Кортес
Кортес
1<br /> В казковий край під пальми і агави,<br /> Де стигнуть темні грона островів,<br /> Тебе помчала далеччю морів<br /> Жадоба золота, пригод і слави.
Вкривались багрецем її заграви<br /> Дзвінкі вітрила легких кораблів,<br /> І вабив десь за безміром пісків<br /> Незнаний скарб заморської держави.
Роками мрію ти плекав,— тепер<br /> Вона встає між голубих озер<br /> Жива, втілившися у камінь зримий.
Дивись: он проти сонця мерехтить<br /> Те Мехіко з дахами золотими,<br /> Що, як сурма, в легендах прогримить.
2<br /> Мабуть, не раз вони в дитячих снах<br /> Тобі ввижалися: чудні, далекі,<br /> Золотошкурі і сумні ацтеки<br /> З погордою в потьмарених очах.
І бачив ти крізь млу й прадавній жах,<br /> Як ідолів роззявлені пащеки<br /> В диму пожарів репались від спеки,<br /> І злото сліз текло їм по щоках.
Згадавши, ти спинив коня в задумі...<br /> Зеленопере царство Монтесуми!<br /> Невже воно — лиш марево і міт,<br /> Що спопеліє й щезне димом чорним,<br /> І тільки диким цвітом неповторним<br /> Цвістиме в спогадах прийдешніх літ?