І в. Бурблеві на спомин Перед корчмою стояли завалівці та й балакали. — Хто ж би був гадав, що ландвійт та й сам скинеться. — Сам не сам. Може, наказали? Де ви бачили, щоби від меду та й відставав хто! — Та й мід нудкий. — Але не для Романишиних. — А ще й муха тне. — Не знаєте, то не кажіть. Був люстратор з повіту та й величав ландвійта на всю губу. — Се небагато коштує, не більше як 25 срібних. — Що коштує, то коштує, але вже ж його не всилував люстратор скидатися, коли гроші від него взяв. — Знак тому, що ні, але якась причина мусила бути. Вибір дорого коштував, нема ще року, а тут диви — та й скинувся. — Не знаю, що вам до того. Послухайте, що я вам скажу. Я не люблю кождого, хто з буком.ходить. Староста — поляк і судія — пОляк; адвокат і геометер — жиди; жандарм і посесор— жиди; війт, хоч русин,—то хрунь, а радні, хоч русини,— то підсвинки. Один другому палицю передають, а все на кого — на хлопа. Чи лях б'є, чи жид б'є, чи хрунь б'є — все одно,' бо все болить. А хто кому палицю передав, а що ж мені до того? Мене все бV