /> і щодня, щодня<br /> тихо<br /> обвалюється земля.<br /> 111 Неначе десь далеко<br /> все дзвонить телефон...<br /> Оце й сьогодні<br /> цілий день<br /> печальний дзвін у вухах.<br /> 113 Буває інколи:<br /> так хочеться померти!<br /> Сховаюсь від людських очей<br /> де-небудь<br /> й роблю страшні гримаси.<br /> 114 Постежив поглядом<br /> за ротою солдатіз —<br /> і сумно стало:<br /> на обличчях<br /> ані сліду тривоги!<br /> 115 Сьогодні в земляків моїх<br /> такі бридкі обличчя —<br /> з душі аж верне!<br /> Піду додому<br /> і замкнуся.<br /> 116 "В наступний вихідний<br /> задам я хропака<br /> на цілий день!"<br /> Живу цією думкою<br /> всі три останні роки.
117 "На свіжоспечений хліб<br /> схоже воно",—<br /> бувало,<br /> думав я<br /> про серце своє!<br /> 118 "Тантара-тара,<br /> тантара-тара",—<br /> в голові, що тріщить від болю,<br /> ще й краплі дощу<br /> відлунюють.<br /> 119 Якось у нашому домі<br /> на рамах сьодзі<br /> папір поміняли.<br /> Того дня злагідніло<br /> моє серце.<br /> 120 "Ні, більше так не можу!" —<br /> sj Все кинув я і схопився...<br /> А просто<br /> десь за вікном<br /> кінь заіржав.<br /> 121 Зовсім розгублений<br /> зупинився у коридорі...<br /> Бо коли щосили<br /> двері я штовхонув —<br /> одразу вони відчинились!<br /> 123 Щоб кожний, хто його прочитає,<br /> став би з приязню<br /> згадувати мене,—<br /> отакого листа<br /> захотів написати сьогодні увечері.<br /> 124 Ясно-зелених,<br /> напився б їх,<br /> щоб тіло стало, неначе вода,<br /> прозорим-прозорим...<br /> Чи нема таких ліків?<br /> 125 Ця лампа<br /> завжди мене дратувала —<br /> і ось не витримав я:
вже третій вечір приятелюю<br /> з вогником свічки!<br /> 126 "Є слова, що в цілому світі<br /> ніхто їх не знає,<br /> тільки я<br /> ці слова розумію",—<br /> раптом подумав сьогодні.<br /> 127 Все шукаю<br /> нового чогось для душі.<br /> От і сьогодні забрів —<br /> бозна,<br /> що це за вулиця!<br /> 128 Сьогодні думав цілий день,<br /> що більший хист<br /> у всіх моїх товаришів.<br /> Купив букет весняних квітів —<br /> і сам на сам з дружиною...<br /> 129 А, власне кажучи,<br /> чому я тут?!<br /> Отак здивуюсь інколи<br /> і розглядаю в задумі<br /> свою кімнату.<br /> /%<br /> 130 Хтось харконув<br /> на підлогу в трамваї.<br /> І навіть від цього<br /> серце моє<br /> занило.<br /> 131 Де місце знайти таке,<br /> в якому безжурно<br /> ніч перебув би?<br /> Згадаю свій дім —<br /> серце холоне.<br /> 132 "Всі люди мають свій дім".<br /> Які сумні ці слова!<br /> Неначебто входжу в склеп —<br /> вертаюсь додому,<br /> лягаю спати.
134<br /> 135<br /> 136<br /> 137<br /> 138<br /> 140<br /> 141<br /> 2. 3. 0223079<br /> Щось надзвичайне<br /> людям показати б,<br /> а як усі здивуються —<br /> тоді-то саме час<br /> узяти й зникнути...<br /> У серці кожної людини —<br /> справжньої людини —<br /> в'язень стогне.<br /> Як думаю про це —<br /> так гірко на душі!<br /> Посварять дитину —<br /> на повен голос заплаче.<br /> Чиста дитяча душе,<br /> як хотів би я<br /> стати тобою!<br /> Крадіжку навіть<br /> не годне вже осудити<br /> серце моє,<br /> пойняте печаллю.<br /> Нема йому притулку ніде.<br /> Сьогодні зрозумів:<br /> слабкий я духом —<br /> дозволив, щоб було<br /> так гірко на душі,<br /> як у покинутої жінки.<br /> З усього розмаху, пам'ятаю,<br /> жбурнув годинника<br /> на каміння подвір'я.<br /> Любо згадати<br /> той молодечий запал!<br /> Нудьга пече тебе,<br /> серце,—<br /> тому й лютуєш ти!<br /> Нумо, нумо, друже,<br /> треба позіхнути трошки.<br /> Я все турбувався:<br /> "Навряд чи вона чинитиме опір<br /> моїм бажанням".<br /> 33
І от — завважав свою тривогу!<br /> Так гірко стало.<br /> 142 Душею кволих, боязких<br /> жінок Країни<br /> Вранішнього Сонця<br /> лаяв я цілу ніч<br /> під шум осінньої зливи.<br /> 143 Чоловіком я народився,<br /> був завжди серед чоловіків —<br /> і от зазнаю поразки.<br /> Тому-то, напевне, осінь<br /> пронизує душу мені.<br /> 144 Я так міркую:<br /> всі мої думки<br /> народжуються з того,<br /> що в кишені — ані гроша.<br /> Осінній вітер дме.<br /> 146 Осінній вітер!<br /> "Від сьогодні<br /> не розмовлятиму навіть<br /> із тим ледащом",—<br /> так поклав ясобі.<br /> 147 Пряма-прямісінька<br /> дорога без кінця,<br /> і я по ній іду,—<br /> таке-от почуття сьогодні<br /> на серці!<br /> 148 Я ні про що не думаю,<br /> я просто намагаюсь<br /> не забути дня,<br /> коли був зайнятий<br /> по горло.<br /> 149 "Найголовніше — гроші?" —<br /> Я зареготав<br /> Але через хвилину<br /> знову гостро<br /> потребу в них відчув.
дим<br /> 152 Неначе яка хвороба,<br /> туга за батьківщиною<br /> пойняла мене раптом!<br /> На дим у синім небі<br /> дивлюсь — і сумую.<br /> 153 Своє ім'я<br /> ледь чутно вимовив —<br /> і сльози потекли.<br /> У весну ту, в п'ятнадцять років,<br /> немає вороття.<br /> 154 У синє небо<br /> ти злітаєш, димеї<br /> І там самотньо<br /> гаснеш-танеш, диме!<br /> На мене ти подібний, правда?<br /> 155 Подорожуючи,<br /> в провіднику<br /> впізнав я випадково<br /> товариша<br /> шкільних років.<br /> 156 Любо дивитись<br /> на струмінь води,<br /> що б'є із шланга.<br /> Вернулось до мене на хвильку<br /> серце мого дитинства.<br /> 157 І друзі, і вчителі<br /> водно мені дорікали<br /> за моє недбальство в навчанні.<br /> Чому не стараюсь —<br /> ніяк не могли збагнути.<br /> 158 3 класу через вікно,<br /> пам'ятаю, втікав<br /> і біг на руїни замку,<br /> щоб долежати там,<br /> в самоті, без нікого!
Біля замку Кодзуката<br /> кидався горілиць<br /> на пишну траву,<br /> і хмарки забирали з собою<br /> п'ятнадцятилітню душу мою.<br /> Якщо ідеться про печаль —<br /> я можу сказати,<br /> що це таке.<br /> Бо смак ії спізнав<br /> занадто рано.<br /> Завжди, коли дивився<br /> на чисте блакитне небо,<br /> хотілось мені засвистіти.<br /> І я свистів собі,<br /> і був такий веселий!<br /> І навіть уночі,<br /> вже лігши спати,<br /> я все свистів.<br /> Свист був моєю піснею<br /> в п'ятнадцять років!<br /> Такий вже лайливий<br /> був один вчи^ль у нас!<br /> За довгу борідку<br /> ми дражнили його цапом.<br /> Разом зі мною<br /> каміння по горобцях<br /> так спритно кидав<br /> син колишнього капітана.<br /> І його пам'ятаю!<br /> Мій приятель<br /> згодом покинув мене.<br /> А тоді —<br /> ми разом книжки читали,<br /> разом ганяли м'яча.<br /> За шкільною бібліотекою<br /> серед буйної зелені,<br /> коли наставала осінь,<br /> жовті квіти цвіли,<br /> їхньої назви досі не знаю.
168 Як тільки опадали<br /> квіти сакури —<br /> найперший, хто вдягався<br /> в білу літню форму,—<br /> це був я І<br /> 170 Вже й літні канікули<br /> закінчились, а він<br /> так і не повернувся,—<br /> той молодий учитель,<br /> що викладав англійську.<br /> Ї71 Згадую, як у школі<br /> ми страйкували,<br /> але й від спогадів цих<br /> кров уже яе кипить.<br /> Тільки зігхаю нишком.<br /> 172 О, дайте мені<br /> ще хоч однісінький раз<br /> на балконне поруччя<br /> обпертись<br /> у школі моїй, з Морібка!<br /> 173 Під тим каштаном придорожнім<br /> я, пам'ятаю,<br /> сперечався з другом,<br /> який все переконував мене,<br /> що бог існує.<br /> 174 Західним вітром зірване,<br /> падало листя з сакур<br /> на вулиці Утімару.<br /> Ворушити ногами його —<br /> яка то була насолода!<br /> 175 Книжки, що їх колись<br /> любив читати я!<br /> Тепер вони<br /> здебільшого<br /> уже не популярні.<br /> 176 Наче камінь<br /> з гори скотився —<br /> саме так<br /> я ввігнався<br /> в сьогоднішній день.
177 В сумних очах хлопчини<br /> щира заздрість горіла:<br /> он пташка маленька<br /> у небі летить,<br /> летить і співає...<br /> 178 Як шкода<br /> мені стало тепер<br /> навіть тих черв'яків,<br /> яким я розтин робив<br /> там, під шкільним парканом.<br /> 179 Незмірним жаданням<br /> все в світі пізнати<br /> палали очі мої,<br /> а старша сестра турбувалась:<br /> "Ти що, закохався в когось?"<br /> 180 Твори Сохо<br /> давав читати мені<br /> один мій приятель.<br /> Скоро він школу покинув.<br /> Через бідність.<br /> 182 Один наш учитель<br /> розповідав, пам'ятаю, нам,<br /> що в чоловіка якогось<br /> життя пішло шкереберть,<br /> і все—через таланті<br /> 183 У ті часи —<br /> найбільший в школі<br /> ледар був.<br /> А нині<br /> як старанно він працює!<br /> 184 3 виду —<br /> селянин селянином.<br /> Тільки три дні<br /> пробув у столиці мій друг —<br /> і швиденько додому!<br /> 185 Колись у Барадзіма<br /> алеєю серед сосон<br /> гуляв я
з дівчиною одною.<br /> Як вона вірила в свій хисті<br /> 186 Очі боліли —<br /> і я надягав<br /> темні окуляри...<br /> От тоді і навчився<br /> плакати на самоті.<br /> 187 Серце моє і сьогодні<br /> ладне ось-ось<br /> заплакати нишком.<br /> Ровійшлися друзі<br /> своїми шляхами.<br /> 188 Раніш від усіх<br /> спізнав я солодощі<br /> й печаль кохання.<br /> Раніш від усіх<br /> і постарію.<br /> 189 Один мій приятель,<br /> коли занадто хвилювався,<br /> руками починав махати,<br /> щось белькотів і рюмсав,<br /> як п'яничка...<br /> 191 Вже три роки,<br /> як думати я почав:<br /> "А новорічні ж вітання<br /> я пишу лиш на те,<br /> щоб похватилась!"<br /> 192 Прокинувся —<br /> і раптом затужив:<br /> адже мій сон,<br /> як і колись,<br /> бентежний, неспокійний!<br /> 193 Мій приятель;<br /> Що про його талант<br /> колись багато говорили,<br /> тепер сидить в тюрмі.<br /> Осінній вітер дме.
195 Серйозно займатися музикою —<br /> давня мрія<br /> моєї дружини.<br /> Нині<br /> вона не співає.<br /> 196 Всі друзі мої<br /> одного чудового дня<br /> роз'їхались хто куди.<br /> Відтоді за вісім років<br /> ніхто відомим не стаз.<br /> 197 Сьогодні згадав<br /> ту далеку ніч,<br /> коли я приятелю^<br /> найпершому з усіх,<br /> повідав про своє кохання.<br /> 198 Як повітряний змій,<br /> коли порветься нитка,—<br /> так швидко й легко<br /> полетіло воно ген-ген,<br /> серце мцєї юності!<br /> 199 О люба серцю<br /> рідного села говірка!<br /> В юрбу на станції<br /> хутенько замішавсь,<br /> аби її почути.<br /> 200 Мов хворий звір,<br /> у мене серце.<br /> А як про рідний край<br /> зачує —<br /> одразу втихомириться.<br /> 201 Чомусь подумав раптом:<br /> а в рідному селі<br /> щодня я слухав,<br /> як горобці цвіркочуть.<br /> Вже третій рік не чую їх.<br /> 202 Натрапив<br /> на книжки з географії,<br /> які мені колись
подарував<br /> покійний наш учитель.<br /> 203 Що сталося, цікаво,<br /> з тим м'ячем,<br /> якого зашпурнув я<br /> аж тоді ще<br /> на дощану покрівлю школив<br /> 204 Ах, те каміння<br /> при дорозі<br /> в нашому селі!<br /> Й цього, на певно, року<br /> знов у траві втонуло.<br /> 205 Коли я розставався зі своїми,<br /> сестричка жалісно кричала:<br /> "Купи гета<br /> з червоними шнурками!"<br /> 0 дитинко!<br /> 206 Два дні тому<br /> побачив гори на малюнку.<br /> 1 от сьогодні вранці<br /> раптом затужив<br /> за горами рідного краю.<br /> 207 Як зачув<br /> сопілку лоточника —<br /> здалося, знайшов<br /> загублене серце<br /> дитинства.<br /> 208 Останнім часом<br /> і мама інколи<br /> мову заводить<br /> про рідне село.<br /> Надходить осінь.<br /> 209 Мимохіть, непомітно<br /> почали розмовляти<br /> про рідні місця...<br /> О запах пряжених моті<br /> осінньої ночі!
210 Хоч де б я був —<br /> за селом Сібутамі<br /> тужитиму.<br /> Пам'ятатиму гори!<br /> Пам'ятатиму річку!<br /> 211 Городи, поля продають,<br /> день у день п'ють саке —<br /> занапащають свій вік<br /> односельці мої.<br /> Так тягнеться серце до них сьогодні!<br /> 212 Як жаль-<br /> ці діти,<br /> мої недавні учні,<br /> також покинуть<br /> скоро батьківщину!<br /> 213 Як хлопці з нашого села<br /> зустрінуться де разом —<br /> то їхню радість<br /> ніякий сум<br /> перемогти не в силі.<br /> 214 Наче камінням<br /> женуть мене —<br /> з того дня, як покинув село,<br /> печаль не погасне<br /> ні на хвилину.<br /> 215 Ніжно-зеленії<br /> Знову перед очима стоять<br /> верби на березі Кітакамі,<br /> начебто просять:<br /> "Заплач!"<br /> 216 Навіть скромнісіньку<br /> зачіску "кусімакі"<br /> у дружини лікаря<br /> в нашім селі —<br /> любо мені згадати!<br /> 217 Згадав і того чоловіка,<br /> котрий у сільську управу<br /> реєструватись прийшов,—
він хворів на сухоти<br /> і незабаром помер.<br /> 218 Зі мною в школі він змагався<br /> за першість у навчанні,<br /> мій приятель,<br /> що тут, в нічліжці,<br /> порядкує!<br /> 219 І Тійодзі, й інші друзі мої<br /> подоросліли, покохали<br /> і мають уже дітей.<br /> Так само,<br /> як я в чужині.<br /> 220 Колись на святі Бон<br /> вона мені сказала, пам'ятаю:<br /> "Я кімоно своє<br /> тобі позичу —<br /> ну-бо, станцюй"!<br /> 221 О Санта,<br /> як шкода тебе!<br /> Придуркуватий ж— старший брат,<br /> каліка — батько,<br /> а ти й вночі з книжками.<br /> 222 Зі мною разом<br /> поганяв гнідого лошака<br /> один хлопчина-сирота.<br /> Він так полюбляв<br /> украсти щось!<br /> 223 Великі<br /> червоні квіти<br /> на її кімоно —<br /> і досі перед очима стоять.<br /> Кохання в шість років.<br /> 224 Коли вже й прізвище його забули,<br /> він повернувся знов —<br /> ніхто не знає нащо —<br /> в своє село.<br /> Трусив його нещалтшй кашель.
225 І навіть сина<br /> злюки-тесляра<br /> так шкода!<br /> Як на війну пішов —<br /> живим не повернувся.<br /> 226 Старший син<br /> жорстокого поміщика<br /> легенями хворів.<br /> Пригадую: у день його одруження —<br /> весняний грім!<br /> 227 Перед своїм Содзіро<br /> О-Кане, плачучи,<br /> скаржиться на життя.<br /> Цвіт редьки<br /> біліє в сутінках.<br /> 228 Той тихий писар з управи<br /> таки збожеволів —<br /> про це тільки й мови було<br /> в нашому селі<br /> тієї осені.<br /> 229 Двоюрідний мій брат,<br /> ловами в горах переситившись,<br /> почав горілку пити,<br /> продав хатину,<br /> а потім занедужав і помер.<br /> 230 Коли я підходив до нього<br /> і брав за руку,<br /> він плакати починав і нишкнув —<br /> тодішній мій приятель,<br /> що завжди бешкетував, захмелівши.<br /> 231 Надудлившись горілки,<br /> з ножем<br /> за жінкою ганявся —<br /> такий учитель був у нас.<br /> З села його прогнали.<br /> 232 Рік у рік<br /> сухотників<br /> більше стає.
Запросили в село<br /> молодого лікаряі<br /> 233 Ловити світляків<br /> я їй пропонував<br /> нобіля річки —<br /> вона ж мене тягла<br /> на горові стежки.<br /> 234 Згадалися<br /> краплі дощу<br /> на ясно-ліловому<br /> цвіті картоплі.<br /> Дощ у столиці.<br /> 235 Ах! Моя туга<br /> за рідним селом<br /> засяяла в серці,<br /> як золото,<br /> чисто і рясно.<br /> 236 3 ними ніхто<br /> не дружив,<br /> і вони були<br /> завжди сумні,<br /> діти злого жандарма.<br /> 237 Того дня вона починається, кажуть,<br /> коли закує зозуля.<br /> На цю хворобу<br /> приятель мій слабував.<br /> Що ж бо сталося з ним?<br /> 238 Як я думав,<br /> так воно є<br /> насправді.<br /> Вісті з рідного краю<br /> сьогодні вранці прийшли.<br /> 239 Сьогодні почув:<br /> та сердешна<br /> вдова<br /> цілком віддалася<br /> брудному коханню.
240 "Вгамуй скорботу<br /> у своїй душі".<br /> Для мене<br /> цей псалом<br /> вона співала.<br /> 241 О, дух, в неї був,<br /> як у мужаї<br /> Де вона нині?<br /> І які тепер<br /> має думки?<br /> 242 Колись у моїм саду<br /> ясної місячної ночі<br /> білу квітку азалії<br /> ти зірвала.<br /> Не забувай тих днів!<br /> 243 У нашім селі<br /> вона перша<br /> учення Христа<br /> проповідувала,<br /> жінка та молодаї<br /> 244 Вранішні співи цикад<br /> на туманній рівнині Кома<br /> біля станції —<br /> саме вони<br /> чомусь у душу запали.<br /> 245 Щойно я вгледів<br /> крізь шибку вагона<br /> ген там на півночі рідне село,<br /> сопок моїх вершини *-т<br /> зараз уже й піджака застебнув.<br /> 246 На землю<br /> рідного села<br /> ступив — і раптом<br /> легесенькими ноги стали,<br /> а серце — таким важким.<br /> 247 Тільки в рідне село<br /> увійшов —<br /> одразу серце защеміло.<br /> Яка широка вулиця стала!<br /> І міст новий.
248 Я ніколи не бачив<br /> цієї вчительки,<br /> що дивиться<br /> а вікна<br /> колишнього класу мого!<br /> 249 У цьому будинку,<br /> з оцього саме вікна<br /> весняної ночі<br /> ми разом з Хідеко<br /> слухали жаб'ячий скрекіт.<br /> 250 Як сумно згадати:<br /> колись мене називали<br /> дитиною з Божим даром!<br /> Прийшов оце в рідне село.—<br /> і плачу...<br /> 251 Під тим надрічковим горіхом,<br /> що по дорозі<br /> з нашого села на станцію,—<br /> я підібрав був<br /> кілька камінців.<br /> 252 На рідні гори<br /> дивлюсь —<br /> і слів не знаходжу.<br /> Дякую вам за красу,<br /> рідні гори І<br /> В РОЗКОШАХ ОСІННЬОГО ВІТРУ<br /> 253 О небо батьківщини,<br /> яке далеке ти!<br /> На високий будинок<br /> піднявся я сам-рдин<br /> і, засмучений, знову спустився.<br /> 254 Світлий, як лерлиночка,<br /> малюк.<br /> І навіть він.<br /> коли .сказали "Вже осінь!" —<br /> задумався.
255 Печаль —<br /> це осінній вітері<br /> Нечасто я плачу,<br /> але зараз-от<br /> сльози рясні.<br /> 256 Наче голову я поклав<br /> на блакитні<br /> перлини журби —<br /> шум сосон<br /> цілісіньку ніч наслухаю.<br /> 257 Врочисті криптомерії<br /> на горі Нанаяма<br /> мовби хто підпалив —<br /> щойно запало сонце.<br /> Яка ж бо тиша!<br /> 258 "Якщо її прочитаєш —<br /> пізнаєш велику скорботу",—<br /> і він жбурнув<br /> у полум'я книжку.<br /> Добре серце у цього діда!<br /> 259 Навколишні речі —<br /> якісь невідчутні,<br /> ще й потонули в сутінках.<br /> Докупи зібрались<br /> усі мої печалі.<br /> 260 Похитується<br /> в калюжі<br /> небо вечірнє<br /> й пурпурові стрічки.<br /> Пройшов осінній дощ.<br /> 261 Осені прихід —<br /> це., як вода!<br /> Умиєшся —<br /> і всі твої думки<br /> новими стануть.<br /> 262 Затуживши,<br /> на кручу пішов.
А там<br /> якісь невідомі пташки<br /> дзьобали черлену шипшину.<br /> 263 На перехресті — осінь.<br /> На три шляхи<br /> повіяв<br /> вітер —<br /> і сліду вже нема!<br /> 264 Відразу ж<br /> я вчуваю<br /> голос осені!<br /> Печальна<br /> в мене звичка.<br /> 265 Звичайна собі гора.<br /> А прийде осінь —<br /> і дивишся святобливо:<br /> чи не бог<br /> там живе?<br /> 266 "Усі мої бажання й задуми<br /> геть вичерпалися".<br /> О Боже, цілий день<br /> така-от гадка<br /> мене мучить.<br /> 267 Дощик залопотів.<br /> Дивлюсь<br /> на мокре подвір'я —<br /> про сльози<br /> вже й забув.<br /> 268 Колись у нашім храмі<br /> я наступив на гребінець.<br /> А сьогодні<br /> мені приснивсь метелик,<br /> на ньому вирізьблений.<br /> 269 Спробував стати таким,<br /> яким був у дитинстві.<br /> Пригадую,<br /> як же хотілося мені<br /> з ким-небудь порозмовляти.
270 Шурх... шурх... шурх,—<br /> зашелестить просяниця.<br /> Як гарно в нашій хаті,<br /> під дахом,<br /> коли, бува, вітер осінній подме.<br /> 271 "Сьогодні у юрбі,<br /> поміж чужих плечей,<br /> її побачив".<br /> Навіть таке<br /> в щоденник записав.<br /> 272 Світський естет<br /> і тепер, як за давніх часів,<br /> старіє, либонь, уночі,<br /> стискаючи руки<br /> кольору перлів...<br /> 273 Хоча б на кілька днів<br /> забути!<br /> Отак забути,<br /> як каміння тоне<br /> у весняній траві.<br /> 274 Немов колись давно<br /> я бачив цього чоловіка<br /> у колискових снах —<br /> такий він<br /> моєму серцю любий.<br /> 275 "Місяць без богів" настав.<br /> Пригадався той ранок,<br /> коли на горі Івате<br /> перший сніг<br /> аж на брови мені навис.<br /> 276 Шелестить, шелестить<br /> сліпий дощик.<br /> Розкуйовдились трошки<br /> у присадку<br /> квіти хагі.<br /> 277 На суворому<br /> небі осінньому<br /> жодної тіні нема.
О, самоти забагато!<br /> Хоч би крук який пролетів!<br /> 278 Після дощу<br /> визирнув місяць.<br /> Де-не-де заблищали<br /> мокрі дахи череп'яні —<br /> і стало сумно.<br /> 279 Коли голодував я,<br /> до мене підійшов,<br /> виляючи тонким хвостом,<br /> якийсь худий дворняга.<br /> Такий ласкавий писок був у нього!<br /> 280 Я й не помітив,<br /> як розучився плакати.<br /> Де та людина,<br /> яка б мене<br /> плачу навчила?<br /> 281 Ніяк не зупинити<br /> сліз —<br /> вино з собою<br /> привело печаль<br /> Ет, зараз як станцюю^/<br /> 282 Сюрчить цвіркун.<br /> Усівся біля нього<br /> на узбічнім камені —<br /> і плачучи, і сміючись,<br /> з собою розмовляю.<br /> 283 Забракло сил,<br /> і я заслаб.<br /> Відтоді<br /> стало мене звичкою<br /> з напіврозкритим ротом спати.<br /> 284 Одну-єдину людину<br /> підкорити собі —<br /> оце й усе,<br /> чого я бажав у житті.<br /> Ах, нерозумна молодість!
285 Який-бо ніжний погляд у неї,<br /> коли вона мене картає!<br /> Чи ж буду їй назло<br /> відповідати<br /> холодним тоном?<br /> 286 Такі ж гарячі сльози<br /> були у мене й тоді,<br /> коли покохав уперше.<br /> Дні, коли плачеш,<br /> з іншими не зрівняти.<br /> 287 Начебто я зустрівся<br /> з давним-давно<br /> позабутим другом —<br /> гак радісно слухати<br /> плескіт хвиль.<br /> 288 Якби<br /> на сталевому небі<br /> осінньої ночі<br /> з'явилася гора,<br /> що вогонь вивергає!<br /> 289 Гора Івате.<br /> Восени ка рівнині Самбо<br /> біля її підніжжя —<br /> стільки цикад!<br /> Як же мені їх почути?<br /> 290 Як батько,<br /> осінь сувора,<br /> як мати,<br /> осінь ласкава<br /> для безпритульного сина.<br /> 291 Осінь настала,<br /> Туга кохання й на хвильку<br /> серця не відпускає.<br /> І сон не бере — серед ночі<br /> слухаю крики диких гусей.<br /> 292 Вже середина "довгого місяця".<br /> Доки ж бо житиму так,<br /> не в змозі вирватись —
наче школяр! —<br /> з полону туги цієї?<br /> 293 Вона своїх думок<br /> не розкриває.<br /> А прислала мені<br /> незабудки —<br /> і все стало ясно!<br /> 294 Як луком,<br /> що намок на дощі<br /> і став надміру тугий,<br /> заволодіти твоїм серцем<br /> ніяк не можу!<br /> 295 Над гірською каплицею,<br /> людьми позабутою,<br /> вітер між сосон<br /> шумить день і ніч,<br /> кам'яному коню щось нашіптує.<br /> 296 Ледь чутний<br /> запах трухлявих дерев<br /> упереміш з грибним...<br /> Значить, осінь<br /> вже гМь-то пізня.<br /> 297 Наче дощ<br /> зашумів у лісі —<br /> пронеслись по деревах<br /> мавпи,<br /> такі до людей подібні.<br /> 298 Глибокі хащі. Далекий постук...<br /> В країну карликів,<br /> які товчуть зерно,<br /> у дуплах сидячи,<br /> потрапив я, чи що?<br /> 299 Коли почався всесвіт —<br /> був тільки ліс.<br /> У нім людина-напівбог,<br /> мабуть, вогонь свій<br /> пильнувала.
300 Піски, піски —<br /> і краю Гм не видно...<br /> Бог, що живе<br /> в пустелі Гобі,—<br /> це осені бог!<br /> 301 На небі й на землі<br /> моя печаль<br /> із сяйвом місяця<br /> осінню ніч<br /> усеосяжну сотворили.<br /> 302 Блукаю самотою,<br /> наче підбираю<br /> печальні<br /> звуки ночі,<br /> які сочаться в тишу.<br /> 303 Як засинає мандрівець*<br /> повернувшись у рідне село,—<br /> саме так,<br /> непомітно, спокійно*<br /> настала зима.<br /> ТІ, ЯКИХ ВАЖКО ЗАБУТИ<br /> 304 О шипшино із запахом моря!<br /> На піщаному<br /> березі півночі<br /> цього року також<br /> ти розквітла?<br /> 305 Полічив молоді свої роки,<br /> на які покладав надії,<br /> подивився уважно<br /> на пальці —<br /> 1 спротивіли мандри мені.<br /> 306 Аж тричі<br /> поглянув я з вагона<br /> на назву цього містечка —<br /> близьким другом<br /> вона мені стала.
307 Згадався<br /> учень перукаря з Хакодате.<br /> Я попросив його<br /> вухо мені поголити —<br /> бо в чудовому настрої був!<br /> 308 Приїхавши услід за мною,<br /> жили у глушині,<br /> де ні душі<br /> знайомої нема,<br /> мої дружина й мати!<br /> 309 Як тільки згадаю море Цугару —<br /> бачу сестрички очі:<br /> на пароплаві,<br /> змучена хитавицею,<br /> такою смирненькою вона стала...<br /> 310 Мій друг, пам'ятаю, любив,<br /> заплющивши очі,<br /> читати вголос рядки<br /> про тугу в серці.<br /> Листи йог^— з жартами і печаллю!<br /> 311 В дитинстві якось<br /> поруччя моста<br /> мій друг вимазав гноєгл—<br /> тепер про витівку свою<br /> розповідає не сміючись.<br /> 312 "Навряд чи<br /> коли-небудь в житті<br /> одружуся!" —<br /> Похвалявся мій друг.<br /> І досі ще не жонатий.<br /> 313 Ах, вчителька та<br /> молода!<br /> Як сумно в неї<br /> поблискувала<br /> окулярів оправа!<br /> 314 Мій приятель<br /> їсти мені давав,<br /> а я його зрадив —<br /> ну що за натура?!<br /> Згадав — і так гидко—
315 Вулице Зелених верб<br /> у Хакодате,<br /> найприємніші згадки — про тебе!<br /> Вірші приятеля про кохання.<br /> Квіти волошок.<br /> 316 Як тужила вона<br /> за пахощами жита<br /> в рідних краях!<br /> Через брови її<br /> я спокій згубив.<br /> 317 Свіжий<br /> запах паперу<br /> іноземної книжки...<br /> Так захотілося<br /> мати гроші!..<br /> 318 Пінливі хвилі<br /> з шумом набігали<br /> на узбережжя Оомбрі<br /> в Хакодате...<br /> О, скільки там думок було!<br /> 319 Щоранку, щоранку<br /> модну китайську пісеньку<br /> награвав мені<br /> той будильник —<br /> ах, як я любив його!<br /> 320 Усю журбу<br /> своїх поневірянь<br /> поклав списати,<br /> але нічого путнього не вийшло.<br /> Чернетки навіть не вчитаю!<br /> 321 Вже скільки разів<br /> наважувавсь я померти —<br /> і не помер.<br /> Яка смішна й печальна<br /> життя мого дорога!<br /> 323 А ще пам'ятаю старця —<br /> якісь священні слова<br /> він бубонів
собі під ніс,<br /> вештаючись по вулицях.<br /> 324 Так, ніби сказав:<br /> "Вважайте мене<br /> зовсім не вартим уваги",—<br /> у гори жити пішов<br /> мій приятель богорівний!<br /> 325 Затягуючись сигаретою,<br /> на березі моря,<br /> що бурхало хвилями,<br /> в нічному тумані<br /> стояла жінка.<br /> 327 Щоразу,<br /> коли дивлюсь<br /> на плесо великої річки,<br /> думки мої, Ікуу,—<br /> про твої страждання!<br /> 328 Не знав мій приятель,<br /> до чого прикласти<br /> і розум свій,<br /> і жалісливу вдачу,—<br /> марнував життя своє в гульні.<br /> 329 Тут збираються люди<br /> безвольні<br /> і п'ють вино.<br /> Став притулком для них<br /> мій дім!<br /> 330 "Коли журба мене пойме —<br /> я голосно сміюсь,<br /> питання всі свої болючі<br /> розв'язую вином",—<br /> казав мій старший друг.<br /> 331 Мій приятель<br /> ще замолоду став<br /> батьком великої сім'ї.<br /> А випивши, співав собі,<br /> ніби й нема дітей у нього.
.333 Притлумлюючи позіх,<br /> у вікно нічного поїзда<br /> рукою помахав.<br /> Тепер би так<br /> не став прощатись!<br /> 336 Глупої ночі<br /> на станції Куттян<br /> з вагона вийшла жінка.<br /> Під локоном на скроні<br /> був давній шрам у неї.<br /> 337 Та осінь в Саппоро<br /> дала мені<br /> печаль-журбу,<br /> яку несу я<br /> і донині.<br /> 340 У пересварках<br /> старшої та меншої сестер<br /> минула наша перша<br /> ніч у Саппоро.<br /> Періщив дощ надворі.<br /> 342 Нудьга й печаль<br /> на вулицях Отару.<br /> Ніколи не співали<br /> люди ці<br /> з хрипкими голосами!<br /> 343 Ще пам'ятаю:<br /> "Покажіть долоню свою",—<br /> підійшов ворожбит.<br /> Голова трусилась йому,<br /> неначе він плакав.<br /> 344 Позичив у мене<br /> кілька дрібняків<br /> мій приятель — і пішов.<br /> Ах, не забути мені<br /> снігу на його плечах!<br /> 345 А чи я сам<br /> не пишався колись<br /> у глибині душі
тим, що не вмію жити<br /> і злидарюю?<br /> 346 "Змарніле тіло твоє<br /> стало суцільним клубком<br /> бунтівного духу",—<br /> так одного разу<br /> сказали мені.<br /> 348 П'яний мій друг, пам'ятаю,<br /> схопив за ніжку стілець<br /> і замахнувся на мене.<br /> Тепер його злість,<br /> мабуть, вже минула.<br /> 349 І той, хто зазнав поразки,—<br /> насправді був я,<br /> і хто до спірки призвів —<br /> також був я.<br /> Тепер-тф це розумію.<br /> 350 "Вдарю!" —<br /> . Мені говорили,<br /> а я підступав:<br /> "Ану, вдар!"<br /> Ах, як я тужу за тим часом!<br /> 351 "Ти тричі<br /> до горла мого<br /> меч приставляв",—<br /> такі слова прощання<br /> почув я від нього.<br /> 352 Посварившись з другом,<br /> страшенно його зненавидівши,<br /> я мусив розстатися з ним.<br /> І от прийшов такий день,<br /> коли і про нього згадки — любі.<br /> 353 Ах, той юнак<br /> з прегарними бровами!<br /> Коли назвав його<br /> молодшим братом —<br /> він тільки усміхнувся.
355 Мій приятель,<br /> що витирає обличчя,<br /> заліплене снігом,—<br /> став палким<br /> прихильником комунізму.<br /> 357 Був друг у мене,<br /> який говорив:<br /> "Переїду на Сахалін<br /> і там почну<br /> зовсім інше, нове життя!"<br /> 358 3 солодкою тугою<br /> згадую час,<br /> коли я сказав:<br /> "Ненавиджу світ цей —<br /> у ньому немає ладу!"<br /> 359 "Знайшов напарника,<br /> відкриємо аптеку<br /> і так розбагатієм!"<br /> І, щоб здійснити мрію цю,<br /> я чув, мій друг шахрує.<br /> 360 На лицях його,<br /> мертвотно-блідих,<br /> сльози блищали —<br /> про смерть говорив<br /> молодий торговець.<br /> 361 3 дитиною за плечима,<br /> на пероні, куди задувало сніг,<br /> очима мене проводжала...<br /> Ах, дружинонько, брів твоїх<br /> ніколи мені не забути!<br /> 362 Як ворога, ненавидів його,<br /> але так довго<br /> тиснув йому руку!<br /> Бо він сказав:<br /> "Настав розлуки час".<br /> 363 Поїзд рушив —<br /> і миттю я<br /> од вікна
одвернувся:<br /> "Не розпхикаюсь!"<br /> 364 Коли крізь мокрий сніг<br /> наш поїзд мчав<br /> по рівнині Ісікарі —<br /> я був заглиблений<br /> у повісті Тургенева!<br /> 365 Усе міркую над тим,<br /> які згадки про себе<br /> лишаю після від'їзду.<br /> Сумний початок мандрів!<br /> Наче на смерть ідеш.<br /> 366 Коли, уже під'їхавши,<br /> я ненароком заморгав —<br /> то зараз же відчув,<br /> як по моїх щоках<br /> скотилося щось холодне.<br /> 369 Поїзд далекого прямування.<br /> Довго мені ще їхати!<br /> Аби забути<br /> про кольки у животі,<br /> покурюю тютюнець.<br /> 370 Від раптового брязку<br /> шабельних піхов<br /> у попутника-офіцера —<br /> нитка моїх думок<br /> розірвалась!<br /> 371 Нічого про це містечко<br /> не знаю, крім назви.<br /> А готельчик у ньому<br /> такий затишний,<br /> мовби я в рідному домі.<br /> 372 Один з моїх попутників<br /> був член парламенту.<br /> Він спав з відкритим ротом —<br /> я глянув на його обличчя<br /> і подумав: "Теж сумне!"
373 В готелі зупинився:<br /> "Сьогодні вже<br /> наплачусь досхочу!"<br /> Чай принесли увечері,<br /> холодиий-холоднючий!<br /> 376 Річка Сораті<br /> сховалося під снігом —<br /> хоч би птах пролетів.<br /> І тільки в прибережнім лісі<br /> стоїть якийсь чоловік.<br /> 377 Є в світі люди,<br /> що все своє життя<br /> серед снігів живуть.<br /> То ворогують, то дружать<br /> із самотністю.<br /> 378 Чим більше<br /> втомлююся в поїзді,<br /> тим більше<br /> думаю про всяке.<br /> Моя нещасна вдача!<br /> 379 Неначе пісню співав —<br /> так оголошував назву станції<br /> молодий вокзальний службовець.<br /> Ах, ласкаві очі його!<br /> Досі я бачу їх.<br /> 382 Не думав ні про що<br /> і ні про що не згадував —<br /> на цілий день<br /> своє довірив серце<br /> стуку поїзда.<br /> 383 Остання станція.<br /> В містечко я ввійшов...<br /> Таким печальним блиском<br /> світився сніг<br /> на вуличках його!<br /> 384 Сліпучі крижини<br /> і гомін птахів...<br /> І місяць,
холодний, як крига,<br /> над Кусіро-морем!<br /> 385 Пляшечку<br /> із замерзлим чорнилом<br /> наблизив я до вогню —<br /> сльоза побігла<br /> під світлом.<br /> 386 Тільки обличчя і голос<br /> лишилися в нього<br /> такі, як і перше.<br /> З колишнім приятелем зустрівся<br /> в цьому далекому краї.<br /> 387 Ах, тут,<br /> на краю батьківщини,<br /> пив я вино.<br /> Неначе сьорбав<br /> (?сад печалі.<br /> 390 Захвилювалася вона,<br /> коли побачила,<br /> що я сп'янів,<br /> співати навіть перестала.<br /> Як їй тепер ведеться?<br /> 391 Звали цю жінку Коякко —<br /> "маленький служка".<br /> Такі вже ніжненькі<br /> були в неї мочки вух!<br /> Забути їх не можу.<br /> 392 Опівночі серед снігу,<br /> притулившись до мене,<br /> стояла жінка.<br /> Яка тепла була<br /> її рука!<br /> 393 Коли я спитав:<br /> "Ти хочеш померти?" —<br /> Вона сказала: "Дивись!"<br /> І я побачив рубець<br /> у неї на горлі.
395 Коли говорили їй: "Танцюй!" —<br /> вона підводилась і танцювала,<br /> аж поки знесилено<br /> падала на підлогу,<br /> одурманена дешевим вином.<br /> 396 Звичайно дожидалась,<br /> поки я<br /> захмелію —<br /> а тоді вже й починала<br /> шептати про свої печалі.<br /> 397 Коли я питав:<br /> "Що трапилося з тобою?" —<br /> Вона силкувалась<br /> на блідому обличчі<br /> щиру усмішку зобразити.<br /> 398 Як тяжко мені було<br /> бачити<br /> на білих, як перлини,<br /> її руках<br /> сліди брудних поцілунків!<br /> 399 1 коли, сп'янівши,<br /> я голову опускав,<br /> і коли, захотівши води,<br /> розмикав повіки —<br /> чув щораз, я гукали її.<br /> 400 Неначе комашка,<br /> що летить на вогонь,<br /> приходити звик я<br /> тільки до тих будинків,<br /> де ясно світяться вікна.<br /> 401 Уже зібрався<br /> іти додому —<br /> стояв у холодному коридорі.<br /> Нараз зарипіли мостини,<br /> і я відчув поцілунок.<br /> 402 І навіть тоді,<br /> коли голову клав<br /> їй на коліна,—
всі думки у моїй душі<br /> були думками про себе.<br /> 403 Шурхотіли на хвилях<br /> шматочки криги,<br /> місячна ніч була,<br /> а я все ходив і ходив,<br /> туди-сюди узбережжям.<br /> 404 Почув я недавно,<br /> нібито він помер...<br /> Був моїм<br /> суперником у коханні,<br /> стільки талантів мав!<br /> 405 Сп'янівши, він починав<br /> читати китайські вірші,<br /> говорив, що їх написав<br /> років десять тому.<br /> МЦі друг, постарілий у мандрах,<br /> 406 Захотілось подихати<br /> свіжим холодним повітрям *-<br /> таким,<br /> щоб, як тільки вдихнеш,<br /> зараз же ніс примерзне.<br /> 408 Про те, що лопнула<br /> струна на сямісені,<br /> дівча репетувало так,<br /> неначе про пожежу.<br /> В ту хуртовинну ніч.<br /> 409 Мов Бога побачив —<br /> удалині постала<br /> сніжна вершина<br /> гори Акан<br /> у світанковому сяйві.<br /> 410 "Якось у ріднім краї<br /> хотіла втопитись",—<br /> розповідала ця жінка...<br /> Пам'ятаю співи її<br /> вечорами під сямісен.<br /> 13, 3. 0223079
411 У цьому старому<br /> брунатному зошиті<br /> лишилися місце і час.<br /> тієї таємної<br /> нашої зустрічі!<br /> 412 Бувають спогади<br /> неприємні такі —<br /> наче брудні<br /> шкарпетки<br /> надягаєш.<br /> 413 У моїй кімнаті<br /> плакала жінка колись.<br /> Сьогодні згадав про це,<br /> мов про сторінку<br /> з якогось роману.<br /> 414 Ніби тремтячим голосом<br /> я довго-довго співав;<br /> "Хвилі пісок омивають..."<br /> Ця моя подорож<br /> саме такою була!<br /> 415 Ах, коли це було?<br /> Почув уві сні твій голос<br /> і так зрадів!<br /> А ось уже скільки років<br /> його не чую...<br /> 416 Як подорожній<br /> в чужій стороні<br /> задублими від морозу губами<br /> питає дорогу —<br /> отак я звертався до тебе.<br /> 417 Якось байдуже<br /> я говорив,<br /> і ти мене слухала<br /> якось байдуже.<br /> Тільки оце й було.<br /> 418 На холодному чистому мармурі<br /> м'яко поблискують<br /> сонця весняного промені.
Такі-от інколи,<br /> мабуть, бувають думки.<br /> 419 Неначе всотали все,<br /> що є найсвітлішого в світі,<br /> чорні її зіниці.<br /> Ще й досі<br /> їх бачу.<br /> 420 Ті важливі слова,<br /> що їх я тоді<br /> тобі не сказав,<br /> хоч і лишилися<br /> в грудях донині, але...<br /> 421 Як тріщина<br /> на білім абажурі,<br /> незгладні спогади<br /> пра "сі мої блукання<br /> в чужині.<br /> 423 Які чудові в тебе<br /> кучерики на скронях,—<br /> всі милувались ними!<br /> А я помітив їх тоді,<br /> коли ти щось писала.<br /> 425 Як син гір<br /> за горами тужить —<br /> саме так<br /> у годину смутку<br /> я тужу за тобою.<br /> 426 Якщо й забуваю тебе,<br /> то лиш на хвилину,<br /> бо стільки всяких дрібничок<br /> знов спогади викликають.<br /> Ні, неможливо забути!<br /> 427 Почув, що ти захворіла,,<br /> почув, що видужала.<br /> Тут, за чотириста рї<br /> від тебе,<br /> мов не свій я ходив.
428 Зглянься на серце моє!<br /> Бо тільки побачу на вулиці<br /> схожу на тебе,<br /> воно, бідолашне,<br /> з грудей як не вискочить!<br /> 429 Майнула думка сьогодні вранці:<br /> "Чи стало б легко й вільно<br /> дихати мені,<br /> якби почув твій голос<br /> ще хоч раз?"<br /> 430 Життя у мене таке,<br /> що ніколи вгору глянути,<br /> і все-таки іноді<br /> зупинюсь, загадаюсь...<br /> Ну про кого ж іще?..<br /> 431 Мав би я приятеля,<br /> з яким можна<br /> по щирості розмовляти!<br /> Я б йому розповів<br /> про тебе.<br /> 432 Якби я сказав тобі,<br /> що, поки живі,<br /> ще раз побачимось,—<br /> чи мовила б ти "звичайно"?<br /> Ствердно головою кивнула б?<br /> 433 Коли починаю<br /> згадувати тебе —<br /> серце, спокійне досі,<br /> раптом так збентежиться!<br /> Це теж печаль...<br /> 435 Біля будинку твого<br /> в передмісті столиці<br /> провінції Ісікарі,<br /> напевно, вже осипається<br /> цвіт із яблунь?<br /> 436 За останні три роки<br /> лиш тричі приходили<br /> довгі листи від тебе.<br /> А сам я хіба писав<br /> чотири рази тобі?
ЗНІМАЮЧИ РУКАВИЧКУ<br /> 437 Знімав рукавичку,<br /> і раптом —<br /> руки завмерли.<br /> Це спогад<br /> по серцю черкнув.<br /> 438 Вдавати з себе закоханого<br /> занадто рано<br /> навчивсь —<br /> тільки-тільки пробився<br /> перший пушок над губою.<br /> 440 Ах, радощі літнього ранку!<br /> Рот полоскав,<br /> і ліки потрапили<br /> в саме дупло<br /> хворого зуба!<br /> 441 Дивився уважно<br /> на руки свої —<br /> раптом подумав:<br /> "А вміла-таки вона<br /> цілуватись!"<br /> 442 Сумно —<br /> бо очі<br /> відвикли від кольорів.<br /> Попросив, щоб купили мені<br /> червоних квітів.<br /> 443 Книжку нову,<br /> бувало, куплю<br /> і читаю за північ.<br /> Вже й цю радість<br /> забув я давно.<br /> 444 Всього тільки тиждень<br /> не було мене тут.<br /> І от — навіть пляма чорнильна<br /> на вікні моєї кімнати<br /> здалася такою рідною!
445 І заляпана промокашка,<br /> яку я побачив<br /> серед старих паперів,<br /> так зворушила<br /> душу мені І<br /> 446 Грудочка снігу<br /> тане в руці.<br /> Як це приємно<br /> проймає серце,<br /> якому набридло вже спатиі<br /> 447 Тьмяніє<br /> сонячне світло на сьодзі.<br /> Дивлюсь —<br /> і смеркає<br /> в серці.<br /> 449 Шибка віконна.<br /> І в ній,<br /> закуреній пилом,<br /> краплями поцяткованій,<br /> теж є смуток!<br /> 450 Шість років щодня<br /> надягав я цього картуза —<br /> вже геть заносився,<br /> А не можу ніяк<br /> його викинути!<br /> 451 Як солодко спить,<br /> у весняну дрімоту поринувши,<br /> молода травичка в саду!<br /> Мякесенька —<br /> очі вбирає.<br /> 452 Далеко тягнеться мур<br /> з червоної цегли.<br /> Він став фіолетовим наче<br /> в цей довгий<br /> весняний день.<br /> 454 На бруд<br /> цегляного муру<br /> падає і розтає,
падає й знов розтає<br /> весняний сніжок.<br /> 455 Молода жінка<br /> з хворими очима<br /> притулилась до шибки,<br /> на яку ніжно сіється<br /> весняний дощик.<br /> 456 Пахощі<br /> молодих посадок<br /> пливуть у повітрі.<br /> Весняний спокій<br /> у новому районі.<br /> 457 Весняна вулиця.<br /> Прочитав мимохідь<br /> жіноча ім'я на табличці —<br /> гарне таке,<br /> привернуло погляд!<br /> 459 Слухав, слухав<br /> галасливу купку дівчат —<br /> аж утомився.<br /> І стало мені<br /> відразу самотньо.<br /> 460 Так тяжко на душі,<br /> неначе десь<br /> вмирає жінка молода.<br /> Все падає й падає<br /> мокрий весняний сніг.<br /> 462 Білі тарілки<br /> витирає рушником<br /> і складає на полиці<br /> в кутку трактиру<br /> засмучена жінка.<br /> 463 На підметеній<br /> зимовим вітром<br /> сухій вулиці<br /> десь криється<br /> запах карболки.
464 Почервонило вечірнє сонце<br /> вікно пивнички<br /> на березі моря.<br /> І раптом у ньому —<br /> бліде обличчя 1<br /> 465 Свіжий салат<br /> на тарілці.<br /> Запах оцту від нього<br /> в самісіньке серце проник.<br /> Печальний вечір,<br /> 466 О руки,<br /> що ллєте молоко<br /> з блакитного глека,<br /> яке дороге мені<br /> ваше тремтіння!<br /> 467 Хукнув на дзеркало —<br /> і зникла відразу<br /> за туманною плівкою<br /> печаль вологих моїх<br /> очей,<br /> 469 Перед полицею<br /> з рядами холодних пляшок<br /> жінка стоїть,<br /> колупаючись у зубах.<br /> Подивився на неї: "Сумна!"<br /> 470 Був довгий поцілунок —<br /> і ми розстались<br /> на опівнічній вулиці,<br /> у відблисках<br /> далекої пожежі.<br /> 472 Коли це було?<br /> Раптом згадав<br /> ту жінку<br /> що танцювала на яхті<br /> серед широкої річки.<br /> 473 Довго-довго писав листа,<br /> непотрібного, власне,<br /> і раптом кинув —
бо затужяв за людьми.<br /> Вийшов на вулицю.<br /> 475<br /> 476<br /> 477<br /> 478<br /> 479<br /> 480<br /> 4. 3. 0223079<br /> Закурив<br /> відвологлий тютюн —<br /> і майже всі думки<br /> якось одразу<br /> ніби набрякли.<br /> Гостро відчув я:<br /> літо прийшло! —<br /> коли вдихнув<br /> запах землі на подвір'ї<br /> після дощу.<br /> Прохолодою віяло<br /> від крамнички скляра.<br /> Я стояв перед нею вночі<br /> і милувався<br /> липневим місяцем.<br /> "Прийде вона",— мені сказали,<br /> тому сьогодні<br /> встав я рано —<br /> і зажурився, вздрівши плямку<br /> на рукаві сорочки.<br /> Очі "меншого брата",<br /> що не вгавав аніколи,<br /> останнім часом<br /> якось померхли.<br /> І це — причина моєї печалі!<br /> Чується:<br /> десь забивають палю,<br /> чується:<br /> котять здорову діжку.<br /> Пішов сніг.<br /> У редакції,<br /> де нема ні душі,<br /> серед ночі раптом<br /> різко задеренчав<br /> телефон — і замовк.<br /> 73
482 Подивився;<br /> годинник стоїть.<br /> Серце,<br /> неначе його хто ковтнув,<br /> поринуло знову в печаль.<br /> 483 Ліки в склянці,<br /> якими полощу горло,<br /> що ранок,<br /> ТО ХОЛОДНІШІ.<br /> Значить, настала осінь.<br /> 484 На стежці біля пагорба,<br /> що на його розлогих схилах<br /> пшениця зеленіє,<br /> я підібрав<br /> червоний гребінець.<br /> 485 У криптомеріевий гай<br /> на тіньовому схилі гори<br /> надвечір<br /> проникло кілька променів<br /> осіннього сонця.<br /> 486 Портове місто.<br /> Кричить, літає колами<br /> шуліка —<br /> морський туман<br /> тіснить його все вище.<br /> 487 Ясний осінній день.<br /> Сковзнула тінь птаха<br /> по закуреній шибці —<br /> одразу ж думки мої<br /> геть переплутались.<br /> 488 Як караван, пливуть,<br /> то вищі, то нижчі,<br /> хвилі дахів.<br /> Зимове сонце<br /> на них танцює.<br /> 490 Раніше часто<br /> бував сердитий<br /> мій батько —
тепер його ніщо вже не дратує.<br /> Хоч би на хвильку розгнівався!<br /> 491 Вранішній вітерець<br /> задув у трамвай<br /> вербовий листочок.<br /> Я поклав його нй долоню<br /> і розглядаю.<br /> 492 Чомусь захотілось<br /> побачити море,<br /> і я до моря прийшов.<br /> В той день, коли нестерпно<br /> серце нило.<br /> 493 Відвів убік<br /> утомі^ний морською гладдю погляд.<br /> І тут —<br /> його збудив<br /> червоний пояс!<br /> 494 Усі-усі жінки,<br /> з якими стрівся я<br /> на вулиці сьогодні,<br /> здавалося, ішли додому,<br /> коханими покинуті.<br /> 495 їхав у поїзді.<br /> На станції якійсь,<br /> посеред степу<br /> так душу зворушили<br /> пахощі літніх трав!<br /> 496 Ледве поспів на поїзд —<br /> відходив задовго<br /> до світанку.<br /> Початок осені,<br /> кусень черствого хліба.<br /> 497 Коли я їхав уночі,<br /> охоплений думками про майбутнє,—<br /> воно з'явилось<br /> у вікні вагона,<br /> таке сумне!
498 На одній зупинці<br /> серед глухого лісу<br /> я подивився —<br /> станційний годинник стояв.<br /> Поїзд у ніч дощову.<br /> 499 Розпрощався —<br /> і в темряві нічного вагона<br /> біля вікна<br /> качаю по столі<br /> зелені яблука!<br /> 500 Як сумно тут, у пивничці,<br /> куди я завжди заходжу!<br /> Вечірнє сонце<br /> червоним-червоним<br /> зробило саке.<br /> 501 Як біла квітка лотоса<br /> цвіте серед болота —<br /> отак<br /> моя печаль<br /> не топиться у хмелі.<br /> 502 Якось, подорожуючи восени,<br /> лежав у готельчику<br /> під москітною сіткою.<br /> Плакала дівчина<br /> за стіною<br /> 503 Любий запах одежі,<br /> що рік пролежала в скрині,<br /> всю душу мені пропік.<br /> Сьогодні вранці,<br /> у перший осінній день.<br /> 504 Біль у коліні,<br /> що так довго<br /> непокоїв мене,<br /> непомітно минувся.<br /> Вітер подув осінній.<br /> 505 Продав, усе продав!<br /> Старий заяложений<br /> німецький словник
тільки й лишився.<br /> Кінець літа.<br /> 506 Без причини<br /> зненавидів приятеля,<br /> не помітив,<br /> як знову здружились.<br /> Глибока осінь.<br /> 507 її червона палітурка<br /> геть стерлася від рук.<br /> Я заборонену цю книжку<br /> відшукав<br /> на споді кошика.<br /> 508 3 автором книжки,<br /> яку продавати<br /> заборонили,<br /> зустрівся я<br /> осіннім ранком!<br /> 510 Над острівцями,<br /> що тягнуться ланцюжком<br /> на самій окраїні<br /> велетня-океану,<br /> осінній вітер гуляє.<br /> 511 Завжди увагу мою привертали<br /> затьмарені очі її<br /> та чорна родимка<br /> під самим оком.<br /> Згадав дружину приятеля.<br /> 512 Хоч коли на неї поглянеш —<br /> все качає вона<br /> клубок вовняний,<br /> все шкарпетки плете...<br /> Отакою її пам'ятаю.<br /> 514 То там, то тут<br /> тонку свою пісню<br /> коник заводить.<br /> Вийшов опівдні у степ,<br /> читаю листа.
515 Коли пізно вночі<br /> зачиняв вікно —<br /> щось біле<br /> метнулося по подвір'ю...<br /> Може, просто собака?<br /> 516 О другій годині ночі<br /> шибка —<br /> в цілковитій тиші —<br /> зачервонілася.<br /> Пожежі відблиск!<br /> 517 "Ах, нещасне моє кохання!"<br /> Під ніс собі бурмотів,<br /> самотній, опівночі,<br /> потрошку вугілля<br /> підкладаючи у жаровню.<br /> 518 Притуливши долоні<br /> до білого-білого абажура,<br /> серед холодної ночі<br /> все думав я<br /> думу свою!<br /> 519 Сьогодні вечір такий,<br /> що хвилі смутку<br /> геть пройняли мене.<br /> Ще й запах цибулі<br /> до них домішався.<br /> 520 Бувало, занявчить,<br /> мов кіт,<br /> і зарегоче.<br /> Ах, самотнє життя<br /> тридцятилітнього приятеля!<br /> 521 Озираючись,<br /> мов боязкий дозорець,<br /> по вулицях міста<br /> глупої ночі<br /> блукаю самотньо.<br /> 522 Вся шкіра моя<br /> обернулась на слух.<br /> У тиші<br /> сплячого міста —<br /> важезні кроки.
523 Пізно вночі<br /> зайшов у вокзал,<br /> постояв, посидів трошки<br /> і швидко вийшов<br /> якийсь чоловік без шапки.<br /> 524 Раптом помітив,<br /> що коло мене<br /> вже плавають пасма<br /> досвітнього туману.<br /> Довго ж блукав я!<br /> 525 "Дай закурить, якщо є",—<br /> підійшов до мене бродяга.<br /> З ним серед ночі<br /> стовпи ми<br /> і розмовляли.<br /> 526 Наче з пустелі,<br /> додому я повернувся,<br /> проблукавши<br /> самотою<br /> по нічному Токіо.<br /> 527 Під вікнами банку<br /> на вкритій памороззю<br /> бруківці —<br /> сині плями<br /> розбризканого чорнила!<br /> 529 Вперше<br /> осіннього ранку<br /> вдихнула повітря<br /> в легені<br /> моя дитина.<br /> 530 Був жовтень.<br /> Довгим вогким коридором<br /> у пологовім будинку<br /> ходив я<br /> туди-сюди.<br /> 532 Такі думки,<br /> наче шкіри маляти<br /> торкаюсь.<br /> Самотою<br /> блукаю по парку.
634 Задивився<br /> на пустощі горобців<br /> між деревами парку.<br /> Короткий<br /> передих.<br /> 535 Ясного дня прийшов у парк.<br /> І тільки тут,<br /> повільно походжаючи,<br /> відчув, наскільки виснаживсь<br /> останнім часом.<br /> 536 Так, це він,<br /> незабутній той поцілунок!<br /> Я аж завмер —<br /> листочком платана<br /> вітер торкнувся губи.<br /> 537 Той чоловік,<br /> з яким я кілька разів<br /> стрічався в цьому парку,<br /> останнім часом<br /> щось сюди не ходить.<br /> 539 У парку в затінку дерев<br /> до однієї лавки<br /> з заговорив,<br /> коли не міг вже<br /> стримати почуттів.<br /> 540 Не забувається<br /> таке обличчя!<br /> Під вартою<br /> йшов вулицею чоловік<br /> тай й усміхався...<br /> 542 Очі заплющив<br /> і став потихеньку<br /> награвати на сопілці —<br /> безсонної ночі,<br /> спершися на вікно.<br /> 543 Овдовілий приятель мій,<br /> напевно, й сьогодні,
прив'язавши сирітку до спини,<br /> блукає серед руїн<br /> того старого замку.<br /> 544 Бувало, пізнім вечором<br /> прийшовши з роботи додому,<br /> вперше, що я робив,—<br /> брав на руки сина.<br /> Тепер він мертвий.<br /> 545 Двома, трьома голосами<br /> говорили мені:<br /> "Перед смертю<br /> він тихо-тихо заплакав",<br /> і Сльози мене задушили!<br /> 546 Коли товщають<br /> білі-білісінькі корені редьки —<br /> народився<br /> і скоро помер<br /> мій синок.<br /> 547 Тільки краплю якусь<br /> повітря пізньої осені<br /> він вдихнув,<br /> мій синочок,—<br /> і вмер.<br /> 548 Під рукою лікаря,<br /> яка стромляла голку<br /> в груди мертвої дитини,<br /> зібралися<br /> усі наші серця!<br /> 549 Неначе стою<br /> перед загадкою бездонною.<br /> Знову і знову<br /> до мертвого лобика<br /> доторкаюсь рукою.<br /> 551 Душа крижаніла —<br /> і все одно до ранку<br /> лишився я.<br /> Дитини мертвої шкіра<br /> мене зігрівала!
із книжки<br /> "СУМНІ ІГРАШКИ"<br /> (1912)<br /> 1 Як глибоко зітхну —<br /> лунає<br /> в грудях звук,<br /> сумніший<br /> за осінній вітер!<br /> 2 Заплющу очі —<br /> та в серці<br /> не постає анічого.<br /> Хоч як печально —<br /> знов очі розплющую.<br /> 3 По дорозі настрій<br /> раптом змінився.<br /> Не пішов на роботу,<br /> а блукав і сьогодні<br /> берегом річки.<br /> 5 Дочка побігла на вулицю<br /> й досі не повертається.<br /> А я дістав<br /> її паровозик<br /> і по підлозі катаю.<br /> 6 "Книжку хочу купити,<br /> нову книжку хочу купити",—<br /> зовсім без наміру<br /> роздратувати її,<br /> підійшов до дружини...<br /> 7 Мріє про подорож<br /> чоловік,<br /> сваряться, плачуть<br /> жінка й дитина...<br /> Сімейний сніданок.
8 Яз дому вихопився<br /> й цілих п'ять кварталів<br /> кудись ішов,<br /> удаючи<br /> страшенно заклопотану людину...<br /> 9 До хворого зуба<br /> долоню приклавши, дивлюсь,<br /> як у зимовім тумані<br /> з-за обрію піднімається<br /> червоне-червоне сонце.<br /> 10 Нібито мушу вічно<br /> отак ходити —<br /> * ось яка майнула думка,<br /> коли я блукав уночі<br /> по вулицях міста.<br /> 12 Чомусь сьогодні вранці<br /> на серці в мене<br /> мовби трошки посвітліло.<br /> Сиджу і підстригаю<br /> нігті на руках.<br /> 13 Роззявивши рота,<br /> замилувався<br /> картинкою в книжці.<br /> Тютюновим димом<br /> хукнув на неї.<br /> 14 Трамвай, на який<br /> в дорозі мав пересісти,<br /> уже пішов.<br /> Я мало що не заплакав!<br /> А тут іще й дощ почався...<br /> 15 А днів через два<br /> о першій годині ночі<br /> дертися довелось<br /> по тунельному косогору.<br /> Нічого не вдієш — служба!<br /> 20 Вийшов опівночі<br /> на балкон.<br /> На опушених інеєм
поручнях<br /> пучки пальців охолодив.<br /> 21 Останнім разом<br /> вихопилось у мене:<br /> "Робіть собі, як знаєте!"<br /> І сам перелякався,<br /> що вже таким я став.<br /> 22 Немовби руки і ноги<br /> повідпадали від тіла,<br /> і я не чую вже їх.<br /> Мляве пробудження!<br /> Печальне пробудження!<br /> 24 Як поїзд могутній<br /> пустелю чи степ —<br /> так інколи біль<br /> моє серце<br /> пронизує.<br /> 25 Проглянувши убогеньку газетку<br /> з рідних місць,<br /> завважив безліч<br /> помилок друкарських.<br /> Печаль сьогоднішнього ранку.<br /> 26 Якби знайшовсь чоловік,<br /> що вилаяв би мене,<br /> як душі заманеться!<br /> Ах, серце моє,<br /> ну що за мрії у тебе?<br /> 27 Немов опинився раптом<br /> на могилі<br /> свого першого кохання —<br /> на околицю,<br /> блукаючи, зайшов.<br /> 28 Було таке почуття,<br /> нібито я повертаюсь<br /> на дорогу батьківщину,<br /> коли, довгий час не їздивши,<br /> знову на поїзд сів.
29 Новий і світлий<br /> завтрашній день<br /> неодмінно прийде!<br /> Несхибна ця моя віра,<br /> і все-таки...<br /> 31 Затужив за горами раптом<br /> і зійшов на вершину сьогодні.<br /> Шукаю той камінь —<br /> та де ж він? —<br /> торік я на ньому сидів.<br /> 32 І сьогодні себе почуваю,<br /> немовби я винен щось.<br /> Бо вранці встав пізно<br /> і часу не мав<br /> прочитати газету.<br /> 33 Дивлюсь<br /> на замурзані руки,<br /> а нібито бачу,<br /> що сталося<br /> з серцем моїм.<br /> 34 Ота маленька втіха,<br /> яку я відчув,<br /> миючи брудні руки,<br /> була за цілий день<br /> єдиною моєю втіхою.<br /> 35 Почався Новий рік —<br /> облишила серце напруга!<br /> Якось легко і вільно стало,<br /> наче забув усе,<br /> що досі було.<br /> 36 Хоч сподіваюся,<br /> що зникне він,<br /> отой тривожний стан душі,<br /> який гнітив мене<br /> з ранку до вечора,— і все ж...<br /> 37 Дзенькнула шибка —<br /> це влучив волан,<br /> а дівчатка регочуть.
Невже повернулися знов,<br /> торішні свята Нового року?<br /> 38 Напевно, цього року<br /> щось станеться хороше —<br /> який он світлий<br /> ранок новорічний!<br /> 1 геть немає вітру.<br /> 40 Щороку мій приятель<br /> посилає мені<br /> в новорічному привітанні<br /> два-три свої п'ятивірші,<br /> завжди подібні один до одного.<br /> 42 Голівонько моя!<br /> Все думаєш про те,<br /> що дуже важко<br /> здійснити в нашім світі.<br /> Невже так буде й цього року?<br /> 43 Всі люди йдуть<br /> в одному напрямку.<br /> А ось — одна душа,<br /> що збоку<br /> дивиться на це.<br /> 45 Останній день старого року!<br /> Ти так невідворотно<br /> обернувся на ніч,<br /> як свічка<br /> розгоряється, бува...<br /> 46 Ближче до жаровні<br /> присунувся й сиджу.<br /> То заплющу,<br /> то знов розплющу очі —<br /> сумую, що час минає.<br /> 47 Все одно думає,<br /> нібито завтра станеться чудо!<br /> Ну, що за серце?<br /> Щодня, засинаючи,<br /> лаю його за це.
Втома за весь минулий рік<br /> одразу в мене ввійшла, чи що?<br /> Бо тільки почув слова:<br /> "От і настало перше січня",—<br /> так захотілося спати!<br /> Я такий нетерплячий —<br /> от ніби<br /> плеснеш в долоні<br /> і чекаєш ледь чутної<br /> відповіді — луни.<br /> Підібгавши ноги,<br /> накрився ковдрою з головою<br /> і показав язика.<br /> А кому —<br /> я і сам не знаю.<br /> І свята Нового року<br /> непомітно минули.<br /> Моє життя<br /> ускочило знов<br /> у ту саму колію.<br /> Сперечаючися з богом,<br /> я аж заплакав —<br /> ах, той сон!<br /> Якихось три дні тому<br /> бачив його вдосвіта.<br /> І сьогодні я працював,<br /> тільки й ждучи<br /> тієї хвилини,<br /> коли вже додому<br /> молена буде піти.<br /> Не в змозі вже був<br /> розмірковуючи над тим,<br /> що ж думають інші люди —<br /> перебув сьогоднішній день<br /> спокійно і мирно.<br /> Якби я став<br /> головним редактором<br /> цієї газети —
о, скільки б я в ній<br /> помістив такого!..<br /> 60 Втопивши підборіддя в комірі,<br /> я зупинився<br /> серед вулиці нічної<br /> і дослухаюсь пильно...<br /> Який знайомий голос!,<br /> 63 Тільки прокинувся —<br /> вже чую серце своє!<br /> Навіть замітка про бабцю якусь,<br /> що покинула рідний дім,<br /> сльози викликала у мене.<br /> 64 Прокинувшись вночі,<br /> все думаю про свій характер,<br /> що не дає мені<br /> зробити хоч що-небудь<br /> укупі з іншими людьми.<br /> 65 Та раптом чомусь<br /> на хвильку здалося,<br /> що їх багато —<br /> людей з думками<br /> такими самими, як у мене.<br /> 66 Людину, молодшу за мене,<br /> палко я переконував<br /> майже півдня —<br /> але душа моя від цього<br /> так утомилась!<br /> 67 І все ж таки,<br /> коли я ганив парламент,<br /> аж сльози навернулися на очі<br /> від хвилювання.<br /> Як приємно!<br /> 68 "А може, й розквітне за ніч..." —<br /> і горщик зі сливою<br /> я підігрів на вогні.<br /> Та де тамі<br /> І брунька не розпукла.
69 І сьогодні вранці,<br /> ненароком розбивши чашку,<br /> знову подумав:<br /> "Це ж так приємно —<br /> трощити геть все!"<br /> 71 Скільки вже разів<br /> без усякого жалю<br /> картав слабке своє серце:<br /> "Ну, чого ти соромишся так?"<br /> І йшов позичати гроші.<br /> 73 Стара газета!<br /> А-а, це той самий номер,<br /> де мої вірші хвалять.<br /> Хай всього-на-всього<br /> * кілька рядків...<br /> 75 Ой леле,<br /> скільки граматичних помилок!<br /> Але тоді хіба б я їх помітив?<br /> Давні листи<br /> часів юнацького кохання.<br /> 77 На жаль, безсоння в мене<br /> стало звичкою!<br /> Як тільки хоч трошки<br /> на сон похилить мене —<br /> відразу спішу лягти.<br /> 78 Це смішно, їй-право,<br /> та я не міг розсміятись.<br /> Так довго<br /> шукав ножа,<br /> а він у мене в руках.<br /> 79 За останні чотири-п'ять років<br /> жодного разу<br /> на небо не задивився.<br /> Боже ж ти мій, невже я<br /> навіть до цього дійшов?<br /> 80 Якщо не для друку,<br /> то їх і не пишуть,—
так думає про ієрогліфи<br /> моя дочка.<br /> Ах дитяча наївність!<br /> "Сяк-так, але<br /> і в цьому місяці перебувся",—<br /> з такими-от думками<br /> і без бажання їхати кудись<br /> прожив останній вечір місяця.<br /> Як часто<br /> я тоді брехав,<br /> спокійно, байдуже брехав.<br /> Оце згадав —<br /> аж в піт кинуло.<br /> Давні листи!<br /> І навіть з цією людиною<br /> п'ять років тому<br /> я стосунки підтримував,<br /> та ще й дружні які...<br /> Побачив листівку:<br /> "У нас народився син",—<br /> і на хвильку<br /> обличчя моє<br /> осяяла радість.<br /> "Ну от, бачте,<br /> і він спромігся<br /> народити дитину!" —<br /> І я заснув<br /> з відчуттям якоїсь утіхи.<br /> "Ти, Ісікава,—<br /> жалюгідний тип",—<br /> отак-от інколи<br /> скажу собі<br /> і засумую.<br /> Здалося,<br /> начебто скинув з плечей<br /> величезний тягар,<br /> коли ввійшов у палату<br /> і ліг на ліжко.
"Вам що, життя не потрібне?" —<br /> Спитав мене лікар.<br /> І ти, о серце,<br /> ніякої відповіді<br /> не підказало мені!<br /> Серед ночі<br /> раптом прокинувся<br /> і чогось мені<br /> так захотілось заплакати.<br /> Накрився ковдрою з головою.<br /> Я щось запитав,<br /> та відповіді не було.<br /> Коли ж придивився — побачив:<br /> він плаче, той хворий,<br /> що на сусідньому ліжку.<br /> В палаті крізь війно<br /> на вулицю дивився.<br /> І вперше за ці дні<br /> побачив поліцая.<br /> Повірте, зрадіві<br /> Ах, одна-єдина<br /> печальна душа<br /> серед погожого дня!<br /> Дивлюся з вікна палати,<br /> розкошуючи тютюнцем.<br /> Серед ночі<br /> в якійсь палаті —<br /> голоси, метушня.<br /> "Це, мабуть, хтось помер",—<br /> подумав — і подих затамував.<br /> Перевіряла медсестра<br /> у мене пульс щодня.<br /> Іноді м'яка і тепла,<br /> була м'яка і тепла,<br /> а іноді — шорстка й холодна.<br /> Хоч і сказав: "Уперше<br /> в лікарні я ночую",—<br /> та як упав на ліжко —
відразу ж і заснув.<br /> Тепер так ніяково через це!<br /> 98 Чомусь про себе<br /> думав завжди:<br /> "Я — видатна людина".<br /> О Боже мій, яким дитям<br /> я досі був!<br /> 102 Якась лінива,<br /> сонна печаль,<br /> коли поночіє,<br /> на ліжко до мене<br /> тихцем залазить.<br /> 103 Спершись на підвіконня,<br /> дивлюся з палати,<br /> як різні люди,<br /> здорові й бадьорі,<br /> по вулицях походжають.<br /> 104 "Тепер-то я добре бачу<br /> всю глибину<br /> твоєї душі",—<br /> схлипуючи, сказала мати<br /> мені уві сні — й пішла!<br /> 105 Неначе всі мої думки<br /> стали відомі іншому.<br /> Вмить<br /> душу витягнуто —<br /> стетоскопом.<br /> 106 Поки не почала сидіти<br /> по ночах біля ліжка<br /> сестра-жалібниця,—<br /> я навіть думав інколи:<br /> "Хай здоров'я моє погіршає!"<br /> 107 Охинившись в лікарні,<br /> я знову знайшов<br /> справжнє серце своє —<br /> те серце, що любить<br /> дружину й дочку.
108 Я ж зарікався<br /> не брехати більше!<br /> І от сьогодні вранці —<br /> хай навіть і трошки —<br /> знову збрехав!<br /> 109 І раптом мене<br /> пронизала думка:<br /> "Та я ж — уособлення<br /> самої брехні!"<br /> Аж очі заплющив.<br /> 110 "Просто його й не було —<br /> всього минулого!"<br /> Переконував я себе.<br /> Але серце не втишилося<br /> ^ ані на краплю.<br /> 114 От ніби все намагаюсь<br /> прибрати невинного вигляду,<br /> жахливий вчинивши<br /> злочин,—<br /> такий настрій у мене.<br /> 115 "Не хвилюйтеся,<br /> спіть собі спокійненько<br /> ну просто<br /> як малій дитині,<br /> лікар мені говорить!<br /> 116 Не міг заснути —<br /> і з-під пузиря із льодом<br /> на сусідів у палаті<br /> крізь сльози дивився<br /> з якоюсь аж ненавистю.<br /> 118 Склепив повіки — і раптом подумав:<br /> "Так ось чого<br /> найдужче бояться люди,<br /> ось через що<br /> сльози ллють найгіркіші!"<br /> 119 Час обходу,<br /> а лікаря все нема!
На хворі груди<br /> руки поклав<br /> і рішуче заплющив очі.<br /> 120 Хоч як пильно вдивлявся<br /> в обличчя лікареві —<br /> все одно нічого не вгадав.<br /> Того дня, коли подужчав<br /> біль у грудях.<br /> 121 Коли хворієш —<br /> то, мабуть, і в серці<br /> сили потроху тануть!<br /> Добивається в груди<br /> бажання заплакати.<br /> 124 Коли-небудь<br /> неодмінно видам<br /> цю книжку.<br /> Про її обкладинку<br /> з дружиною раджусь.<br /> 128 "Це, певно, вже доля прийшла<br /> і гне мене до землі",—<br /> захвилювався я,<br /> прокинувшись уночі<br /> під важезною ковдрою.<br /> 129 Нестерпна спрага!<br /> Але такий сьогодні настрій,<br /> що навіть важко<br /> простягнути руку<br /> і взяти поруч яблуко.<br /> 131 Тепер у снах<br /> зозулю чую.<br /> Так сумно:<br /> не забув,<br /> як вона співає!<br /> 132 П'ять років минуло,<br /> як поїхав я з рідного краю*<br /> І от, захворівши,<br /> почув уві сні<br /> зозулю з мого села!
135 Затремтіла рука,<br /> що лічила пульс,<br /> і стало сумно мені —<br /> почав лаяти лікар<br /> молоду медсестру.<br /> 137 Ах, довгий цей коридор<br /> у лікарні!<br /> Я все збирався<br /> пройЧи по ньому<br /> до самісінького кінця.<br /> 138 Голову на хвильку підвів —<br /> і знов поринаю в дрімоту,<br /> і в цю мить ув очах,<br /> безвладних од гарячки,—<br /> кохані мої тюльпани!<br /> 139 Схудли так,<br /> що не лишилося<br /> в них сили<br /> просто стиснути що-небудь.<br /> Бідолашні мої руки!<br /> 141 Це справді сумно,<br /> але серце моь<br /> зовсім не хоче,<br /> щоб я одужав.<br /> Ну що за серце в мене!<br /> 142 "Якби мені нове,<br /> зовсім інше тіло!" —<br /> Так мріяв я,<br /> погладжуючи рубець,<br /> що залишився від операції.<br /> 143 Вже починаю тішитися<br /> навіть тим,<br /> що просто забув<br /> випити ліки.<br /> Ах, довга моя хвороба!<br /> 144 Російське ім'я "Бородін",<br /> сам не знаю чому,
вже кілька разів<br /> за сьогоднішній день<br /> спливало на думку.<br /> 145 Непомітно<br /> підходять до мене,<br /> тиснуть руку<br /> і знов непомітно<br /> зникають люди!<br /> 146 Дружині й приятелям, мабуть,<br /> бо ж я — такий слабий! —<br /> дивитися на мене сумно,<br /> все говорю і говорю<br /> про революцію.<br /> 149 "Якби тридцять ієн<br /> на місяць,<br /> то у селі<br /> жилося б непогано",—<br /> подумав раптом.<br /> 150 І знов сьогодні<br /> біль у грудях.<br /> Коли вже помирати —<br /> поїду в рідний край<br /> і там помру.<br /> 152 За ці чотири місяці,<br /> що я в лікарні,<br /> серцю близькими стали —<br /> скільки я їх повипивав —<br /> навіть усі ці ліки.<br /> 153 За ці чотири місяці,<br /> що я в лікарні,<br /> дуже помітно<br /> дочка підросла.<br /> Як сумно бачити це!<br /> 155 Всадовив коло ліжка<br /> дочку<br /> і пильно став дивитись<br /> їй в обличчя —<br /> а вона схопилась і втекла!
157 Ні на твоїх батьків,<br /> ні на батьків<br /> батьків твоїх,<br /> я дуже прошу,<br /> не будь ти схожа, дочко!<br /> 158 Найбільша печаль<br /> (я по собі це знаю)<br /> буває в серці дитини,<br /> котра не заплаче нізащо,<br /> хоч як її лають і б'ють.<br /> 159 "Робітники",<br /> "революція" —<br /> ці слова<br /> швидко запам'ятала<br /> п'ятирічна моя дочка.<br /> ^ 161 Над чим це задумалася<br /> моя дочка?<br /> Покинула іграшки,<br /> підійшла і смирненько<br /> всілася коло мене.<br /> 162 Забула навіть про полудень,<br /> коли одержує ласощі,—<br /> все дивиться у вікно<br /> на вулицю, на людей<br /> п'ятирічна моя дочка!<br /> 164 Про те, що думаю,<br /> коли втуплю<br /> очі в підлогу,—<br /> чи попросиш, дружино,<br /> розповісти тобі?<br /> 167 Часто просив відсунути<br /> фіранку, що в головах,—<br /> так-от і звик,<br /> через довгу хворобу,<br /> дивитись на небо!<br /> 169 Одразу перо схопив —<br /> так захотілося<br /> написати що-небудь!
Вранці у вазі побачив<br /> свіжі квіти.<br /> 170 У дружини моєї<br /> такий вигляд сьогодні,<br /> як у жінки,<br /> покинутої коханим.<br /> Цілий день на квіти дивлюсь.<br /> 171 Все чекаю, коли ж то матиму<br /> розкіш таку '— зайві гроші!<br /> От і сьогоднішній день прожив<br /> і лягав, і вставав —<br /> тільки з цією мрією.<br /> 173 Коли приятель розповідав<br /> про свої любовні пригоди<br /> в якомусь іншому місті —<br /> я відчув: тут пахне брехнею.<br /> І стало так сумно менії<br /> 174 Ах, скільки вже часу минуло,<br /> як я не сміявся!<br /> І раптом зареготав:<br /> побачив, як муха<br /> тре лапку об лапку.<br /> 175 І сум тих днів,<br /> коли болить у грудях,—<br /> мов той приємний<br /> запах тютюну,<br /> забути неможливо!<br /> 177 Свою п'ятирічну дочку,<br /> сам не знаю чому,<br /> став називати я<br /> російським ім'ям Соня.<br /> І радо тепер кличу її!<br /> 179 Якщо завести кошеня *—<br /> то, напевне, й воно<br /> стане причиною<br /> цих постійних сварок.<br /> Печальний наш дім.
181 Якось, зовсім забувши<br /> про те, що хворий,<br /> раптом як зареву по-коров'ячи!<br /> Ну звичайно, дружини й дочки<br /> вдома тоді не було.<br /> 182 Як сумно дивитись на батька!<br /> Він знову сьогодні<br /> не став читати газету —<br /> пішов на подвір'я<br /> бавитися з мурашками.<br /> 185 Закортіло сьогодні раптом<br /> погратись із сусідськими дітлахами.<br /> Я їх покликав,<br /> а вони не схотіли.<br /> Так на душі стало прикро!<br /> 186 І хвороба моя не минає,<br /> і смерть забарилася десь.<br /> Серце лиш день до дня<br /> все дужче розпалюється —<br /> от уже скоро рік!<br /> 187 Вранці, саме коли<br /> скінчилися куплені ліки,<br /> прийшов від друга переказ —<br /> як вияв доброчинства.<br /> Сумно стало.<br /> 188 Нагримав я на дочку,<br /> і вона заснула, схлипуючи.<br /> Підійшов і личка її<br /> з ледь розтуленим ротиком<br /> легенько торкнувся.<br /> 189 Вранц сьогодні<br /> встав я чомусь<br /> із таким відчуттям,<br /> ніби легені зменшились.<br /> Осінь скоро почнеться.<br /> 190 Вже осінь надходить.<br /> Як приязно,
як зичливо<br /> долоню мою зустрічає<br /> тепло електричної лампи!<br /> 191 Ляльку поклав на подушку,<br /> де після обіду<br /> спала дочка,<br /> і прикрашаю її.<br /> Самотня забава моя!<br /> 192 Коли говорю я:<br /> "Христос — людина",<br /> очі в сестри сумніють,<br /> і з жалем дивиться<br /> вона на мене.<br /> 193 Попросив постелити<br /> мені на веранді.<br /> Довга ж була розлука<br /> у нас із тобою,<br /> вечірнє небо!