Либонь усе життя на перехрестях...
Либонь усе життя на перехрестях...
Либонь усе життя на перехрестях,<br /> У пам'яті — стежки, шляхи, путі,<br /> А серце вперто знов таки береться<br /> Лихою звабою — світ за очі піти!<br /> Туди, де, стрінувшись негадано-неждано,<br /> Нам знов судилось навмання іти<br /> Алеями, де з лагідних каштанів<br /> Злітало квіття на твої й мої сліди,<br /> Де у мінливім надвечірнім світлі<br /> Пелюстки пролітали переквітлі,<br /> І в ловах чи у любощах пташиних<br /> Петляли ластівки — провісниці дощу,<br /> Де хмелем росяним упившись досхочу,<br /> Бурштинні шершні меркли на жоржинах…<br /> О, птича цупкість пальців дорогих,<br /> Шаленість дотиків, плеча тонкого трепет,<br /> Цілунків та очей звабливий гріх…<br /> І шепіт. Боже мій! О, що то був за шепіт!