Росла в гаю конвалія<br />
Під дубом високим,<br />
Захищалась від негоди<br />
Під віттям широким.

Та недовго навтішалась<br />
Конвалія біла, —<br />
І їй рука чоловіча<br />
Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію<br />
У високу залу,<br />
Понесла її з собою<br />
Панночка до балу.

Ой на балі веселая<br />
Музиченька грає,<br />
Конвалії та музика<br />
Бідне серце крав.

То ж панночка в веселому<br />
Вальсі закрутилась,<br />
А в конвалії головка<br />
Пов'яла, схилилась.

Промовила конвалія:<br />
"Прощай, гаю милий!<br />
І ти, дубе мій високий,<br />
Друже мій єдиний!"

Та й замовкла. Байдужою<br />
Панночка рукою<br />
Тую квіточку зів'ялу<br />
Кинула додолу.

Може, й тобі, моя паяно.<br />
Колись доведеться<br />
Згадать тую конвалію,<br />
Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,<br />
Будеш утішатись<br />
Та по балах у веселих<br />
Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,<br />
Що так любить дуже,<br />
Тебе, квіточку зів'ялу,<br />
Залишить байдуже!..

[Волинь, 30/Х 1884]