Кортеж
Кортеж
Пташе сумирний зворотного льоту пташе<br /> Ти звив гніздо в повітрі<br /> На тій межі де сонце наше світить<br /> Спусти другу повіку земля тебе засліпить<br /> Як голову зведеш
I я собі зблизькa такий хмурний та хмарний<br /> Туман що повива розсвічені ліхтарні<br /> Рука що застує зненацька світ очам<br /> Подоба непрозорої куртини<br /> Піду осяяний між сумовитих тіней<br /> Світил улюблених вберу у себе чар
Пташе сумирний зворотного льоту пташе<br /> Ти звив гніздо в повітрі<br /> На тій межі де світить моя пам'ять<br /> Спусти другу повіку<br /> Не через сонце і не через землю<br /> А через той огонь крутий що потужніє ненастанно<br /> Побачиш він колись єдиним світлом стане
Колись<br /> Колись я ждав себе самого<br /> Казав Гійоме час тобі прийти<br /> Щоб я спізнав нарешті що я за один<br /> Адже я знаю інших<br /> Я знаю їх п'ятьма й ще кількома чуттями<br /> На ноги їм погляну і вже можу тисячу таких людців відтвори<br /> На ті панічні ноги чи на одну лиш волосинку<br /> Чи на язик якби мені забаглось бути лікарем<br /> Чи на дітей якби мені забаглось бути пророком<br /> На кораблі хазяйські на пера моїх колег<br /> На мідяки сліпців на руки німтурів<br /> Або на лист по словах а не за письмом<br /> Вгадаю зараз скільки років тому хто його писав<br /> Зачую тільки дух їхніх церков<br /> Чи дух річок що через їхні міста течуть<br /> Чи пахощі квіток у парку<br /> Чи навіть дух собачки о Корнелію Агріппо<br /> I я вже опишу докладно твоїх співгородян по Кельну<br /> Царів їх звіздарів і тлуми урсулінок<br /> Що ти по них судив так зле про всіх жінок<br /> Попробую на смак який де лавр викохують<br /> I знаю вже любить чи глузувать<br /> Торкнусь одежі і вгадаю чи ти мерзляк чи не мерзляк<br /> О люди я вас знаю<br /> Почую тільки кроки<br /> І непохибно визначу куди вони прямують<br /> Я стільки вас пізнав<br /> Що будь-кого завиграшки реконструюю
Колись я ждав себе самого<br /> Казав Гійоме час тобі прийти<br /> Все любе ринуло ліричною юрбою<br /> Мене лиш не було серед тієї многоти<br /> Ішли там велетні в зеленім жабуринні<br /> Як вежі острови пливли на субмарині<br /> З ясних морських глибин я враз на кров добувсь<br /> Забилось серце вже затріпотався пульс<br /> Втім по землі пройшли якісь племена білі<br /> В руках у всіх були троянди не мечі<br /> I мову люди ті творили ідучи<br /> Я перейняв її бо говорить кортіло<br /> Ішов кортеж а де ж моє у ньому тіло<br /> О скільки їх пройшло і всі оті не-я<br /> По дрібці скинулись мені на повне я<br /> Мене як вежу ту потроху будували<br /> І завдяки всім тим тілам речам вікам<br /> Нарешті я постав з'явивсь нарешті сам
Віки старі віки творці мої знебулі<br /> Дочасно я живу мину як ви минули<br /> Та не вдивляюсь я у майбуття пусте<br /> В мені минувшина до безміру росте
Бо ж мертве тільки те чого ще не існує<br /> Було над може буть незмінно тріумфує<br /> Являючи стрункий живий яскравий лад<br /> Творіння й твориво процес і результ