Він хмари рукавом розмаяв,<br />
Піднявшись хвилями вершин,<br />
Окучерявлений Китаїв,<br />
Благоуханний сельний крин.

Крізь плісняву холодних келій,<br />
Крізь ладан, віск і клобуки,<br />
Як очі грішниці веселі,<br />
Сміються роки і віки.

Хай звук заплаканої міді<br />
Скликає згорблених ченців,<br />
Хай спис Євстафія Плакіди<br />
Перед хрестом закаменів,

Хай прикладаються прочани<br />
До переляканих ікон,<br />
Хай прорікає Первозванний<br />
Царів, панів, корону й трон,—

Та з палицею пілігрима<br />
У нові села й городи<br />
Прямує тінь неутолима<br />
Григорія Сковороди.

1925