
 <blockquote>В Києві на руїнах Хрещатика<br />
посаджено квіти.</blockquote>

То не очі, сльозами обтяжені,<br />
Задивились на нас звідусіль,<br />
То не іскри пожарів незгашені<br />
Закрутили вогненну метіль,

То не кров тут струмками розлитими<br />
Червоніє й горить,— то не кров,<br />
То червоними, пишними квітами<br />
Застелились руїни будов.

Вітерцем бистрокрилим схвильовані,<br />
Посміхаються квіти мені,<br />
Хоч над ними будинки зруйновані<br />
Ще мовчазно стримлять в вишині.

Знаю я: ці руїни відродяться,<br />
Пережитого зникне і слід.<br />
Над Дніпром горде місто підводиться<br />
В риштуванні великих робіт.

Ні, не довго ще зяяти ранами<br />
Почорнілим, згорілим домам!<br />
Пелюстками, устами духмяними<br />
Квітники вже всміхаються нам.

Так поранений воїн всміхається,<br />
Переможець в тяжкому бою,-<br />
Він бадьоро в майбутність вдивляється,<br />
В світлосяйну майбутність свою.