Ластівка й шуліка
Ластівка й шуліка
Трудяща Ластівка край берега літала,<br /> Земельку мокрую збирала,<br /> Щоб хатоньку собі зліпить,<br /> Щоб де було і їй, і діткам жить,<br /> Тихеньку долю веселити,<br /> І бога, і людей хвалити.<br /> Сидів Шуліка на вербі<br /> І так до неї обізвався:<br /> — Дивуюсь я тобі,-<br /> Не раз я придивлявся,<br /> Усе ти між людьми і не боїшся їх,<br /> Пройдисвітів таких,<br /> Не тільки що під стріхою співаєш,<br /> Ще й у вікно літаєш…<br /> От хоч і я — не в тебе вдавсь,<br /> Шулікою на світі звуся,<br /> А лиха від людей набравсь,<br /> І зло бере, а все-таки боюся;<br /> Досадно стане хоч кому:<br /> Тобі привіт, мені — біда велика.-<br /> А та йому:<br /> — Я — Ластівка, а ти Шуліка;<br /> Я людям не чинила зла,<br /> Де не була,<br /> А ти подумай, пане-брате,<br /> Яке життя твоє завзяте:<br /> Ввесь вік курчат і пташечок хапав,<br /> Ні ласки, ні жалю не знав.
Давно-давно мовляють люде:<br /> Що добренько роби, то добре й буде.<br /> 1891. Чернігів.