Коли любов, схиливши зір, нетлінне<br />
Збирає дихання в одно зітхання<br />
I перетворює його в звучання<br />
Ясне, благе, небесне, янголине,

Моє все серце так розкішно гине,<br />
I так нуртують мислі і бажання,<br />
Що мовлю я: "О мите, будь остання,<br />
Якщо такої гідний я кончини!"

Але той голос, що в його я волі,<br />
Спиняє душу, відійти готову:<br />
Його впиваючи, вона блаженна.

I знов живу я, і моєї долі<br />
Нить то вкоротить, то розгорне нову<br />
Вона, що межи нас, небес сирена.



Переклад М. Ореста