Ніжніша від ночі, миліша від ранку,<br />
Струнка і хороша, і вічно смутна,<br />
Вся в білім убранні, вся в білім серпанку,<br />
Вся в пір'ях лебідка... Лебідка вона!

І згадую казку-легенду про неї...<br />
Раз висохло озеро срібне до дна,<br />
І біла лебідка, біліша лілеї,<br />
Прокинулась нагло від довгого сна.

І глянула вколо... Сіріє каміння,<br />
Вмирають безсило стрункі комиші,—<br />
І вирвалось дике, страшне голосіння<br />
З лебідки-лілеї, з лілеї-душі.

І кажуть, що бідна лебідка блукає<br />
І озера в полі щоночі шука,<br />
Як арфа, зачеплена вітром, зітхає,<br />
Як біла снохода, сновія блука...

О бідна лебідка! Ти глянула в очі,<br />
Ти глянула в тихі озера мої.<br />
А в мене душа, як в негоду, тріпоче,—<br />
Навік скаламучені води її!