Конвалія
Конвалія
Росла в гаю конвалія<br /> Під дубом високим,<br /> Захищалась від негоди<br /> Під віттям широким.
Та недовго навтішалась<br /> Конвалія біла, —<br /> І їй рука чоловіча<br /> Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію<br /> У високу залу,<br /> Понесла її з собою<br /> Панночка до балу.
Ой на балі веселая<br /> Музиченька грає,<br /> Конвалії та музика<br /> Бідне серце крав.
То ж панночка в веселому<br /> Вальсі закрутилась,<br /> А в конвалії головка<br /> Пов'яла, схилилась.
Промовила конвалія:<br /> "Прощай, гаю милий!<br /> І ти, дубе мій високий,<br /> Друже мій єдиний!"
Та й замовкла. Байдужою<br /> Панночка рукою<br /> Тую квіточку зів'ялу<br /> Кинула додолу.
Може, й тобі, моя паяно.<br /> Колись доведеться<br /> Згадать тую конвалію,<br /> Як щастя минеться.
Недовго й ти, моя панно,<br /> Будеш утішатись<br /> Та по балах у веселих<br /> Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,<br /> Що так любить дуже,<br /> Тебе, квіточку зів'ялу,<br /> Залишить байдуже!..
[Волинь, 30/Х 1884]