КРИК
І
У просторах крик тривожний мій
Загрузає в теміні байдужій
І несу я в самоті гіркій
Мрії, перепалені на жужіль.
Всі за шати сіпають: – Кажи ж!
Напувай нас вірою, ждемо ми.
Очі наші повні суму й сліз,
І шляхи навколо невідомі:
– Глянь, як кволий опадає гнів,
Марні крила в поросі волочить,
Крови струм у жилах зледенів,
Набухати яріс...