По рейках, немов блискавиця прудка,<br />
Гнавсь паровоз моторний,<br />
Маяв над щоглою-димарем<br />
Дим, наче прапор чорний.

Поїзд промчав повз обійстя якесь,<br />
Де біла коняка стояла,<br />
За тин задивившись, а поруч осел<br />
Жував будяччя помалу.

Довго дивилася поїзду вслід<br />
Шкапина і враз, лякливо<br />
Здригнувшись, промовила сумно вона:<br />
"Мене потрясло оце диво!

Якби від породи уже не була<br />
Коняка така я біла,<br />
То, певне,— о господи! — шкура моя<br />
Від ляку б цілком побіліла.

Готує недоля жахливий удар<br />
На нашу породу конячу.<br />
Я — біла коняка, але майбуття<br />
Для себе я чорне бачу.

Нас, коней, заб'ють конкуренти страшні —<br />
Оці парові машини.<br />
Тепер у поїздки та мандри людей<br />
Везтимуть залізні тварини.

Тож людям для мандрів і виїздів їх<br />
Ми будемо не до речі,-<br />
Сіно, прощай! Овес, прощай!<br />
Хоч загибай з голоднечі!

Серця людей — немов граніт.<br />
Задурно людина ніяка<br />
Не дасть і шматочка. Ще й геть прожене,-<br />
І з голоду згине коняка.

Не можем ні красти, ні лізти в борги,<br />
На їхню людську манеру,<br />
Не вмієм влещати, як люди чи пси,<br />
Тож нас віддадуть шкуродеру".

Зітхаючи, скаржиться кінь отак,<br />
А довговухий тим часом<br />
Жер преспокійно свої будяки,<br />
До їдла будучи ласим.

Він морду собі язиком облизав<br />
І став говорити шкапині:<br />
"Не хочу думками про майбуття<br />
Сушить собі голову нині.

Для вас, гордих коней, можливо, уже<br />
Загрозливі дні недалекі,<br />
А ми, тихомирні осли, в майбутті<br />
Не бачимо небезпеки.

Вам, білим, буланим, рудим, вороним,<br />
Таки доведеться загинуть,<br />
А нас, віслюків, клята пара ота<br />
З своїм димарем не замінить.

Які б не розумні машини були,<br />
Що їх побудують люди,<br />
Але віслюкові за всяких часів<br />
Життя забезпечене буде.

Ні, бог не покине слухняних ослів,<br />
Які свій обов'язок знають<br />
І так, як їх предки побожні, щодня<br />
Вантаж до млина тягають.

Мірошник працює, меле млин,-<br />
Тяжкі лантухи мучиці<br />
Везу до пекарні, де пекар пече<br />
Для люду хліби й паляниці.

Такий кругообіг природи, в якім<br />
Крутитися світові звично,<br />
І так, як незмінна природа, осли<br />
Незмінні лишаються вічно".