В жадобі змучений, утомлений від спеки,<br />
З домівки рідної ти йдеш в краї далекі,<br />
Так заверни мерщій суди<br />
Напитись чистої води.

Дивись: мій простий зруб із дерева старого;<br />
Ні мармуру мені, ні спижу дорогого<br />
Ніхто ніколи не приніс,<br />
Щоб струмень мохом не заріс;

Але спокійно глянь у глиб мою безмірну,<br />
Щоб вбачить воду в ній холодну і прозірну,<br />
Якої довго будеш ти<br />
Шукать, щоб в мармурах знайти.

Ні в ходниках льодниць, ні в льохах непроглядних<br />
Ніколи і ніде з посудин виноградних<br />
Вина такого не текло,<br />
Щоб більш від неї сил дало.

І буде та вода і чиста, і зцілюща,<br />
Поки круг мене ліс, яружини і пуща;<br />
А зробе стежку чоловік, —<br />
І я потрачу силу лік.

Він береги мої, тепер травою вкриті,<br />
Вмурує в камені, з далеких скель відбиті,<br />
І ґрати тут постановить,<br />
Так мулом воду забагнить.

Ти правди і добра ідеш відсіль шукати;<br />
Так слухай! Маю я тобі провіщувати:<br />
Багато світла втратиш ти,<br />
Поки їх втрапиться знайти

В хоромах, фарбами і золотом покритих!<br />
Шукай ти їх у тих, таланом непригрітих,<br />
Хто сам шукати їх любив,<br />
Поки ліхтарні не розбив,

І в кого серця ще ні мармури, ні ґрати<br />
Від неба чистого не стали закривати;<br />
А дна душі його повік<br />
Глейовий мул не заволік!

1885

Джерело: Бібліотека Кошового Писаря.