* * *

Лягла зима. Завіяло дороги.<br />
Тремтять хати від холоду. Клуні<br />
Ховають жито, миршаве і вбоге.<br />
Мороз погрози пише на вікні.

О, бідний той, хто крізь завої сині<br />
Іде самотньо, мовчки, без мети:<br />
Лише гуртом і пущі, і пустині<br />
З піснями, з гуком можна перейти.

І в час, як білі пави ронять пір'я<br />
На тишу сіл, на хорі городи,<br />
Виходжу на засніжене подвір'я —<br />
І раптом стану юний і радий.

Бо по дорозі, з бідними саквами.<br />
Та з міццю думки, волі і руки,<br />
Несхиблено, непереможно, прямо<br />
У дальню даль простують юнаки.

Колись шукали істин Піфагори<br />
І для жерців горів огонь наук,—<br />
Тепер всесвітні перелоги оре<br />
У вбогу свитку вдягнений селюк.

Він дасть землі, Минула новочасний,<br />
Незнану міць — і процвіте земля,<br />
І стане лан — як стан злотопоясний,<br />
І нові вруна випестить рілля.

Ідуть і йдуть... А на порозі мати<br />
Залатаним махнула рукавом...<br />
І пада сніг лапатий, волохатий<br />
Спокійно й величаво над селом.

1925