* * *

Хоч я великим став, а дні в тісноті трачу.<br />
Зросла ціна моя, а покупців не бачу.

* * *

Коли забагатієш, то простягни до друзів<br />
Із щедрими дарами, із частуванням руки.<br />
А спобіжить нещастя, не виявляй нікому,<br />
Нехай безмовно жовкне твоє лице від муки.

* * *

Найвищої мети я прагну і жадаю,<br />
Ніколи вниз мій дух не спуститься й на мить:<br />
Або дістануся жаданої верхівлі,<br />
Або хай смерть мене на цім шляху приспить.

* * *

Не метушись, бо всюди живе твоя душа,<br />
Вперед, до благ найвищих — таке у неї гасло.

Душа — скляна судина, наука — світло в ній,<br />
А нашу людську мудрість вважатимем за масло.

Воістину, живеш ти на грані небуття<br />
Лише хвилину, поки те світло не погасло.

* * *

Що за людці! Так заздрять на мій хист,<br />
Що заочі кленуть мене повсюди.

Знання, освіта, розум мій — для них<br />
Лиш зачіпка для лайки та огуди.

Як дикий цап рогами скелю б'є,<br />
Так і мені ці докучають люди.

Та юнака, що став на певний шлях,<br />
Не устрашать пусті їх пересуди.

* * *

Вони прощення просять моїм гріхам, бо в серці<br />
Таять передо мною і острах, і докір.

Як од страшного звіра, копають ями, хрипко,<br />
Як пси, на мене брешуть, бо я ж і є той звір.

Коли встають уранці, на мене зирять косо,<br />
Що я всю ніч працюю, томлю і думку, й зір.

Якби вони по правді, без заздрості судили,<br />
То, певно б, не зганьбили мій труд, мій добротвір.