За тим селом, де я родивсь,<br />
на самому краєчку поля<br />
з часів прадавніх три тополі<br />
живою долею зійшлись.

Щоліта крізь усі віки<br />
безкрайнє поле первозданне<br />
довкола військом шолом'яним<br />
тугі зводило колоски.

Коли у вирій відлітав<br />
в осіннім небі клин журавок,<br />
то лиш сумний похмурий ранок<br />
про тополині сльози знав.

А як пробудження весни<br />
тополями соки дарувало,<br />
то знову віття піднімали<br />
до сонця радісно вони.

Такий одвічний коловир<br />
В Господнім Всесвіті. І поки<br />
панує в ньому мир і спокій —<br />
радій, Людино, і живи!